12-річна дівчинка, яка жила в Італії в XIV столітті — блаж. Імельда Ламбертіні, — є покровителькою дітей-першопричасників, а також покровителькою всіх дітей та молоді.
Давні молитви недарма називають її «адвокаткою дитинства». Її просте життя, пов’язане з Євхаристією, але не тільки, несе дуже важливе послання для світу ХХІ століття.
Історія Імельди
Імельда народилася близько 1320 р. в Болоньї у графській родині Ламбертіні — одній із найвпливовіших сімей в Італії того часу. Їй, мабуть, не було ще й 10 років, коли вона попросила у батьків дозволу вступити до споглядального монастиря сестер-домініканок.
Імельда з найраніших літ хотіла прийняти Господа Ісуса до свого серця. Але жодна людина не могла здійснити цю мрію через її юний вік. Це міг зробити тільки Ісус, і Він сам чудесним чином прийшов до маленької Імельди під видом Євхаристійного Хліба. Коли вона молилася після конвентуальної Святої Меси в монастирському хорі, їй явилася біля склепіння Свята Гостія. Сестри, зачаровані незвичайним світлом і запахом, побачивши, що відбувається Боже чудо, послали за капеланом. Гостія спокійно лягла на патену, і священик своїми освяченими руками уділив дитині, що стояла навколішках, Перше Святе Причастя. Це було 12 травня 1333 року.
Через велике бажання дівчинки приступити до Першого Причастя наприкінці ХІХ століття Святий Престол надав уже беатифікованій Імельді Ламбертіні офіційний титул Покровительки дітей, що приступають до Першого Причастя. Це покровительство 1910 року підтвердив св. папа Пій X.
«Туга за Богом у храмі» — псалом 63 у житті дитини
У творах про свою маленьку покровительку сестри з італійського згромадження Домініканок блаж. Імельди помітили, що життя дівчинки схоже на парафраз псалма 63. Кожен вірш ніби відображений у житті Імельди.
«Боже, ти Бог мій! Тебе шукаю пильно. Тебе душа моя прагне…» Імельда з дитинства звернена виключно до Бога, свого Вічного Нареченого. Як і ця блаженна, так і кожна дитина, коли впроваджена у справжню віру, — здатна шукати і бажати Бога, здатна прийняти навіть мучеництво, захищаючи віру і мораль. Прикладів багато: Агнеса та Евлалія в давнину, Симон Тридентський у Середньовіччі, Марія Горетті у ХХ ст., Жанна-Марі Кеґелін на початку нашого століття… Є також багато дітей, які прагнули і шукали Бога, які наверталися в кожну мить свого існування. І коли вони виростали, то й надалі тужили за своїм Богом. Наступні слова псалму говорять про цю тугу:
«…Тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній». Це те бажання, яке здатне насолодитися несподіваним приходом Господа, що прийде, наче злодій уночі, не оголошуючи про свій візит. Бажання, однак, не може бути пасивним: його потрібно активно шукати, щоб задовольнити. Де, як не в храмі, найкраще видно Жаданого?
«Отак і я у святині Тебе виглядаю…». Імельда шукає Бога спочатку в створіннях і серед людей, а потім у тиші монастиря, нарешті в тиші свого серця і в найсвятішому, літургійному вимірі життя — у таємниці Євхаристії. У цій Таємниці можна побачити силу і славу Наймогутнішого.
«…побачити силу Твою і Твою славу». Перед Божою силою власна малість дитини — не привід для страху. Імельда знає, що життя в Бозі, в Його силі та славі є найбільшою цінністю для нас, єдиним ідеалом, гідним уваги, тому що: «…Твоя бо милість ліпша від життя, уста мої славитимуть Тебе. Отак буду Тебе хвалити поки життя мого, у Твоїм імені здійматиму мої руки». Тільки Бог може зробити її дитяче життя щасливим, тому вона постійно Його благословляє. Благословляє Господа, щоб насититися Ним.
«Душа моя насититься, немов туком та оливою…» Імельда хоче насититися Богом у євхаристійному Причасті. Церковні закони формально забороняють їй приймати Євхаристію, але вона дедалі більше спрагла й чекає, щоб Ісус сам наситив її. Саме шукання Бога вже є джерелом щастя і притвором повного насичення. Тому далі псалом каже: «…вуста мої веселим голосом хвалитимуть Тебе. Коли згадаю на моїй постелі Тебе, під час нічних чувань розмишлятиму про Тебе. Бо Ти прийшов мені на допомогу, і в тіні крил Твоїх я ликуватиму…» Для Імельди життя, присвячене шуканню Господа, — це джерело радості й миру, і вона хоче припасти до Нього.
«Душа моя до Тебе лине». Душа дитини горнеться до Нього. Пригорнутися до Бога, тобто мати сопричастя з Ним: цього повного сопричастя Імельда бажає як найдорожчого скарбу, єдиного гідного уваги.
Перше Святе Причастя: поєднання дитини з Господом назавжди
Святе Причастя, яке Імельда прийняла внаслідок євхаристійного чуда, було для неї першим і водночас останнім: воно поєднало її з Богом навіки. Блаженна дівчинка показує, що Перше Святе Причастя в житті кожної дитини має досконало поєднати її з Господом Ісусом, і ця єдність ніколи не повинна бути порушена, незалежно від віку людини. Тільки смертний гріх розриває спілкування з Богом. Однак навіть після такої перерви можна відновити єдність із Господом, тобто повернутися до стану благодаті через Таїнство покаяння та примирення. Ось чому Перше Святе Причастя може і повинно назавжди поєднати дитину з Предвічним Отцем і пречистим Нареченим дитячих сердець.
Повідомлення Імельди
Блаженна Імельда Ламбертіні може багато що сказати дітям і молоді — але також і дорослим.
Свідчення Імельди — це послання для всіх. Дівчинка всім своїм життям каже: хоча ми змалечку прагнемо щастя, але не завжди усвідомлюємо правду, що його єдиним джерелом і вершиною є Ісус-Євхаристія. Він наповнює нас у кожному Святому Причасті своєю справжньою Присутністю, сповненою Божої любові та щастя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
