19 травня — день літургійного спомину уродженки Білої Церкви, блаженної Єлизавети Рози Чацької.
Хрест Христовий — так. Але ще є і «другий хрест», і «третій» — писала мати Єлизавета Роза Чацька, пояснюючи глибину духовного життя.
«Життя людини, яка живе вірою, хоч на позір часто сіре й нудне, насправді сповнене сенсу і світла. У своїх обов’язках вона вбачає вираження волі Божої і тому старається виконати їх точно з любові до Нього. Вона має ясно вказану їй дорогу і тому спокійно йде вперед, не озираючись на жодні людські резони. Перешкоди, труднощі та всілякі страждання це щаблі, якими вона щоразу вище до Бога возноситься», — писала свята Мати Чацька.
«Внутрішнє життя будується на єднанні з Богом, і це найміцніший мур і культура», — казала вона. Вважала, що якщо хтось називає себе християнином, то це не звільняє його від обов’язку провадити внутрішнє життя, від уважного і постійного тривання при Бозі.
Іти туди, де є Бог
Вона молилась до останнього подиху. Хворіла 10 років, а в агонії, що тривала довгі два тижні, не випускала з рук розарію. «Останнє зображення — слід її життя, це розарій у її руці. Вона пересувала намистини розарію до останньої хвилини, а коли вервичка випала з руки — неспокійно шукала її, аж поки їй його подали», — сказав Примас Вишинський на похороні Матері Рози.
Сліпа від 22 року життя, вона була немогвби звернена всередину себе, а через це чуйніша до Божих натхнень. «На її обличчі завжди була якась усмішка, занурена в предивну повагу і погідність. Ця усмішка невпинно пов’язувала її з Богом і Його дітьми на землі. Вона була внутрішньо уважна до Бога прихованого, ніколи не втрачала контакту з оточенням, із людьми, яким служила. Це було предивне в її житті», — казав Примас.
«Оскільки вона охоче і доброзичливо слухала людей, остільки постійно було враження, що вона якось вслуховується в голос Бога. (…) Ми всі вдячні Матері за провід; за те, що хоч вона не могла бачити, але вміла слухати, а слухаючи — брала нас за руки і вела. Вела туди, де є Бог», — визнав о. Александр Федоровіч через рік після смерті Матері Чацької.
Вона не шкодувала
З огляду на своє походження і суспільне становище — вона була онучкою княгині Пелагії Сапєги Чацької — Рома могла стати, ким лиш забажає. Заможність родини, усвідомлення ваги доброї освіти давали їй, у ті часи, майже необмежені можливості вибору життєвого шляху.
Раптова інвалідність могла стати причиною гіркоти, жалкувань, гніву і претензій до Бога. Але цього не сталося. Молода Роза Чацька проробила життєву науку драматичного повороту в життя й не мала претензій до Творця.
Десять років зайняло в неї освоєння з новою ситуацією та розпізнання мети революції, яку Бог допустив. Крокувати в темряві їй допомагала бабуся, княгиня Чацька. Уже змалку вона ознайомила онучку з трактатом Томи Кемпійського «Про наслідування Христа». Вони її читали французькою.
Наслідування Христа
Повчання з цього «підручника для святих» осяяли її життя, в якому раптом згасло фізичне світло. Мати роза читала «Про наслідування Христа» щоденно, а повністю позбавлена зору — слухала, як їй читають.
Ці слова карбували її серце так само, як протягом століть карбували серця інших закоханих у Христа. Вона молилася цією книгою.
«Я дуже любила свою бабцю, якій завдячую найбільше. Вона була мудрою і доброю. Все життя моєї бабці було прикладом для мене. В салоні бабці та її сестри був вівтар, що замикався, при якому щодня правилося Святу Месу. Моя бабця і багато тітоньок, насамперед сестра моєї бабусі щодня приступали до Святого Причастя. Від моєї бабці я вчилася перших істин віри», — по роках згадувала Мати Чацька. То княгиня Сапєга Чацька навчила онучку-княжну любові до Пресвятої Євхаристії.
Глибоке молитовне життя
Глибоке внутрішнє життя Матері Чацької та її тривання в молитовному з’єднанні з Богом вражало тих, хто довгі роки їздив до Лясок під Варшавою, де вона остаточно зупинилась і створила монастир, покинувши Білу Церкву і загарбані більшовиками території своїх колишніх володінь. Численні свідчення підтверджують, що Мати втратила фізичний зір, але мала духовне бачення, Боже світло.
Ті, хто шукав у неї підтримки й поради, не мали окультних проблем, але їхні душі потопали в темряві. У Матері — навпаки. Про її духовне життя свідчать особисті нотатки.
4 лютого 1929 року вона записала:
«Сьогодні знову живу в присутності Господа Ісуса розіп’ятого. Відчуваю Його над собою. Бачу Його очима душі серед людства. З Нього плине Кров на цілий світ. Спливає міць Його Божественності, а люди цього не бачать, не усвідомлюють того, що Господь Ісус постійно серед них присутній, що Його Страсті постійно тривають як безкровна Жертва Святої Меси, з якої благодаті невпинно на людство спливають. Біля стіп Розіп’ятого ми не можемо бути бездіяльними. Господь Ісус не тільки хоче роздумів над Його Страстями, не тільки розчулення, зовні неважливого і з мертвотою, — Він хоче, щоб ми разом із Ним рятували душі. Він хоче, щоб ми використовували Його Пресвяту Кров для змивання гріхів наших, наших близьких, гріхів наших ворогів, гріхів усього людства. Треба дати себе наповнити цій Божественності. Треба дати себе наповнити цій Крові, треба просочитися нею. Жертвувати її Богу треба за себе і за все людство».
Євхаристія — центр життя
Щоденна участь у Святій Месі, прищеплена в дитинстві, була віссю її духовного життя. Мати Чацька піклувалася про те, щоб у кожній спільноті сестер Францисканок Служебниць Христа, яку вона заснувала, була каплиця з Пресвятими Дарами.
Чимало сторінок Директорію вона присвятила роздумам над таємницею Євхаристії. В триванні при Столі Господньому вона вбачала джерело сили для всіх розпочатих особистих та спільнотних справ.
«Бог, який є повсюди і який особливим чином сходить у душу людини в Святому Причасті. Бог у Пресвятій Трійці, який оселяється в душі людини, що перебуває у стані освячувальної благодаті. Всемогутній Творець всесвіту, який оселяється в людській душі. Мала, бідна, слабка людина гостить у собі Бога у Трійці єдиного», — писала вона.
Другий і третій хрест
«Через хрест до Неба» — так звучить привітання в Домі сестер у Лясках. І це не тільки теологічна мудрість, але глибока істина, яку Мати Роза пізнала особисто.
«Страждань уникнути неможливо. Неможливо осягнути найвищий ступінь святості без страждання. Людина, яка живе для Бога, мусить нести хрест, який Бог їй зсилає. Тому тривання біля стіп Хреста повинно бути нашою дорогою.
Є другий хрест, який ми повинні нести і якому служимо. Це хрест усіх стражденних, а зокрема сліпота фізична чи духовна. Чого ми маємо шукати в людей? Служіння стражданню.
Третій хрест — це наш власний хрест, який ми собі не уявою фабрикуємо, не з самолюбства. Я тут говорю про хрест, який із руки Божої приходить: втрата здоров’я, втрата свободи. Дуже тяжкий хрест. Це добрий, здоровий хрест, який належить добре прийняти».
Любов, а не благодійність
Діло допомоги незрячим, яке вона придумала, вимолила і створила, не було, не є і ніколи не повинне бути благодійництвом. Це не філантропія, не допомоги сильних слабким. Це любов, джерело якої — в молитві.
Мати Чацька, попри власні обмеження, у щоденному житті показувала, що праця приносить плоди лише тоді, коли будована на молитві. Молитва і праця перепліталися в її житті у нерозривну єдність.
Однак не йшлося про повторювання словесних формул у визначені пори дня; йшлося про серце, яке відкривають перед Богом і віддають у Його розпорядження. «Мати бачила доконечність стояти в правді найперше перед Богом, у порядку творіння, щоби потім стати у відповідному порядку служіння перед ближнім, а також перед собою», — каже свідчення.
«Якщо людина стане перед Богом як створіння перед Творцем, як ніщо перед Буттям, як дитина перед Батьком, коли визволиться від формулок і дозволить, щоби Святий Дух нею керував, тоді її ставлення до Бога буде не штучним і вимушеним, а живим і гарячим, вільним, радісним і плідним в учинках. Тоді всі зовнішні події або внутрішні стани душі служитимуть людині для того, щоб переглянути й оцінити їх перед Богом, вони матимуть правильну перед Богом цінність і всі служитимуть освяченню», — навчала Мати Роза.
Молитви Матері Чацької
31 жовтня 1927 року вона написала: «Дивовижно легко мені було молитися. Я не тільки сама занурювалася в Бога, але всіх присутніх у Лясках і різних інших людей. Усіх, кого люблю, і всіх неприятелів, всю Церкву і все чистилище. І Бог немовби схилявся до мого прохання і огортав усіх собою, мірою того як я про це просила. Також я просила особливо про благодать любові та смирення».
Вона заохочувала до молитви, що має бути опорою цілого дня, і до уповання, що Господь Бог, ввіряючи кожному його завдання, дає також потрібні сили. «Якщо з вірою і упованням стараємося перебувати в руці Божій, у присутності Бога, то Бог дає нам сили. На щодень Бог дає нам допомогу своєї благодаті за ціну тривання у вірності».
Агнєшка Бугала, Aleteia
Переклад CREDO за: Молитва за заступництвом Матері Чацької — за духовно сліпих
Боже, джерело всілякої святості, Ти покликав блаженну Матір Єлизавету Розу до служіння Тобі в незрячих духовно і фізично, дарував їй мужність нести хрест для винагородження за духовну сліпоту людей; за її заступництвом уділи нам благодаті (…), про яку з покорою і надією просимо Тебе, для більшої слави Пресвятої Трійці. Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
