Це питання серйозне. Тому пояснимо його серйозно.
Перше читання в день П’ятдесятниці — це опис зішестя Святого Духа на апостолів (Діян 2,1‑11). Ми добре знаємо цей текст. Апостоли зібралися в домі; шум з неба, язики полум’я і Дух, який робить так, що вони починають розмовляти іншими мовами.
Збігаються присутні в Єрусалимі побожні юдеї з усіх народів під сонцем і дивуються, чуючи простих галілеян, що розмовляють мовами, яких ніколи не вивчали.
Святий Дух перемінює зсередини
Але в цьому тексті є щось іще дивовижніше, аніж лінгвістичні здібності апостолів-поліглотів. Найсильніше діяння Духа в них — це не так здатність до комунікації чужими наріччями, як сам факт того, що вони здатні до комунікації. Вони — які ще не так давно сиділи за замкненими дверима, у страху перед юдеями, — тепер гучно проголошують діло Боже тим самим людям, яких щойно до смерті боялися!
Перш ніж діяння Святого Духа проявиться назовні — Дух здійснює могутню переміну всередині. Те, що мить тому видавалося найгіршим кошмаром, раптом стає доконечністю, якій вони не в змозі опиратися. Двері Горниці — до того старанно замкнені — стоять навстіж. Люди, які, тривожачись про власну безпеку, воліли вдавати, що їх нема, тепер виходять назустріч прибулим з усього світу.
Хвилину тому їх паралізував страх — а тепер вони відчувають силу, яка підганяє їх проголошувати Ісуса. «Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули» (Діян 4,20) — скажуть незабаром Петро і Йоан перед Синедріоном.
Дар страху Божого
Це слово з Діянь вводить нас у молитву про дар страху Божого. Це особливий дар. Ісая, перелічуючи дари Духа (Іс 11,2‑3), прямо вказує, що Дух особливо уподобав собі страх Господній. Про що йдеться? Хіба Бог хоче, щоб ми Його боялися? Анітрохи!
Бог не хоче нашого страху. Він не хоче, щоб у стосунках із Ним нами керували побоювання перед Його міццю, гнівом чи карою за гріхи. Страх Божий не є страхом перед Богом. Якщо вже страхом, то радше страхом «за Бога», а краще було би сказати — турботою про Бога. Про Його місце в моєму житті.
Дар страху Божого дозволяє мені — попри мої страхи — поставити справи Божі вище за власні. Визнати пріоритет Божого заклику над своєю вигодою, комфортом, навіть безпекою. Це прекрасно видно по апостолах у день П’ятдесятниці. Причини для страхів (цілком реальні) не зникли, але вони виявилися одразу набагато менш суттєвими, ніж внутрішня спонука йти і проголошувати міць Живого Бога.
Страх Божий дозволяє мені «зробити ставку на Бога». Довіритися і ввіритись Його могутності всупереч моїм побоюванням, прийняти Його запрошення до місії всупереч моїм «розсудливим розрахункам». Це дар, який вводить мене в таємницю синівського послуху щодо Бога — в духовне братство з Ісусом, який був слухняний аж до смерті.
Недаремно першим знаком діяння Духа, який побачив світ, було говоріння іншими мовами. Дар страху Божого — ставлення прагнень Бога вище за свої власні — дозволяє мені також вийти назустріч іншій людині і знайти з нею спільну мову. Трохи відмовитися від себе, щоби створити простір для зустрічі з Іншим. Навіть якщо я з ним не погоджуюся, або навіть просто його боюся!
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
