Погляд

«Чи презервативи — це гріх?», і чому не можна применшувати любов до фізичного акту

01 Червня 2023, 19:14 18932

У Всесвітній день захисту дітей отець-домініканець Петро Балог, директор Інституту св. Томи Аквінського, розмірковує про питання подружньої етики у світлі вчення Католицької Церкви.

 

Історія питання

Про «планування сім’ї», зокрема про контрацептиви, в Католицькій Церкві ведуться дискусії вже багато десятиліть. Більше того, питання контрацепції — звісно, технічно іншої, ніж сьогодні, — обговорюється в Церкві вже десь із IV століття. Проте критичною ця справа стала у ХІХ столітті, коли явище набуло широкого розповсюдження. У ХХ столітті було декілька локальних засуджень цієї практики зі сторони місцевих єпископських конференцій Католицької Церкви, особливо коли Англіканська Церква 1930 року частково дала «добро» на контрацептивні методи контролю за плідністю.

Того ж року, а саме 31 грудня 1930‑го, папа Пій ХІ видав енцикліку «Casti connubii», скеровану до християнського подружжя. У ній було засуджено всі без винятку методи штучної контрацепції, але теж де‑факто і природні методи уникнути зачаття, бо єдиною виправданою метою сексуального співжиття є продовження роду. «Плекання взаємної любові між чоловіком і жінкою» — це тільки допоміжний засіб під час статевої близькості, щоб осягнути головну мету. Морально допустимим поза цією метою є статеве співжиття лише тих пар, які вже пройшли період плідності, або хворих на безпліддя, а отже, вони не можуть продовжити рід.

Щоправда, в енцикліці Пія ХІ є дискусійне твердження: що допускається подружня статева близькість, коли через «природні причини часу або безплідність» зачаття неможливе. І хоча загалом «природніми причинами часу» вважаються менопауза чи безпліддя, то деякі богослови почали інтерпретувати цей вислів як дні, коли у жінки «відсутня фертильність». Відповідно, це можливість «природного регулювання зачаття». Дискусія про «природні причини часу» мала місце ще у 1853 та 1880 роках, коли Апостольська Пенітенціарія оголосила, що статеве зближення у такі дні морально допустиме. Деякі богослови, однак, критикували таке твердження, вважаючи його «натуральною контрацепцією».

А тому достеменно не відомо, коли саме Католицька Церква погодилася з природним плануванням народження дітей. Хай там як, але напевно це сталося 1951 року, коли Пій ХІІ виголосив дві промови на цю тему. Промова до Італійського католицького товариства акушерок пролунала 29 жовтня 1951 року. Папа говорив, що допустимим є стримуватися вед сексуальної близькості під час фертильного періоду жінки і, відповідно, займатися цим у період, теоретично неплідний. Ця промова дала початок (і потім розвиток) морального вчення Католицької Церкви про «природні методи планування».

В тих же 50-х роках, ще за понтифікату Пія ХІІ, у продажу з’являються контрацептивні таблетки. Вже не лише чоловіки, а й жінки отримали змогу штучно регулювати свій плідний процес. Питання контрацепції розгорілося з новою силою у 1960‑х. Тоді саме тривав ІІ Ватиканський собор (1962-1965), але в його вченні не знайдемо нічого конкретного на тему контрацепції. Є лише мова в загальних рисах про католицьке моральне вчення, передусім у соборній Конституції про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes». Тодішній папа Павло VI не хотів, щоб Собор цим займався і дискутував про це, бо питання потрібно було з’ясувати ретельніше. Тому після Собору Павло VI збільшив кількість експертів Міжнародної комісії, яку 1963 року створив його попередник, Йоан ХХІІІ, для дослідження морального вчення Церкви про контрацептиви. До членів комісії входив, зокрема, архієпископ Кракова Кароль Войтила — майбутній папа Йоан Павло ІІ.

Більшістю голосів — 64 «за», 4 «проти» (1 був відсутній — саме Кароль Войтила), Комісія проголосувала за зміни в традиційному вченні, яке стояло на тому, що використання всіх без винятку контрацептивів є аморальним. Тим не менше, папа Павло VI, провівши серію обговорень та дискусій, видав 25 липня 1968 року енцикліку «Humanae vitae», в якій підтвердив традиційне вчення Католицької Церкви: що «будь-який і без жодного винятку подружній акт повинен бути відкритим на продовження життя», бо в цьому акті фактор, який об’єднує двох партнерів, чоловіка і жінку, тісно поєднаний із дітородним (HV 11‑12).

Енцикліка Павла VI викликала шалену дискусію в середовищі католиків — як богословів, так і звичайних мирян. Дискусія, зрештою, триває до наших днів. А можливість дискусії подав сам текст енцикліки, зокрема заувага, що це офіційне вчення Церкви не має статусу «непомильного». Різні єпископські Конференції пізніше, впродовж наступних десятиліть, видавали різні постанови на цю тему, дещо пом’якшуючи позицію Апостольського Престолу.

Часом думка деяких богословів — а таких було сотні — йшла в тому напрямку, що конкретне подружжя, базуючись на голосі свого сумління, саме може вирішувати, виходячи зі своїх обставин, використовувати їх штучну контрацепцію, чи ні, — і все це щоб «покращити взаємини і святість подружжя». Сьогодні, якщо узагальнити, то, здається, більшість богословів тримається такої позиції: у подружньому акті обидва фактори, об’єднавчий — тобто взаємної любові, і дітородний — тобто продовження роду, мають бути пов’язані і становити одне ціле. Проте цей абсолютний принцип не можна в деяких випадках застосовувати до всіх подружніх актів.

Коли папою став Йоан Павло ІІ, він провів під час щотижневих аудієнцій по середах понад сотню катехиз (1979-1984), об’єднаних загальною темою «Теологія тіла». Він розвивав передусім, як лейтмотив, тему любові в подружжі — проте любові жертовної, і такої любові, яка через поєднання двох сердець і тіл є відкритою на прийняття іншого тіла, яким є дитина. Своє загальне моральне вчення Йоан Павло ІІ представив в енцикліках «Veritatis splendor» (1993) та «Evangelium vitae» (1995). У цій останній папа говорить також про контрацепцію: що не можна її вибирати лише для уникання «більшого зла» аборту, бо це своєрідний моральний шантаж — краще робити «мале зло», і тоді не буде нагоди робити велике (див. EV 13).

Натомість конкретно питання, які стосуються родини, Йоана Павло ІІ розглядав в Апостольському листі «Familiaris consortio» (1981). В цьому документів папа кілька разів цитував згадувану енцикліку Павла VI, підтверджуючи традиційне вчення про подружній акт загалом і контрацепцію зокрема. Пишучи про статевий акт, у якому міститься «нерозривний зв’язок між об’єднавчим і прокреативним значеннями», він наголошував:

«Коли супруги, вдаючись до контрацептивних засобів, розділяють ці два значення, які Бог-Творець вклав у буття чоловіка і жінки та в динамізм їхнього статевого єднання, то вони ведуть себе, наче ‘судді’ Божого задуму, і ‘маніпулюють’ людською сексуальністю та принижують її, а разом із нею — власну особу та співсупруга, фальсифікуючи цінність ‘цілковитого’ самовіддання. Таким чином, природній ‘мові’, яка виражає взаємний, цілковитий дар супругів одне одному, контрацепція нав’язує ‘мову’ об’єктивно протилежну, тобто таку, яка не виражає цілковитого самовіддання іншому; звідси походить не тільки практичне відкинення відкритості до життя, але також і фальсифікація внутрішньої правди подружньої любові, покликаної до самовіддання особи в її цілості.

Натомість якщо супруги, дотримуючись неплідних періодів, шанують нерозривний зв’язок між об’єднавчим і прокреативним значеннями людської сексуальності, то вони ведуть себе як ‘служителі’ Божого задуму й ‘користають’ із сексуальності згідно з первісним динамізмом «цілковитого» самовіддання, без маніпуляцій і спотворень» (Familiaris consortio, 32. Переклад Інституту родини і подружнього життя УКУ 2006).

Іншими словами, Йоан Павло ІІ каже контрацепції «ні», а природному плануванню — «так». Цю думку продовжили і ватиканські дикастерії. Папська Рада у справах сім’ї видала 1997 року Путівник (Vademecum) для сповідників, що стосувався деяких аспектів моральності й подружнього життя. Там є також мова про контрацепцію:

«Церква завжди навчала про внутрішнє зло контрацепції, тобто кожного подружнього акту, який навмисно робиться безплідним. Це вчення слід вважати остаточним і непорушним. Контрацепція серйозно суперечить подружній цнотливості; вона суперечить добру передачі життя (прокреативному аспекту подружжя) і взаємній самовіддачі подружжя (єднальному аспекту подружжя); вона шкодить справжній любові і заперечує суверенну роль Бога в передачі людського життя» (Vademecum, 4).

Пізніше на різних зустрічах, у Римі теж, обговорювалися всі «за» і «проти» контрацепції, наводилися статистики, як насправді живуть католики в шлюбі, й ці статистики були далеко не на користь вчення Церкви. Наголошувалося, що належить брати до уваги контекст, що Ватикан повинен прислуховуватися до голосу богословів, і особливо — що Церква повинна представляти це вчення вірним так, щоб вірні його сприймали. Принаймні, більшість із них, бо на сьогодні навіть якщо багато католиків теоретично і приймають це вчення, то практика показує геть іншу ситуацію.

 

Теорія і практика

Отже, є вчення Католицької Церкви на тему планування вагітності — чи то в енцикліках, чи то в Катехизмі Католицької Церкви. Хтось погоджується, хтось ні, хтось погоджується частково… Хтось вважає, що на цю тему повинні розмовляти лише подружжя, а для «церковників», та ще й нежонатих, нема чого сюди пхати свого носа. Однак це як сказати, що пацієнтам із їхніми проблемами нема сенсу до лікаря ходити, бо в нього цих проблем немає, або що психологи лише тоді зможуть консультувати, коли самі опиняться у стані підопічного… То того ж, останнім часом, коли опрацьовувалися церковні документи про сімейне життя, то крім біблістів, богословів-моралістів, етиків чи філософів, Католицька Церква консультувалася зі спеціалістами в царині психології, з родинами та з усіма тими, хто живе цією справою (чи проблемою) на щодень.

Молоді віруючі, які прагнуть жити згідно з ученням Церкви, часто питають: «Яка ваша думка про методи контрацепції в сім’ї? Чи можливо використовувати, наприклад, презерватив?» Справді, методи природного регулювання не завжди дієві, бо цикл нестабільний. А Папа Франциск каже, що батьківство має бути відповідальним. Але якщо природний метод не завжди є ефективний, а перерваний статевий акт — це принаймні фізіологічно погано для партнера (про моральну сторону навіть не згадується), то що робити?

Передусім, варто навести вчення Церкви, яке є в певному сенсі орієнтиром і нормою, а вже потім говорити про винятки. Катехизм Католицької Церкви говорить на цю тему, і на тему подружньої чи передподружньої моральності загалом, про плідність, про порушення моральних норм у сфері сексуальності, про завдання подружжя, про сексуальне виховання тощо, але також про слідування за голосом сумління у таких номерах: 1601, 1643, 1652, 1653, 1749, 1750, 1753, 1754, 1781-1783, 1787-1789, 2348, 2350-2352, 2362, 2363, 2366-2371, 2398, 2399. Як видно, цих пунктів не так уже й мало, — бо й питання не з простих.

Виходячи з цього вчення і базуючись на ньому, належить шукати розв’язань у конкретних питаннях. Наприклад, кажемо, що вбивство — це гріх. Але ж і захисники своєї країни інколи вбивають. Тому тут питання, якою мірою зло вбивства в цьому випадку є гріхом або ні, а якщо гріхом — то наскільки важким. Або коли кажемо, що крадіжка є злом взагалі, і в кожному конкретному випадку також. Але коли голодний, особливо той, що помирає від голоду, щось вкраде, то таке зло скоріше за все не буде гріхом, бо воно вчинене у непереборних обставинах.

Подібно з сексуальним життям: певні вчинки є добрі або погані за своєю природою. Наприклад, статевий акт, «захищений» від завершення. Конкретний випадок потрібно розглядати, виходячи з конкретної ситуації: чи не було іншої можливості? Чи це було обов’язкове? Від цих обставин залежить моральна оцінка цього способу співжиття. Але в будь-якому разі: контрацепція не є нормою у світлі християнського вчення про подружню любов — це необхідно усвідомлювати.

Багато віруючих погоджуються, що це все правильно, але з погляду сім’ї, яка живе у двокімнатній квартирі, в одній кімнаті, скажімо, батько-пенсіонер, а в іншій сім’я з трьома дітками, і фінансово вони ледве кінці з кінцями зводять — а тут перспектива ще однієї дитини… Вони, як відповідальні батьки, розуміють вчення Церкви і є відкриті на життя. Тобто якщо жінка, навіть користуючись презервативом, завагітніє, то вони збережуть і народять четверту дитинку. Але при цьому з’являється страх, особливо з матеріальної сторони, бо фінансової підтримки нема майже ніякої, а державна — не така вже й вагома…

Саме ці обставини й повинні братися до уваги в кожному конкретному випадку. Головне, що належить пам’ятати: неприродній спосіб співжиття у подружжі ніколи не можна трактувати як норму чи як «дозвіл» — лише як крайній виняток у безвихідній ситуації, як вибір так званого «меншого зла» (варто пам’ятати, що свідомо і добровільно зло ніколи не можна вибирати, ні більше, ні менше!). З цим «поблажливим» твердженням не погодиться багато хто з католицьких моралістів. Воно не є нормою, «доброю порадою», а роз’ясненням того, що багато хто з віруючих і так уже тихцем практикує… Просто про це не говориться, лише стверджується, що «це гріх». Так, це гріх, — особливо коли це робиться суто з егоїстичних мотивів. Але в багатьох випадках стоїть питання: що до нього призвело? І тут не йдеться про обставини на кшталт «захотілося» чи «так сталося», а про справді непереборні випадки, коли, як то кажуть, є «вибір без вибору». Сумління повинно це враховувати. А спільноті Церкви варто допомогти таким сім’ям, підтримати, також і матеріально, щоб відкритість на чергову дитину в сім’ї не перекривалася страхом чи побутовими негараздами, лише щоб природному статевому зближенню товаришував більший спокій, радість і мир.

 

Катехитична допомога у важких ситуаціях

Якщо йдеться про різні «обставини», то Катехизм Католицької Церкви на тему обставин повчає так:

«Обставини, включаючи їх наслідки, є другорядними елементами морального вчинку. Вони спричиняються до збільшення або зменшення морального добра чи зла людських учинків (наприклад, сума якоїсь крадіжки). Вони можуть також применшити або збільшити відповідальність людини (наприклад, діяти під страхом смерті). Обставини не можуть самі собою змінити моральну якість цих учинків; вони не можуть зробити ні доброю, ні праведною дію, яка є зла сама собою» (ККЦ 1754).

Про сумління у таких випадках Катехизм говорить:

«Сумління дозволяє прийняти відповідальність за вчинені дії. Якщо людина чинить зло, справедливий суд сумління може бути в ній свідком істини добра, як і водночас хибності її конкретного вибору. Вирок суду совісті залишається запорукою надії і милосердя. Засвідчуючи вчинену провину, він нагадує про прощення, якого треба просити, про добро, яке ще треба чинити, і чесноти, які треба безперервно розвивати з Божою благодаттю: ‘Заспокоїмо перед Ним серце наше, коли б нас звинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає’ (1 Йн 3, 19-20)» (ККЦ 1781).

І врешті, вчення Катехизму про контрацепцію з підрозділу «Плідність подружжя»:

«Періодична стриманість, методи регулювання народжуваності, сперті на спостереженні за собою і використанні періодів неплідності (Павло VI, Енц. ‘Humanae vitae’, 16), відповідають об’єктивним критеріям моральності. Ці заходи шанують тіло чоловіка й дружини, сприяють ніжності між ними і вихованню правдивої свободи. І навпаки, по суті поганою вважається ‘будь-яка дія, яка, чи то в передбаченні подружнього акту, чи то під час нього, чи під час розвитку його природних наслідків, ставить собі за мету або є шляхом зробити народження неможливим’ (Павло VI, Енц. ‘Humanae vitae’, 14)».

І далі, в тому ж номері, йде цитата з Апостольського напоумлення Йоана Павла ІІ про сім’ю:

«Природному значенню подружнього акту, яке виражає цілковите взаємовіддання подругів, контрацепція протиставляє об’єктивно протилежне значення, в якому не йдеться про цілковите віддання себе іншому. Звідси походять не лише конкретна й активна відмова від особистої відповідальності за життя, а й фальшування внутрішньої правди подружньої любові, яка покликана бути цілковитим даром для особи. Ця антропологічна і моральна розбіжність між контрацепцією і використовуванням ритмів неплідності відображає дві непримиренні між собою концепції особи і людських сексуальних стосунків» (Іван Павло II, Апост. зверн. ‘Familiaris consortio’, 32)» (КК  2370).

 

Висновки

Питання контрацепції у моральному вченні Католицької Церкви неможливо охопити в одному розділі чи статті, ба навіть в одній книжці, бо воно багатогранне і надалі сильно дискусійне. Набагато менш дискусійним для католиків є питання аборту чи евтаназії, хоч і там є свої нюанси. Тому і тривають дискусії у лоні Католицької Церкви щодо моральностіі подружнього життя і щодо контрацепції зокрема. Варто додати, що вчення Церкви про контрацепцію є частиною вчення про подружжя, а не про будь-який інший зв’язок. У позашлюбних відносинах, таких як перелюб, дошлюбні зв’язки тощо питання контрацепції, правду кажучи, майже не обговорюється: там набагато важливішим переступом Божої заповіді є її пряме порушення.

Для віруючої людини сексуальний акт у подружжі пов’язаний не лише з двома особами, але і з Божим благословенням, а відповідно — з Тим, який теж безпосередньо пов’язаний із цим процесом, бо дарує життя. А тому подружній акт — це співпраця з Богом-Творцем, який, власне, дозволяє прийти на світ дитині. Причому, на відміну від інших видів статевих зв’язків, які зустрічаються у природі — приміром серед тварин, — у людей цей акт пов’язаний із початком життя когось, хто є «образом і подобою Бога». Це також продовження творіння, а отже, співучасть у творчому акті Бога (див. Йоан Павло II, «Familiaris consortio», 9).

Вчення Церкви не просто так постійно пов’язує в одне ціле взаємну любов подружжя і їхню відкритість на потомство. Це як наслідування Бога-Творця, який полюбив нас ще у своєму Провидінні, наперед, і з цієї любові створив людину. Як писав Папа Франциск в енцикліці «Amoris laetitia»:

«Кожна дитина в серці Бога перебуває споконвіків, а в момент зачаття здійснюється споконвічна мрія Творця. Уявімо, яким цінним є ембріон від моменту зачаття! На нього потрібно дивитися поглядом Божої любові, яка бачить набагато далі від того, що зовнішнє» (Amoris laetitia, 168). В тій же енцикліці Папа пише дещо раніше: народжена дитина «не приходить ззовні, щоб долучитися до взаємної любові подружжя; вона з’являється в самому серці цього взаємного дару, плодом і здійсненням якого вона є» (86). «Дитина не з’являється в кінці процесу, а присутня від початку любові як суттєвий атрибут, який неможливо заперечити, не скалічивши саму любов. Від самого початку любов відкидає всі спокуси зачинитися в собі і відкривається на плідність, яка її продовжує і виходить поза її буття. І тому жоден статевий акт чоловіка і дружини не може цього заперечити, хоча з різних причин не завжди закінчується зачаттям нового життя» (Amoris laetitia, 80).

І саме тому, що це такий відповідальний момент, а не просто мить насолоди чи гри, вчення Церкви підкреслює недопустимість маніпуляції, тобто штучного регулювання зачать. Якщо Бог створив людину, а саме жінку з плідними і неплідними періодами, — то саме для того, щоб людина могла природно планувати свою сім’ю, і саме вибір того чи іншого періоду є «відповідальним батьківством». Натомість вибір штучного бар’єру тоді, коли творча Божа дія може проявитися, є втручанням у цю дію.

Питання у сім’ї: «прийняти дитину чи ні», причому не «колись потім», але власне тут і тепер, у зв’язку з активним сексуальним життям подружжя, є питання надважливим і надвідповідальним. Його не можна ось так вирішувати простим рішенням використовувати контрацепцію. Це глибоке питання має бути насправді пережитим у вірі, у щирій розмові, у полишенні всілякого егоїзму, у відкритості і на дар, і на дарування. Це питання людського життя, а не лише людської любові. Зрештою, любов і життя взаємопов’язані, а їхнє розділення зазвичай призводить до занепаду одного чи другого.

«У своїй найглибшій дійсності любов у своїй суті є даром, а подружня любов, ведучи наречених до взаємного ‘пізнання’, яке творить із них ‘одне тіло’ (пор. Бут 2, 24), не вичерпується для них двох, тому що чинить їх здатними до найбільшого самовіддання, завдяки якому вони стають співпрацівниками Бога, уділяючи дар життя новій людській особі. У цей спосіб супруги, взаємно віддаючись одне одному, видають із себе нову дійсність – дитину, живе відображення їхньої любові, тривкий знак подружньої єдності та живий і нерозривний синтез батьківства і материнства» («Familiaris consortio», 14).

 

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!