Доки пшениця дозріє

Роздуми над Божим Словом на суботу XVI звичайного тижня, рік І

Ісус чітко пояснює притчу: Господар — це Бог, якій від кожного з нас чекає доброго плоду нашого життя. Слуги Господаря — Ангели Божі. Ворог — це диявол. Жнива — суд Божий над кожною людиною, який відбудеться для кожного особисто відразу після смерті. Поле — це наш світ. 

Господар відповідає на пропозицію Ангелів (які хочуть одразу вирвати кукіль, щоб він не заважав рости пшениці), що вони мають залишити все, аж поки не дозріє пшениця. Бо лише тоді буде ясно де пшениця, а де кукіль. 

Кожен садівник знає, як важливо бути терпеливим, доглядаючи за городиною. Тобто — дати час дозріти. Коли я сповідаю людей, часто ясно бачу, що деякі їхні проблеми є наслідком емоційної та духовної незрілості, а зовсім не злої волі. Може гріх і присутній, але є різниця між гріхом, що скоєний зі свідомістю й злістю, і тим, що було вчинено внаслідок емоційної незрілості. Є різниця між тим, що хтось не витримав і накричав, хоча далі продовжує любити та шанувати цю людину, і між тим, що хтось не кричить, поводиться спокійно, але впевнено і з усмішкою свідомо робить зло іншій людині. Це насправді велика різниця. Немудрі люди часто спрощено судять про злі наміри, про чиюсь злу волю, хоча насправді не знають, чому людина зробила це чи це. Можливо вона щось не знала чи забула, а їй відразу приписують злу волю, наче відразу витягують кукіль, — хоча насправді нищать добру, хоч і недозрілу пшеницю.

Господь закликає ангелів чекати на зрілість пшениці. Бути терпеливими, навіть довготерпеливими. У кожного є свій час зрілості: людина може прожити 50-60 років, а духовно ще бути незрілою. До прикладу: Ісак народився в Авраама, коли тому вже було за вісімдесят. Проте для когось зрілість настає дуже рано: згадаймо зрілість і мужність св. Марії Ґоретті, яка усвідомлювала своє призначення й відданість Богу в неповних дванадцять. Можна згадати св. Домініка Савіо, св. Станіслава Костку чи св. Алойзія Ґонзаґу — вони стали зрілими до повноти любові в молодому віці.

Поняття зрілості людської особи визначив добре відомий науковець і психолог Абрахам Маслоу. І хоча це нібито не стосується екзегези, але, гадаю, варто буде навести біля цієї притчі декілька пунктів, що характеризують зрілу людину: 

1.Адекватне сприйняття дійсності, незалежне від впливу поточних потреб, стереотипів, забобонів; інтерес до незвіданого.

2.Прийняття себе та інших такими, які вони є, відсутність штучних, неприродних форм поведінки і несприйняття такої поведінки з боку інших.

3.Спонтанність проявів, простота і природність.

Повертаючись до святих, з усією впевненістю можу сказати, що кожен з цих пунктів був притаманний кожному з них. Хоч би якого святого тут згадати: чи це Йоан Павло ІІ, чи Йоан ХХІІІ, чи Франциск, чи Андрій Боболя, чи Максиміліан Марія Кольбе — кожен з них був собою і приймав життя таким, яким воно є. А при цьому кожен приніс свій добрий плід любові до Бога та ближнього.

Кожен з нас має свою історію життя, кожен має «дозріти» до повноти любові, до повноти Божого Царства. І на це Господь кожному дає свій час. Нас не повинна дивувати присутність зла поруч, та й, навіть, у нас самих — це треба знести, витерпіти, бо цей світ ще не є Царством Небесним. Але своєю відданістю Богові в простоті щоденного служіння Йому ми напевно наближаємо це Царство — для себе і для своїх ближніх.