Римо-катол.: 14 липня (обов’язковий спомин)
Народився, названий Йоаном; ім’я Бонавентура, за легендою, йому дав св.Франциск Ассізький, який зцілив його в дитинстві від важкої хвороби й вигукнув: «O buona ventura!» — «щаслива доля».
У 14 років вступив до Паризького університету, в 20 років став монахом. Викладав богослов’я і Святе Письмо. У 39 років (на світ бо прийшов 1218-го) отримав докторат із богослов’я. З докторатом вийшло так, що світська професура протидіяла наданню ступеня двом монахам жебрачих орденів — Бонавентурі й Томі Аквінському. Довелося втрутитися самому Папі, який виступив на захист жебрачих Орденів як таких, і тим полегшив обом майбутнім Учителям Церкви отримання докторських ступенів 1257 року.
У період очікування — а власне, боротьби і за свій докторат, і за жебрачі ордени — Бонавентура написав свою найкращу працю про Пресвяту Трійцю. Того ж 1257 року став Генералом францисканського Ордену, вирішивши внутрішнє напруження між тими, хто прагнув якомога суворішого життя і тими, хто волів пом’якшень. За час свого керування (16 років) заслужив собі ймення «другого батька Ордену».
Відзначався великою побожністю до Страстей Христових і навіть писав чудові пасійні поеми. Вченість і розсудливість Бонавентури сподобалися Папі Григорію Х настільки, що він вирішив іменувати Бонавентуру кардиналом. Делегація з папського двору, яка принесла цю почесну новину, знайшла святого… за миттям посуду. Кажуть, митру він попросив повісити на дереві, бо руки мав мокрі.
Генералом він, звісно, перестав бути. Супроводжував Папу в його поїздках, був делегатом на Ліонський Собор 1273 року. Докладав там старань до постання унії між розколотою Західною та Східною Церквою; на жаль, унія проіснувала недовго.
Велетенська підготовча праця для Собору та під час його тривання підкосила обмежені людські сили Бонавентури, й він помер 1274 року. Папа, 500 кардиналів, 1000 прелатів і теологів — всі отці Собору взяли участь у похороні цього святого. Канонізований 1482 року, а 1588 року проголошений Учителем Церкви.
Його підхід до пізнання Бога відрізнявся від підходу Аквіната. Бонавентура побоювався, що надмірна інтелектуалізація завадить першості Одкровення, а філософію вважав лише одним з інструментів людського пізнавання Бога та світу. Історія богослов’я показала, що Аквінат був правий у своєму шляху, а побоювання Бонавентури не справдилися.
«Оскільки щастя — це лише насолода Вічним Благом, а Вічне Благо завжди вище нас, то ми не можемо бути щасливі, не піднісшись над самими собою. Оскільки ми не можемо піднеслися над собою власними зусиллями, то маємо покладатися на надприродну силу, яка підноситься горньою силою, що схиляється до нас. Хоч би як ми покращували себе, це не принесе користі, якщо нам не допоможе вища сила. Божественна допомога приходить до тих, хто шукає її благоговійним і смиренним серцем; а це досягається ревною молитвою», — писав св. Бонавентура.
В іконографії зображається як францисканський монах із кардинальським хрестом на грудях, у кардинальській мантії або як теолог над книгою. Його атрибути: ангел, що несе митру; кардинальський капелюх у руці або в ногах; книга, сувій, хрест у руках.