Докоряючи фарисеям за неправильне розуміння суті Мойсеєвого Закону, наш Господь проголосив слова, не викликані безпосереднім контекстом, які відгукуються нам і сьогодні: «А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину» (Мт 15, 18).
Що ж міститься у нашому серці, виходячи назовні через слова? Знов-таки, Господь висловлюється доволі прямо: «Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквернює людину, а їсти немитими руками не сквернить людину» (Мт 15, 19-20).
Отже, всередині нас щохвилини вирує безліч нечестивих, гріховних бажань — їх ми узагальнено називаємо «пожадливістю» — і через наші слова вони проникають у світ. Є різні види нечестивої мови: плітки, приниження, наклепи, лжесвідчення, брехня, скарги, докори, нарікання, лайка. Контролювати свій язик — це щось подібне до Сізіфової праці, бо навіть Новий Завіт визнає: «Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий» (Як 3, 2).
З-поміж усіх цих гріхів феномен лайки, або ж матюків, відкриває особливе вікно, через яке ми сприймаємо три критичні грані християнського життя: душевний безлад, потребу самодисципліни, місце християнина у світі.
У побутовій мові та у напружених ситуаціях матюки розбивають чи не кожне речення, особливо у чоловічих колективах. Ці слова, вживані як іменники, дієслова, прикметники та вставні слова (втім, деякі з них можуть бути водночас усіма цими частинами мови), на думку оратора, додають акценту і драматизму розповіді. І суспільство сприймає їх як частину лексичного ландшафту.
Працюючи з молоддю як спортивний тренер, я помітив, що діти починають тихцем матюкатися між собою приблизно з восьми років; після десяти вони починають відкрито робити це на полі або майданчику, де, можливо, вони й отримають м’яку догану, але дорослі довкола переважно дивитимуться в інший бік — вони ж і самі вживають ці слова.
Так, матюки оприявнюють безлад у наших душах, що розриваються між пожадливістю і Богом, який кличе нас до досконалості у Ньому. Ба навіть більше, та безтурботність, з якою ми матюкаємося, вказує на велику небезпеку духовного життя: прийняття гріха як нормальної його частини, а не як чогось, із чим потрібно боротися щодня, прагнучи повністю викоренити.
Від цього залишається лише кілька кроків до того, щоб цілковито відкинути реальність гріха, як це ефективно робить сучасна епоха. З цього може випливати ще гірший висновок, байдужа і згубна позиція: «Я все одно піду до пекла, тож яка різниця, що я скажу чи зроблю?»
Це і є скверна, про яку говорить Господь, і святий Франциск Сальський блискуче вловлює підступність небезпеки, яку може породити звичайна лайка: «Нечисте слово, що падає на слабкий розум, поширює свою інфекцію, як крапля олії розпливається на одязі, й іноді воно так опановує серце, що наповнює його безкінечністю хтивих думок і спокус».
Це також інфекція, яка поширюється не тільки у серці слухача, а й у серці самого мовця. Людина не народжується у смертному гріху — вона стає грішною через повільний розвиток спершу пороків, потім — легких гріхів, подібний до розростання ракової пухлини.
Зростаючи у середовищі, де нецензурні слова вважаються такими ж звичними, як і будь-які інші, молоді люди, не маючи переваг християнської культури у своєму оточенні, роблять логічний висновок, що «так говорять дорослі» і наслідують їхній приклад. Щоб протистояти фальшивій привабливості цього лексикону, потрібна величезна самодисципліна — особливо під час першої спроби позбутися звички.
Мало хто досягне успіху, якщо його спонукатиме лише тимчасове бажання очистити свій словник. Але якщо ми усвідомимо, що матюки не подобаються Богові, який любить нас більше, ніж можна собі уявити, це дасть нам необхідну надприродну мотивацію контролювати свою мову. І якщо ми зможемо протистояти спокусі лайки, ми розвинемо чесноту самообмеження, яка вбереже нас і від інших спокус.
Я дуже вдячний молодому випускнику, який супроводжував мене та інших студентів у поїздці Європою багато років тому. Він докорив мені за те, що я кілька разів вилаявся, коли ми не могли дати собі ради з поїздами. Його докір мене уразив, але я зрозумів, що мушу припнути язика, якщо хочу бути щирим католиком. Завдяки спільним зусиллям і Божій благодаті мені знадобилося лише два тижні, щоб назавжди відмовитися від матюків.
Утримання від матюків у переповненому матюками світі — це постійне нагадування про те, що християни ніколи не будуть повністю вдома у цьому світі. Розмови та ситуації, наповнені пороком чи гріхом, мають мучити нашу совість, бо ми знаємо, що це неправильно. Бути християнином означає бути наодинці з Господом, страждати в тиші, перебуваючи водночас на людях.
Відверто кажучи, я ніколи не мав сміливості докоряти своїм одноліткам за їхню барвисту мову, хоча я й не впевнений, що з цього буде багато користі. Але цікаво, що різні мої знайомі та однодумці, помітивши, що я не вживаю цих слів, неодноразово схвально коментували це. На мій подив, просте утримання від матюків стало засобом мовчазної євангелізації. У світі, переповненому нецензурними словами, можна свідчити істину, просто не беручи участь у безладі.
Для того, щоб прагнути викоренити свої пороки — включно з такими «дрібницями», як матюки — і натомість прийняти чесноти, ми не мусимо бути бездоганно чисті серцем. Скверна може обернутися на святість — але лише за допомогою Божої благодаті. Тож прислухаймося до заклику святого Павла: «І нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі, та й будьте вдячні» (Кол 3, 15).
Переклад CREDO за: Девід Дж. Бонаґура, Catholic Thing
фінансово.
Щиро дякуємо!
