Дорога на Захід. Слідами прирученого Бога

***

– Ви можете зайти до пароха, але він не матиме для вас часу. Ми готуємо дитячий день, – ​сказала мені секретарка і відчинила двері в затемнену кімнату, куди крізь жалюзі проникало лише кілька вузьких смужок світла.

За директорським столом сидів літній чоловік і наклеював конфеті. 

Він здавався зосередженим на своїй роботі, але на запитання, чи не знайдуться в нього два квадратні метри для паломника, відповів ствердно, бо парафіяльний дім достатньо просторий і порожній. Я отримав ключі та інструкцію, як туди дістатися. 

Підбадьорений першим успіхом, я наважився запитати:

– Чи буде сьогодні ввечері Служба Божа?

– Ні.

– А завтра вранці?

– Ні, була в неділю, хіба цього не досить?

– А протягом тижня тут не буває Служб? – здивувався я.

Здається, моє просте запитання роздратувало наклеювача конфеті.

– Ранні християни так не робили. Ти думаєш, Бога цікавить те, як ми плазуємо перед Ним? Невже Він цікавиться нашим рабським поклонінням перед Його безмежною величчю? Хіба Бог – не наш батько? А чи хотів би тато мати дітей підлабузників? Батькові не потрібні наші молитви, Він прагне, щоб ми йшли поміж люди та показали, чого навчилися від Нього – там, поза церквою. Тобі зрозуміло?

– Ні.

– Хіба любов до Бога не потрібно виявляти передусім через любов до людей?

Я мовчав. Священник уперше підняв на мене очі, відірвавшись від своєї роботи, й зміряв мене з голови до ніг, наче привида зі Середньовіччя. Він, мабуть, очікував, що я каятимуся у своїх помилках або принаймні почну захищатися. Нарешті я продовжив:

– Я, отче, просто так любити людей не вмію. Я вампір, який висмоктує з них любов, замість того, щоб дарувати її. Якщо я не харчуватимуся м’ясом доброго пелікана, все перетвориться на самолюбство. Він сказав, що якщо ми не їстимемо Його, то не будемо мати в собі життя. Я хочу робити це щодня. І я хочу стояти перед Ним навколішки, щоб не схилятися перед чимось іншим деінде.

– Церква не повинна зосереджуватися на собі, – сказав він.

– На собі ні – на Богові.

– Хіба це не те саме?

– Ні.

– Все одно, – махнув рукою. – Храмовий католицизм більше нікого не приваблює. Треба йти до людей. Не повчати їх, не наказувати їм, а прийняти їх такими,якими вони є. Розкрити для них обійми, перев’язати їм рани, відповісти на їхні справжні потреби.

Парох перебував майже в екстазі.

– І все ж, – запитав я, – що, якщо люди можуть задовольнити всі свої потреби, проте їм просто бракує Бога? Що робити, коли людині не вистачає Того, хто змушує її відчувати голод, навіть якщо вона сита? Що, коли ми не принесемо користи людям, догоджаючи їм? Що, як ми більше прислужимося їм, якщо станемо спершу перед дарохранильницею та покажемо джерело, з якого все бере свій початок?

Парох мовчав, скоріш за все не тому, що погоджувався зі мною. Радше втратив віру в сенс подальших дебатів.

– Ви сповідаєте, отче? – поставив я своє звичне анкетне запитання.

– Що? Ти когось убив?

– Ні, не про мене мова, загалом, про людей.

– Ні, звісно, ні. Більшості з них, щоб отримати Боже прощення, священник вже не потрібний. Думаєш, це погано?

Я знизав плечима, попрощався з парохом і, користуючись вказівками, почимчикував до парафіяльного дому. Щось мені підказувало, що невдовзі конфеті для дитячих свят перестане бути потрібним, а згодом цілком вистачить просто невибагливих прикрас на день пенсіонерів. Церква, яка виходить до людей і дає їм усе, не показуючи Бога, стане такою ж зайвою, як кухар, що не готує, як лікар, котрий хоч і є добрим співрозмовником, але вже не призначає ліків. Усе, крім Бога, можна отримати деінде.

Уривок взято з книжки Штепана Смолена “Дорога на Захід. Слідами прирученого Бога”

Видавництво: Свічадо

Рік видання:2023

Палітурка: м’яка

Кількість сторінок: 328

Ціна: 240грн.

У книзі «Дорога на Захід. Слідами прирученого Бога» головний герой вирушає у паломницьку подорож із Чехії до Франції, у Лізьє. Дорогою на Захід він зустрічає людей різних рас, характерів, способу життя і досліджує їхні взаємини з Богом. Читач маневруватиме не лише ландшафтами і храмами, а й лабіринтом думок автора — життєствердних, іронічних, сум’ятливих — про християнство, яке колись зрушувало Європу, а сьогодні саме потребує зрушень. 

Сорок днів. Сотні подоланих втомленою ходою кілометрів заради пошуків Бога — іноді у храмах, які перетворюються в ресторани чи спа-салони, і в гаражах, переобладнених під каплиці…Ця книга для тих, хто воліє занурюватись глибоко, аніж ковзати поверхнею, роздумуючи над історією про воплоченого Бога.

Автор чеський, римокатолицький священник, письменник і перекладач. Відомий читачам своєю книгою «Будь там, де ти є», яка вийшла у видавництві «Свічадо» в 2021 році. У його текстах часто постають філософські питання про пошук себе, сенс життя, зв’язок з Богом. Кожна книжка Штепана Смолена — це  шалена пригода, сповнена гумором і карколомними поворотами подій, які не відпускатимуть читача до останньої сторінки.

1. На сайті Свічадо
2. У соціальних мережах Свічадо
3. У крамниці «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2
4. Запитуйте також у парафіяльних крамницях.