Мати Тереза, відома своїми героїчними вчинками милосердя до «найбідніших із бідних», часто зазначала, що вона та її сестри не могли би виконувати свою місію без щоденної євхаристійної адорації.
Ця проста, скромна жінка, яка, як відомо, віддала все тим, хто перебував на маргінесі і найбільше потребував допомоги, визнавала: її зміцнює лише Христос, і тому їй потрібно було починати і закінчувати кожен свій день у поклонінні Його Євхаристійній Присутності. Це принесло рясні плоди, як вона сама якось зауважила:
«Це дуже нас зблизило. Ми сильніше любимо одне одного, але я думаю, що [завдяки цьому] ми любимо бідних із більшою та глибшою вірою і милосердям».
Ця любов спонукала Аньєзу (Агнес) Бояджіу піти з дому у 18 років, щоб ніколи більше не побачити свою родину. Вона хотіла бути місіонеркою, і у 1928 році приєдналася до сестер-лоретанок в Ірландії. Там вона вивчила англійську мову і наступного року почала викладати на індійських місійних територіях. Вона захотіла взяти чернече ім’я на честь святої Терези з Лізьє — покровительки місій.
Понад 20 років вона пропрацювала педагогом у Калькутті і зрештою стала директоркою престижної школи для дівчат. Однак у її серці зростало невдоволення бідністю, що оточувала монастир. У 1946 році вона пережила те, що назвала «покликанням у покликанні» — прагнення залишити свій теперішній спосіб життя і присвятити себе найбіднішим:
«Я мала покинути монастир і допомагати бідним, живучи серед них. Це був наказ. Не послухатися його означало би зламати віру».
У 1948 році вона пішла з монастиря, одягнувшись у біле сарі з синіми смугами, щоб піклуватися про мешканців нетрів. Протягом року до неї почали приєднуватися інші жінки. Це заклало підвалини нової релігійної конгрегації, яку вона назвала Місіонерками любові. Їхнє служіння, за словами Терези, полягало у турботі про «голодних, голих, бездомних, калік, сліпих, прокажених, усіх людей, які почуваються небажаними, нелюбими, непотрібними у суспільстві; людей, які стали тягарем для суспільства, і яких усі уникають». Завдяки цьому служінню вона стане відомою як «Мати Тереза».
Мати Тереза ніколи не хотіла привертати до себе увагу чи бути відомою завдяки своїй роботі. Вона думала, що це принизить Ісуса, якого вважала єдиною винагородою. Але ЗМІ усього світу не могли не розповісти її історію. Сама вона казала про себе так:
«За кров’ю я албанка. За громадянством — індійка. За вірою я католицька черниця. Що стосується мого покликання, то я належу світу. Що стосується мого серця, то я повністю належу Серцю Ісуса».
Мати Тереза невтомно подорожувала світом, захищаючи права та гідність людини. Невтомна захисниця життя на всіх його етапах, вона зазначала, що «будь-яка країна, яка схвалює аборти, є найбіднішою з бідних».
Ставши всесвітньо відомою, вона отримала численні нагороди на знак визнання її невтомного та відданого служіння бідним. У 1979 році вона отримала Нобелівську премію миру і престижні американські нагороди, а також була проголошена Почесною громадянкою США.
Мати Тереза померла в Калькутті 5 вересня 1997 року. Папа Йоан Павло II відмовився від обов’язкового п’ятирічного періоду очікування для відкриття її беатифікаційного процесу. Під час цього процесу було виявлено, що Мати Тереза мала надзвичайне внутрішнє життя, протягом якого вона зазнавала великих духовних страждань і спустошення. Її листування показує, що часом вона сумнівалася в присутності Бога у її житті:
«Місце Бога у моїй душі порожнє. Іноді я просто чую, як моє власне серце кричить: “Боже мій!”, і більше нічого немає — тільки тортури і біль, які я не можу пояснити».
Так, піклуючись про тих, хто був розіп’ятий разом з Христом, вона й сама містичним чином брала участь у агонії Голгофи.
У 2016 році Мати Тереза була канонізована Папою Бенедиктом XVI.
Переклад CREDO за: Майкл Р. Гайнлайн, Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
