Слова, винесені у заголовок, стали темою роздумів всеукраїнської Хресної Дороги, яка відбулась у санктуарії Страстей Господніх в Шаргороді в п’ятницю 22 вересня 2023 р.
Це один із молебнів Хресної Дороги, що відправляються у шаргородському санктуарії (ним є храм св. Флоріана і каплиці-стояння Хресної Дороги, збудовані на околицях міста) чотири рази на рік.
Щоби пройти дорогою Господніх Страстей між стояннями шаргородської Кальварії, попри труднощі, пов’язані з війною, до цього подільського міста приїхали понад 200 паломників із різних парафій Кам’янець-Подільської, Києво-Житомирської дієцезій та з багатостраждального Херсона. Серед тих, хто приїхав і прийшов до храму св. Флоріана, були голова Вінницької обласної ради п. В’ячеслав Соколовий і міський голова Шаргорода п. Володимир Барецький.
«Сьогодні, — сказав, вітаючи паломників, хранитель санктуарію о. Рафал Маківський OFM, — ми зібрались тут, щоб у світлі Божого Хреста отримати відповідь на запитання: як нам поєднати нашу долю з долею нашої Батьківшини».
Молебень Хресної Дороги очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський. Роздуми кожного стояння підготував і виголосив єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький. Владика Олександр також очолив Святу Месу, яка передувала молебню.
«Сьогоднішня Хресна Дорога, — сказав для CREDO єпископ Леон, — відбувається у складних умовах, тому що йде війна. І тому ми повинні більше мобілізуватись, більше сконцентруватись на нашій молитві, на нашій вірі, на нашій любові. Потрібно запитати себе: “Чому війна? Що сталося? Чи я причетний до цього? Може, моя віра, моя надія, моя любов десь ослабла? І диявол знайшов цю щілину, зайшов туди і розв’язав війну?” Диявол — батько брехні, який хоче, щоб між нами була ненависть і злість, — робить усе, щоб нам зашкодити. І він розв’язує війну спочатку в людському серці, в душі людини, так як, напевно, розв’язав війну в серцях росіян, у російських душах, у душі путіна, розбудивши в них заздрість, злість, ненависть, гнів, пиху. А чим ми можемо перемогти диявола? Нашою молитвою, постом, нашими добрими вчинками. Диявол більше всього боїться молитви і посту. Тому ми сьогодні повинні мобілізуватись у молитві. Війна, отже, вказує нам, на що ми повинні звернути увагу, щоб перемогти диявола і щоби в нашій країні запанував мир».
Проголошуючи проповідь, владика Олександр згадав літургійні читання дня і зосередив увагу на словах із Євангелія від Луки — про жінок, які служили Ісусові «зі свого майна», у зіставленні зі словами апостола Павла про те, що «коренем усього зла є грошолюбство, віддавшись якому, деякі ухилилися від віри й самі наштовхнулися на великі страждання».
Пояснюючи вибір саме такої теми для проповіді, Його Преосвященство сказав: на початку повномасштабної війни декого дивувало чи навіть обурювало, коли священники не згадували про війну у своїх проповідях. «Гарна, мовляв, була би проповідь, якби не війна». Тепер, коли від вторгнення минуло понад півтора року, деяким людям здається — як сформулював єпископ — «несмачним», коли священник згадує про війну: «Про війну і так чуємо з усіх джерел інформації, говоримо про неї між собою, — хочемо почути Боже Слово».
«Про війну, — сказав єпископ Олександр, — потрібно говорити. Для нас це великий виклик. Це іспит, який не кожний здає: хтось може і втратити віру, вважаючи, що якби Бог був добрим, то цього б не допустив. Але треба пам’ятати і про інші справи. Диявол весь час бореться за наші душі, і потрібно пильнувати, щоб він не підібрався з іншого боку».
Щоб показати необхідність бути пильними до всіх небезпек, владика навів такий приклад: якщо батьки, турбуючись про безпеку своєї малої дитини, казатимуть їй дивитись тільки на світлофори, це не значить, що дитина не може впасти у відкритий каналізаційний люк. А щоб показати небезпеку, яка походить саме з грошолюбства, єпископ згадав один із гучних корупційних скандалів, про які ледь не щодня можна прочитати в новинах. Засобом же, який «дозволяє виявити ворога на далеких підступах», назвав щоденний іспит сумління.
«Через цю війну Господь показує нам, що духовні цінності важливіші за матеріальні», — продовжив проповідник і розповів історію хлопця з Ірпеня, програміста з великими заробітками, який дуже скептично реагував на слова знайомих католиків про Бога: «Що ви мені говорите, я гроші заробляю». Але вперше він подумав про Бога, коли йому вдалось вийти з Ірпеня через зруйнований міст, зображення якого облетіло усі світові ЗМІ. А ще більше і серйозніше він став думати про Бога тоді, коли, повернувшись у звільнений Ірпінь, побачив, що все зароблене ним майно — будинок, дві квартири, автомобіль — знищене.
«Немає нічого поганого, — говорив далі єпископ Олександр, — у тому, щоб заробляти матеріальні блага. Католицька Церква ніколи не засуджувала багатих людей, розуміючи, що рівними усі бути не можуть. Але Церква постійно попереджала про небезпеку, яка виникає, якщо використовувати багатства тільки для себе. Про це писав св. Василій Великий: “Не буде гріха, якщо ти купиш білет і підеш до амфітеатру. Гріх буде тоді, коли ти заплатиш за 10 місць, а сам сидітимеш на одному”».
На закінчення проповіді Його Преосвященство вказав, як практично служити Богу зі свого майна: жертвувати кошти на потреби Церкви і допомагати людям у нужді. Він наголосив що «милостиня — дуже добрий спосіб перепросити Бога за свої гріхи», застеріг від думок «це слова не для мене, а для мого сусіда», і заохотив попри війну пам’ятати слова св. Томаса Мора: «Боже, не дай мені бути багатим, щоб я не забув про Тебе. Не дай мені бути бідним, щоб я не заздрив іншим. Дай мені стільки, скільки мені потрібно».
Розпочинаючи молебень Хресної Дороги, єпископ Леон Дубравський висловив сподівання, що «наша сьогоднішня молитва допоможе нашій країні».
Проголошуючи роздуми І стояння, єпископ Олександр Язловецький сказав: «Часто можна почути, що когось незаслужено засудили. А чи є хтось, хто не заслуговував би на кару? Таким за всю історію людства був тільки Ісус Христос. Його засуджено на смерть. Засуджено несправедливо. Несправедливо засуджено і Україну. Але ми не одні: Ісус Христос уже пройшов цей шлях».
На ІІ стоянні Його Преосвященство вказав: Господь Ісус дає нам не тільки приклад духовної сили, але й приклад того, як зносити фізичні страждання — що особливо важливо для нашої країни, де вже багато людей позбавлені нормального сну через повітряні тривоги, ракетні обстріли й атаки дронами, а чимало хто весь цей час перебуває в окопах у постійному напруженні, наражені на небезпеку. «Хрест України — тяжкий і болючий; але іншого шляху немає».
На ІІІ стоянні у роздумах ішлось про те, що окремі висловлювання релігійних ієрархів викликають здивування, ба навіть обурення; а політичні лідери, які обіцяли Україні гарантії безпеки взамін за ядерне роззброєння, обмежуються тільки висловленням занепокоєння. Пролунала молитва «за те, щоб нам не тільки співчували, але й допомагали».
На ІV стоянні, де владика Олександр говорив про те, що ми не самотні, з нами Діва Марія, чия любов огортає Україну, — молились за матерів, які оплакують своїх загиблих дітей, а також за матерів, чиї сини перебувають у полоні.
«Ісусу допомагав нести хрест Симон. Ні Петро, ані хто з інших учнів, а стороння людина. Коли здається, що нас усі покинули, Бог може послати допомогу звідти, звідки ми і не чекаємо», — сказав Його Преосвященство у роздумах V стояння, а також зауважив, що «війна вчить нас бачити потреби інших». На цьому стоянні молились за благодійників, які допомагають нашій країні, та за щире розкаяння тих, хто використовує цю допомогу для особистого збагачення.
У роздумах ІХ стояння мова була про те, що кожного разу, коли Україна падає під тягарем трагічних подій війни — загибель людей, убивства й катування, ґвалтування і викрадення дітей, руйнування цілих міст, — вона знову піднімається: воїни знову йдуть у бій, цивільні люди йдуть на роботу. На цьому стоянні молилися про те, щоб люди не втратили віру.
«Ісуса стратили публічно і Його смерть розділила людей надвоє: на тих, кого — як римського сотника, що командував стратою, — ця смерть зачепила, і тих, хто залишився байдужим. Сьогодні сини України гинуть публічно: вони гинуть перед об’єктивами телекамер, про події війни знає увесь світ, назва міста Херсона не сходить зі шпальт газет. Яку позицію займе світ: допомоги чи байдужості?» — було сказано у роздумах ХІ стояння.
Роздумуючи над стражданнями і смертю Господа Ісуса на ХІІ стоянні, єпископ Олександр застеріг від того, щоб займати пасивну позицію, приховану за фразами на кшталт: «А що я можу зробити? А що від мене залежить? А все одно нічого не зміниться». Таку позицію він назвав «нехристиянською» і додав: «Якщо моє життя для мене вище, ніж любов до Бога і ближнього, то варто запитати себе: чи не фальшиве моє християнство?»
Хресна Дорога у шаргородській Кальварії, якщо проводиться не в час Великого Посту, не закінчується покладенням тіла Спасителя до гробниці. Є ще ХV стояння: Воскресіння Господа Ісуса Христа. Каплиця цього стояння облаштована над ХІV — над Гробом Господнім. Тут, після слів подяки Ісусові «за привілей слухати Його і слідувати за Ним», єпископ-ординарій говорив про те, чому війна ще не закінчилась. Першою причиною він назвав ослаблення молитви в родинах, парафіях, спільнотах. Це є також і причиною браку покликань, оскільки в сім’ях дітям не передається віра. Друга причина — те, що ми нарікаємо і проклинаємо, зокрема — путіна, замість того, щоб молитися за покаяння і навернення росії. Його Преосвященство закликав щоденно молитися усією родиною о 21:00, а малим дітям замість вечірньої казки читати фрагменти Дитячої Біблії. Священникам же наказав не сидіти вечорами по монастирях і плебаніях, а йти до людей, відвідувати сім’ї.
Володимир Барецький і о. Василь. Фото автора
У Хресній Дорозі взяв участь православний священник — настоятель шаргородської парафії ПЦУ о. Василь.
«Я дуже задоволений, — сказав він, — тим, що бачу небайдужих людей. Але тут мають бути не сотні, а тисячі ! Адже всі хочуть миру, закінчення війни, доброго життя. А все це є тільки у Бога».
Перш ніж учасники молебню отримали пастирське благословення, хранитель санктуарію о. Рафал Маківський OFM запросив усіх на наступний всеукраїнський молебень Хресної Дороги( 24 листопада, за померлих) і процитував св. Йоана Павла ІІ, який порівнював Хресну Дорогу з зануренням у «резервуар молитви».
Молебень, розпочатий піснею «Боже, я молю за Україну», завершився — і це вже стало традицією — співом духовного національного гімну «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни».
Фото: о. Кирило Тополевський
фінансово.
Щиро дякуємо!
