Нова війна, що вибухнула в Ізраїлі на світанку суботи 7 жовтня, принесла також нову хвилю психологічних порад і вказівок. Звернути на них увагу варто в будь-якому разі: чи ми самі в безпеці, чи під обстрілами.
На початку відкритого вторгнення росії в Україну мешканці Ізраїлю, відгукнувшись на біль рідних і знайомих, писали поради, почерпнуті з їхнього власного досвіду життя під невпинною загрозою війни. Їхні поради, навіть якщо скеровані «до своїх», відповідають нашим реаліям. Отже, що у воєнному протистоянні важливо для тих, хто не безпосередньо на фронті?
Не впускати війну в підсвідомість
Гірша за реальну війну — війна підсвідомості, пише єрусалимлянка, співачка і авторка пісень Мей-Таль Рахмін. Про це чимало говорять психологи і священники в Україні стосовно війни, яку веде росія. Поради ізраїльтянки стосуються, зокрема, інформаційної гігієни, спрямованої на те, щоб не дивитися і не поширювати матеріали, створені ворогом.
«Уже багато матеріалів викладені в мережу і відредаговані з величезною жорстокістю, на яку здатні тільки сини сатани. Прошу не допомагати поширенню цих відео!
І не піддавайтеся спокусі самим їх дивитися. Вони розраховані на людську цікавість. Але вони викликають не зацікавленість, а залежність від больових гормонів. Гормони стресу викликають звикання так само, як наркотики! Саме тому в кожного є природна схильність дивитися ці відео — бо це все збуджує почуття через хімічні речовини, які мозок добре знає.
Що більше ви ‘залежні’ від пошуків задоволення, тим більше мозок цього шукатиме. Що більше ви витрачаєте на перегляд страшного — то більше мозок шукатиме саме це!
Найближчими днями й тижнями вони спеціально ділитимуться злобою, насмішками і наклепами, терористичним шок-контентом. Не ставайте полоненими цієї війни свідомості! Це — жанр найжахливішого з фільмів жахів у світі.
Це створює в мозку області, що можуть викликати пролонговані травми — так, ніби ви самі це переживаєте, буквально. Дух має бути сильним. Вдихніть глибоко і підведіть голову догори».
Як не треба втішати і підтримувати
Люди стараються виражати одні одним підтримку і співчуття — але не завжди правильно. Служба психологічної підтримки в Україні публікує різні нагадування про те, як НЕ потрібно розмовляти з ветеранами чи родичами загиблих. Ці питання однакові і для нас з Ізраїлем. Психологиня з Рамат-Гана Адріана Літо пише про таку сутність, як «лійка допомоги». Насамперед, — звертається ізраїльтянка до всіх, хто хоче щось сказати постраждалим, — усвідомте, що якщо ви самі в безпеці (або принаймні в меншій небезпеці), то пам’ятайте, що в труднощах — інші люди, а не ви. Натомість якщо ви самі в небезпеці, то займіться власною безпекою. Це корисніше.
Чого не варто робити?
1.Починати повідомлення з того, як вам тяжко і гірко, на адресу того, кому ви збираєтеся допомогти. З того, що ви не спите, не їсте, весь день плачете і місця собі не знаходите. Бо тоді потрібно рятувати вас.
2.Слати страхітливі фото чи відео, запитувати, «а ви бачили, як отам…» Є немалий шанс, що ви перешлете фейк — або фото знайомого цієї людини, який якраз помирає. Це не підтримає.
3.Писати «як добре, що нікого з моїх там зараз нема». Розділіть цю радість із тими, з ким це буде доречніше.
4.Якщо ви припускаєте, що людина в полоні чи в небезпечному місці, — не варто їй телефонувати. В кращому разі, ви «посадите» їй телефон, у гіршому — видасте її. Одного повідомлення буде достатньо. (Виняток — якщо ви мама.)
5.Не коментуйте ситуацію, якщо ви не розумієтеся на тому, що відбувається! Інакше будете, як мій дядько, пропонувати приєднати Газу до Палестинської автономії, «щоб усі заспокоїлися» (про всяк випадок — це дуже різні речі, насамперед географічно, як приєднати Естонію до Німеччини: треба таки запитати, чи буде це зручно Латвії, Литві та Польщі).
6.Не варто повідомляти тих, хто на кризових територіях, що «у вас там жахіття!!!» Вони знають.
А як діяти правильно?
1.Спочатку допоможіть собі. Подумайте, що ви хочете сказати і зробити, і навіщо. Якщо насправді погано вам — зверніться по допомогу до свого терапевта, друзів із безпечних місць тощо. «Лійка допомоги» будується так, що помічникові має бути краще, ніж тому, кому він допомагає. Так, ви теж страждаєте; просити допомоги — нормально. Головне — просити її у тих, хто «вище по лійці».
2.Запитайте своїх друзів і близьких, як їхні справи і чи не потрібна їм допомога. Коли мене про це запитують — я розумію, що люди турбуються. Це приємно. Якщо людина просить вас щось зробити — можна зробити.
3.Скажіть своїм друзям і близьким, що ви їх любите, що вони для вас важливі, що ви їх обіймаєте. Відправте їм щось приємне: спільне фото, втішну пісню, якщо це доречно — спогад, жарт. За потреби — вишліть грошей.
4.Якщо людина не на зв’язку або довго не відповідає — не панікуйте заздалегідь, вона може бути зайнята, може не мати доступу до інтернету/ телефона/ зарядного пристрою.
5.Підтримайте країну чи конкретних людей у соцмережах, викладіть прапор, мотиваційну картинку. Якщо не можете, то нормальним буде промовчати і не лити воду не млин ненависті.
«Ми складна країна і не завжди маємо рацію; нас не обов’язково любити», — завершує ці рекомендації Адріана. «Цей текст написаний для тих, хто хоче допомогти, а не для тих, хто радіє нашим проблемам».
Безсумнівно, те саме можна сказати і стосовно України.
Молімося до нашого спільного Отця, і нехай настане мир, а новітня вісь зла розпадеться!
фінансово.
Щиро дякуємо!
