Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ХХХІІІ звичайного тижня, рік І
Нещодавно з нагоди свята освячення Латеранської базиліки ми мали змогу роздумувати над цією євангельською подією, поданою у викладі св. Йоана. Сьогодні спробуймо торкнутися цього фрагменту в описі св. Луки.
Очищення храму Господь звершив з допомогою вчинку, конкретної дії — вигнав торговців, але також і з допомогою СЛОВА: «Написано: “І дім Мій буде домом молитви”. А ви зробили його печерою розбійників» Дія нашого Спасителя супроводжується Його повчанням, виражає Його Слово.
Храм — це своєрідний життєвий простір моїх відносин із Богом. Моє життя нерідко потребує очищення від користолюбства, жадібності, бажання, щоб усе було «по-моєму», щоб Господь виконав те, чого я прошу в молитвах, тощо. І в своєму милосерді Бог далі дає мені СЛОВО і ФАКТ. Промовляє до мене зі сторінок Святого Письма та зі сторінок мого повсякдення — усього того, що зі мною трапляється.
Пригляньмося тепер до цієї послідовності: спершу Господь виганяє продавців (ФАКТ), потім ганить їх (СЛОВО). Інколи, щоб СЛОВО БОЖЕ промовило до мого серця, я потребую події — потрясіння. Аби моя земля прийняла Боже повчання, часом потрібно серйозно переорати ниву (читай — терпіння), або навіть щоб стався землетрус (читай — щоб усе перевернулося з ніг на голову). Подія відкриває на СЛОВО.
Яким способом дім молитви став «печерою розбійників?» На що натякає Ісус? Уривок, на який Він посилається, походить із Книги пророка Єремії (7, 8-11):
«Ось ви покладаєтесь на слова оманні, але воно вам не допоможе! Як то? Ви крадете, вбиваєте, чужоложите, кривоприсягаете, кадите перед Ваалом, бігаєте слідом за чужими богами, що їх не знали, а так приходите й стаєте передо Мною в цьому домі, що носить Моє ім’я, та й говорите: Ми у безпеці! — лише щоб далі коїти всі ці гидоти? Чи не зробився в очах ваших дім цей, що носить ім’я Моє, вертепом розбишак? Ось Я, сам Я це бачив, — слово Господнє!»
Щиро кажучи, ці слова мене лякають. Храм Божий стає «печерою розбійників» тоді, коли моя молитва служить лише тому, щоб якимось чином «заспокоїти» власне сумління і далі продовжувати грішити; коли моя молитва не має нічого спільного з моїм наверненням. Наприклад: можна багато часу проводити у розмові з Богом, але уникати розмови з братом; можна молитися, щоб просто покращити власне «духовне самопочуття» й не мати докорів сумління. Можна помолитися і навіть десять хвилин почитати Біблію, щоб потім годинами, до пізньої ночі переглядати Інтернет або телебачення. Тоді молитва стає подібною до заспокійливої пігулки, аби надто не жахнутися станом власного серця — «побожне заспокійливе». Тут уже насправді потрібно Господнє втручання … і удар Його бича по плечах (гадаю, саме для цього Ісусові були потрібні мотузки; але якби комусь такий образ Спасителя не пасував, то вибачаюся — це лише особиста думка).
І мабуть не випадково цей жест Ісуса викликав найбільше обурення первосвященників і книжників, які найбільше часу проводили в храмі!
Запрошую ризикнути і помолитись: Господи, запрошую Тебе до мого храму, храму мого життя. Буде нелегко, зате ефективно!