Якщо зіставити латинські назви Великих адвентових антифонів і поглянути на їх перші літери, то, читані з кінця, вони утворюють акронім «Ero cras» — «Прийду завтра».
Час перед Різдвом — чи не найбільше забігані дні року. Попри те, що темп щоденних подій ніби загальмував і ми щораз менше думаємо про наші буденні обов’язки, список справ, які вимагають невідкладного розв’язання, постійно зростає.
Треба купити ялинку і спланувати святковий стіл. І все ще немає всіх необхідних подарунків. У хаті час добре поприбирати… і так далі.
Великі адвентові антифони — що це таке
Тим часом вечорами цих грудневих днів, від 17 по 23 грудня, тобто в останній тиждень Адвенту, в традиції латинської Церкви під час молитви Вечірні століттями співається (або читається) так звані великі антифони «О». Антифон («проти-звучання») «охоплює» у Вечірні гімн Марії, Магніфікат, який є подякою Діви за благодать чудесного зачаття Христа. Антифони читають або співають до і після псалмів та гімнів, як відлуння того, що вже сказано.
Автором цих коротких, у три-чотири рядки, полум’яних молитовних закликів вважають св.Григорія Великого — папу, чий понтифікат припав на кінець VI століття і якого шанують як християнський Захід, так і Схід. Він був найбільш імовірним творцем римської літургії загалом.
Про що говорять антифони «О»
Остаточної, незмінної донині літературної форми антифонам, своєю чергою, надав Амалярій з Метца, який жив у ІХ столітті. Кожний з написаних ним семи антифонів на дні від 17 по 23 грудня має досить логічну стилістичну конструкцію.
Вони розпочинаються закликом до Христа, який надходить (у зверненні завжди першим стоїть «О», звідки й назва Великих антифонів). Хоча Його ніколи не називають на ім’я, а звертаються літературним метафорами, базованими на Старому Завіті: «Мудрість, що вийшла з уст Всевишнього», «Адонай, вождь Ізраїля», «Корінь Єссея», «Ключ Давида», «Схід», «Цар народів» і «Емануель».
Ці гідні синоніми посилюють почуття таємничості й очікування на велику подію. Темінь, що настає дедалі швидше, розсвітлює видіння переможного володаря й царя, який — немов сонце, що сходить уранці, — долає нічний страх і загубленість, зігріваючи своїм невмирущим і вічним сяйвом світ, занурений у летаргію.
«О Сходе, Світло ясності вічної і Сонце праведності, прийди і освіти тих, що живуть у мороку й тіні смерті», — прикликає антифон 21 грудня. Ці слова співзвучні з тропарем, який співають на Сході в день народження Господа, який «наповнив всесвіт світлом пізнання, завдяки чому шанувальники зірок від Зірки навчилися шанувати Тебе, Сонце праведності, й пізнали, що Ти — Той, хто сходить з висот».
Після кожного заклику антифону, в її другій частині, знаходимо коротке прохання про добрі плоди втілення, яке визволяє людину з її гріховного і слабкого стану. Ми чуємо слова про «виведення з темниці людини, зануреної в пітьму ночі», про «визволення потужним раменом» або ж про «навчення нас шляхів розуму». Сповненим оптимізму і надії провіщенням передує одне і те саме дієслово: «прийди» (лат. veni).
Прийди, Господи Ісусе!
Що цікаво: коли зіставити латинські назви антифонів і поглянути на перші їх літери, то, прочитані з кінця, вони утворять акростих «Ero cras» — «Прийду завтра»:
SapientiaAdonaiRadix JesseClavis DavidOriensRex gentiumEmmanuel
Століттями антифони останнього тижня перед Різдвом становили натхнення для митців, художників і композиторів. Співані спершу по монастирях одноголосим хором, протягом століть вони розбудувалися у більш достойні музичні форми. Однак незалежно від орнаментики, що іскрить феєрією звукових барв, усі антифони виражають готовність людського роду прийняти Господа, який надходить — Бога, який багато століть тому не знайшов собі іншого місця для народження, ніж маленька печерка-стайня поза містом.
Сьогодні, понад закоркованими вулицями і миготливим світлом передсвяткових реклам, слова антифонів велять на хвилинку спинитися і запитати себе: чи ми готові прийняти Дитя, народжене у Віфлеємі?
Чи ми помічаємо Його світло та образ не лише в тих, хто, втомлений, але й задоволений, повертається з супермаркетів, обвішаний торбами подарунків, але й в усіх потребуючих, самотніх і покинутих? Чи ми вміємо побачити Його в тих, хто спить у міських переходах і тунелях комунікацій, хто приходить на Святвечір для вбогих і безпритульних? Чи ми бачимо Його в колонах біженців і переселенців?
Також і до них, а може — насамперед до них, звертаються тексти грудневих антифонів, оголошуючи з радістю, що те, що неможливе для людини, завжди можливе в Бога і Його Сина.
Господь прийде завтра — до всіх і для всіх.
Переклад CREDO за: Лукаш Кобешко, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
