Чому щось настільки неймовірно дивовижне і могутнє — Тіло, Кров, Душа і Божественність Ісуса Христа — хоче залишитися прихованим, під видом простого хліба в Євхаристії? Навіщо настільки величному настільки мізерна форма?
Можливо, для того, щоби допомогти нам розв’язати споконвічну проблему. Після того, як Адам і Єва у райському саду з’їли плід із забороненого дерева пізнання, рай довкола них почав руйнуватися. «Коли вони почули голос Господа Бога, що рухався в саду під час вітру, чоловік і його жінка сховалися від Господа Бога між деревами саду» (Бут 3, 8). Голос, який раніше їх бадьорив, тепер занурює їх у сором.
У Євхаристії Ісус кличе нас так само, як Бог кличе своїх винних дітей: «Де ти?» (Бут 3, 9). Бог ніколи не перестає шукати нас, і Він робить це не просто словами — Він кличе нас самим собою.
Прихована присутність Ісуса в Євхаристії має на меті переконати нас, що Бог може використати нашу спокусу сховатися [від Нього] для своєї слави. Коли щось приховано, ми повинні докласти більше зусиль, щоб це знайти. Але ця знахідка — радість! Через Євхаристію сама прихованість перетворилася з акту сорому на акт глибокого милосердя.
Духовний письменник VII століття, Ісаак Ніневійський, молився:
«Славлю Твою святу природу, Господи,
бо Ти сотворив мою природу,
святилище для Твоєї прихованості
і скинію для Твоїх таємниць,
місце, де Ти можеш мешкати,
і святий храм для Твоєї божественності».
Через Пресвяту Євхаристію Ісус кличе нас назад до раю, відкидаючи наш сором. Він постійно кличе нас: «Де ти?» — але додає до цього євхаристійне «…бо Я хочу бути з тобою!» Як Бог шукав Адама і Єву, схованих між деревами, так і ми з вірою шукаємо Бога, прихованого у дарохранительниці.
Містик VIII століття, Йосиф Візіонер, пише:
«Причина, що спонукає мене до життя,
віра, що споглядає Твої таємниці,
щоб я міг бачити Твою жертву такою, як бачиш Ти,
а не як бачу я.
Сотвори в мені очі, щоб я побачив Твоїми очима,
бо своїми я не бачу.
Нехай мій розум подорожує вглиб,
до прихованості Твоєї Жертви».
фінансово.
Щиро дякуємо!
