Протестанти вірять, що святі, прославлені на небі, не здатні почути можуть чути прохання людей на землі, і що це не належить до їхніх характеристик чи функцій. Але чи так навчає Біблія?
Зовсім ні. Однак щоб це зрозуміти, потрібно дослідити багато пов’язаних між собою текстів, а не лише кілька повторюваних до нудоти «доказів», що суперечать католицькій точці зору.
Святі на небі мають прославлені тіла, «воскреслі у славі» (1Кор 15, 35-54) і «з’єднані з Ним… подобою воскресіння» (Рим 6, 5; пор. 8, 30). Наші тіла будуть «подібні до Його прославленого тіла» (Флп 3, 21). Святий Павло стверджує: «Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; […] Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1Кор 13, 12), і каже, що «око не бачило й вухо не чуло» (1Кор 2, 9) того, що Бог приготував для нас. Ми «побачимо обличчя Його» (Одкр 22, 4) і зустрінемось із Ним «обличчям в обличчя», і Він буде нашим «світлом» (Одкр 22, 5). Святі на небі матимуть досконале розуміння (1Кор 13, 12) і досконале знання (1Кор 13, 9-10).
Святий Павло має на увазі, що віруючі, навіть перебуваючи на землі, можуть досягти «повного спізнання Божої волі в усякій мудрості та духовнім розумінні» (Кол 1, 9). Вони будуть «до Нього подібні» (1Йн 3, 2), повністю з’єднані з Господом і будуть з Ним «одним духом» (1Кор 6, 17). Християни «переображуються у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (1Кор 3, 18). Це буде вдосконалено на небі. Святі небесні будуть сповнені «усякою Божою повнотою» (Еф 3, 19) і «повноти Христа» (Еф 4, 13); вони будуть «учасниками Божої природи» (2Пт 1, 4) і повністю вільні від гріха (Одкр 19, 8; 21, 8; 27; 22, 14-15).
Слова Послання до євреїв — «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам» (Євр 12, 1) — і Одкровення Йоана — «Я побачив під жертовником душі повбиваних за слово Боже і за свідчення, що мали. І закричали вони голосом великим: “Доки, Владико святий і правдивий, не судиш і не мстиш за кров нашу — тим, що живуть на землі?”» (Одкр 6, 9-10) — доводять, що святим добре відомі події на землі.
Якщо ми, за словами Ісуса, після смерті «рівні» ангелам (Лк 20, 36), і «як ангели» (Мт 22, 30; Мк 12, 25), і ми знаємо, що ангели спілкуються з тими, хто на землі (на що є багато біблійних прикладів; наприклад: «ангел Божий кликнув до Агарі з неба» (Бут 21, 17), то за аналогією цілком зрозуміло, що померлі святі можуть робити те саме. Ісус сказав: «Буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що кається» (Лк 15, 10). Це внутрішня диспозиція. Якщо ангели знають це, і ми будемо «рівні» їм, то померлі святі на небі, безперечно, можуть чути прохання, оскільки, за аналогією з ангелами, вони зможуть розрізняти внутрішні думки.
Отже, чи розумно вірити, що святі на небі, володіючи цими надзвичайними характеристиками, нездатні чути прохання чи благання? Ця точка зору не є ні правдоподібною, ні біблійною. Любов святих на небі буде вдосконалена, і до неї обов’язково належатиме заступництво. Цьому є багато прямих біблійних прикладів.
Святі та ангели доносять наші молитви до Бога на небі (Одкр 5, 8; 8, 3-4). Як вони їх отримують? Найбільш логічне і правдоподібне пояснення — це те, що вони вислуховують молитви (технічно, прохання про заступництво) людей на землі як Божі посередники. «Старійшини» на небі (померлі святі) розмовляли зі святим апостолом Йоаном (Одкр 5, 5; 7, 13-17), а Йоан розмовляв з одним із них (Одкр 7, 14). Ангели також розмовляли з Йоаном (Одкр 1, 1-2; 10, 9; 10, 11; 11, 1-2; 17, 1-2; 17, 7-18; 19, 9-10; 21, 9; 21, 15; 22, 6-11), і він розмовляв з одним із них (Одкр 10, 9). На той час святого Йоана не було на небі; він був «на острові, що зветься Патмос» (Одкр 1, 9).
Сам Ісус двічі закликав померлу особу: доньку Яіра (Лк 8, 54; пор. Мк 5, 41) і Лазаря (Йн 11, 43). Очевидно, обоє Його почули. Святий Петро зробив те саме: «Повернувшись до тіла, мовив: “Тавито, встань!” І та відкрила свої очі й, побачивши Петра, сіла» (Діян 9, 40).
Цар Саул розмовляв з померлим пророком Самуїлом, який явився йому після смерті, і склав прохання (1Сам 28, 15). Самуїл поговорив з ним і відмовився виконати його прохання (1Сам 28, 15-19). Самуїл ніколи не казав: «Чому ти питаєш мене, якщо Бог заборонив звертатися до померлих? Ти маєш просити лише Бога». Лот звернувся до ангелів з двома молитовними проханнями, івони були задоволені (Бут 19, 15; Бут 18-21). Ісус розмовляв із мертвими Мойсеєм та Іллею на горі Преображення (Мт 17, 1-4; пор. Мк 9, 2-5; Лк 9, 29-33).
Якби така практика була категорично заборонена, Ісус точно ніколи би не користувався нею.
Після смерті Ісуса «багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились» (Мт 27, 52-53). Імовірно, дехто з них — або й усі — розмовляли з людьми, як це робили Савло, Мойсей, Ілля і воскреслий Ісус.
В історії Ісуса про Лазаря і багача (Лк 16, 19-31), Авраам отримує прохання від багача і не намагається його виправити.
У Єремії Бог стверджує: «Навіть якби Мойсей та Самуїл приступили перед мене, серце моє не повернеться до цього народу» (Єр 15, 1). Це означає, що Мойсей і Самуїл заступаються на небі за людей на землі. А Книга Маккавеїв також описує первосвященника Онію, первосвященика і Єремію, які моляться за євреїв і розмовляють з Юдою Маккавеєм.
Переклад CREDO за: Дейв Армстронг, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
