Людський обов’язок приносити жертви Богові сягає корінням початку часів. Авель «приніс жертву — з первістків свого дрібного скоту, і то з найгладкіших» (Бут 4, 4).
Коли води Потопу зійшли і ковчег опинився на суші, «Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику» (Бут 8, 20). Авраам був настільки відданий Богові, що у своїй покорі був готовий пожертвувати Йому свого улюбленого сина (Бут 23, 9-14). Коли Ковчег Завіту повернули в Єрусалим «і поставили його на своєму місці серед намету, що Давид нап’яв для нього, й приніс Давид усепалення перед Господом і мирні жертви» (2Сам 6, 17).
Те, що спонукало всіх цих святих людей приносити жертви, це усвідомлення великих справ Господніх, які Він чинить заради них. Але Бог дав нам щось таке, що неможливо порівняти з тим, що Він дав Авелю, Ною, Аврааму і Давиду. Бог так полюбив нас, що послав нам свого Єдинородного Сина. І той Син, Ісус Христос, помер за нас на хресті. Як можна гідно це вшанувати? Чого може бути достатньо?
Єдина адекватна відповідь на неймовірну щедрість Бога до нас — це подарувати Йому те, що Він дав нам. Євхаристія — це жертва, людська відповідь на творчий акт Божого Милосердя. Літургійна жертва Євхаристії — це наш жертовний акт подяки. Через нашу єдність із Христом на Месі наша жертва подяки поєднується з Ісусовим жертвуванням себе Отцеві.
Чудо любові, яке випромінює Євхаристія, спонукає нас вигукнути: Дякую Тобі, Ісусе, що помер за мене! Твоя жертва на хресті поклала край нищівній ганьбі, яка тримала мене у темряві, замкнутим у собі та пригніченим. Твоя смерть звільнила мене, підняла, наповнила радістю, благословила надією, зарядила енергією, оживила мене, дала мені пристрасть до життя, якої я не міг знайти інакше. Я люблю Тебе, Ісусе. Я дякую Тобі, Ісусе. Твоя жертва спонукає мене перетворити моє життя на нескінченну жертву Тобі.
Переклад CREDO за: о. Пітер Джон Кемерон ОР, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
