Що таке молитва? Як у ній зростати? Що нам дає молитва? Як її вчитися? На ці та багато інших запитань відповідає о. Матеуш Шершень CSMA.
«Будь сміливий у своїй молитві, й Господь тебе, песиміста, зробить оптимістом; боягузливого перемінить у відважного; лякливого духом — у мужа віри, в апостола!»
(св. Хосемарія Балаґер)
Молитва — це ключ до спасіння. Святий Августин казав, що «хто добре молиться, той добре живе; хто добре живе — добре помирає; а для того, хто помирає добре, все є добрим». Духовне керівництво має нам допомогти жити добре — життям, яке провадить до спасіння; тому, за самою своєю суттю, воно має займатися молитвою і неустанно навчати молитися. Під час духовних розмов тема молитви з’являється сама або ж її розпочинає одна зі сторін. Найчастіше лунають запитання про труднощі в молитві, про способи молитви, а також про поглиблення молитовного життя. Тому духовний керівник має сам добре знатися на молитві та постійно перевіряти свої стосунки з Богом. Не можна затримуватися на теорії, самому треба мати добрий контакт із Богом. Пенітент потребує не вчителя духовності, а свідка молитви.
Що таке молитва?
По-перше, саме визначення молитви не є однозначним. У Церкві можна знайти різні формулювання, чим насправді є те, що ми звемо молитвою. На Заході кажуть передусім про «розмову з Богом». Це форма діалогу, вираженого подумки, словами або під час вимовляння Літургії годин. На Сході молитва це «буття з Богом». На практиці це означає споглядальне перебування перед іконою, повторювання святих слів та імен (ісихазм), а також любов до тиші й усамітнення. У практиці духовного керівництва я стараюсь поєднувати ці два підходи і визначаю молитву як «ходіння з Богом». Під час цього ходіння я можу і бути діяльним, і споглядати, і запитувати про шлях та підтримку, і дякувати, прославляти, поклонятися Супутникові на цьому шляху, а також впроваджувати в життя те, чого я навчився по дорозі, й нести Євангеліє всьому створінню аж до кінців світу.
Наступне запитання — як почати молитися. Одні кажуть, що вже саме прагнення молитви може бути молитвою. Недооцінювати цей підхід не варто. Людина не завжди має схильність до молитви, та й зовнішні обставини можуть робити так, що нам забракне часу на молитву чи хороше зосередження. Потрібно також пам’ятати, що на людях лежить різна відповідальність за життя молитвою. Було би недобре, якби монах молився менше, ніж завантажена матір трьох дітей. Святий Ігнатій Лойола пропонував, перш ніж починати молитися, замислитись над тим, чого я хочу і прагну. Говорячи сучасною мовою, він рекомендував шукати мотивацію та рішучість для того, щоб молитися. Добре, якщо ми в молитві враховуємо свій поточний стан і молимося в конкретних намірах, які для нас зараз важливі.
Труднощі в молитві
Важливим питанням стосовно молитви є розсіяння, що в ній з’являються. Варто від самого початку аналізувати зміст внутрішніх розсіянь, бо вони можуть виявитися натхненням помолитися в намірі конкретних людей, справ чи ситуацій. Внутрішні розсіяння — це цілком нормальна справа. Їм не треба дивуватися ані перейматися через них. Коли вони з’являються — ми не повинні з ними боротися; їх варто усвідомити, дати їм прийти в думки і піти з думок, — і спокійно продовжувати молитися. Внутрішніх розсіянь не можна сприймати як перешкоду. Вони — тільки виклик взятися за певні основоположні проблеми життя і пропрацювати їх. Тоді молитва не нагадує місця боротьби з розсіяннями, вона радше схожа на місце їх розв’язування — перед Богом і з Богом.
Повна нездатність пенітента молитися може мати різні причини, але найчастіше це пов’язано з депресивними порушеннями, емоційною нестабільністю або прив’язаністю до смертних гріхів. Духовний керівник повинен ретельно дослідити стан пенітента і запропонувати йому такий вид молитовних практик, які найбільше відповідає його станові. Насильне накладання молитовних обов’язків на людей, не здатних до тривалої або тяжкої молитви, це серйозне зловживання.
Варто повчати пенітента, що людина молитви повинна розраховувати на допомогу Святого Духа. Бо, як писав св. Павло, «про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними. А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею» (Рим 8, 26‑27). Святий Дух — Майстер і Вчитель молитви. Людина, яка молиться під натхненням Духа, стає включеною в надприродний світ, де Бог часто очищує її наміри та скеровує до нових форм молитви. Людина немовби дозріває в молитві та приносить плоди, які ми знаємо як плоди Святого Духа: а ними є «любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, милосердя, тихість, вірність, скромність, поміркованість, чистота» (Гал 5, 22‑23).
Як приготуватися до молитви
Потрібно пам’ятати, що вже саме приготування до молитви на початку виглядає неймовірно важливим. Багато хто стикається з труднощами у молитві, бо взагалі до неї не готується. Інколи таке приготування може зайняти більше часу, ніж сама молитва. Йдеться тут передусім про вибір місця, часу та ліквідування внутрішніх розсіянь. Вочевидь немає жодних заперечень тому, щоб молитися де завгодно й коли завгодно; але певні форми молитви (наприклад, медитація) вимагають особливих умов та зведення до мінімуму різних розсіянь. У часи смартфонів, смарт-годинників та невпинних повідомлень із соцмереж людині щоразу складніше відірватися думками від інформацій, які вона читає, слухає і переглядає. Наш мозок у багатьох випадках «перезбуджений», тому на молитві він впадає у вид шоку. Ми стаємо неспроможні впоратися зі втратою збудників, тому швидко починаємо нудьгувати — або вмикаємо уяву і самі себе провокуємо до виникнення розсіянь.
Молитва людини не відірвана від усіх інших аспектів її життя. Причиною труднощів у молитві можуть бути тілесні недомагання, хвороба, голод — але також переїдання, погані звички і брак аскези. Як нагадує нам св. Павло, тіло і дух суперечать одне одному. Ісус провів 40 днів і ночей у молитві й пості. Неможливо дійти до серйозного молитовного життя, провадженого Святим Духом, якщо не пройшов через аскезу і самозречення. Багато хто спеціально прокидається раніше, щоб могти використати цей час для молитви, що справді є формою аскези.
Молитва — не спосіб вплинути на Бога
Не можна забувати, що християнська молитва це змінювання не Бога, а всього іншого (включно з тим, хто молиться). Язичники молилися, щоби вплинути на своє божество і домогтися його прихильності або пом’якшити його гнів. Християнин молиться, щоб попросити про допомогу у виконанні святої волі Бога, який прагне спасіння людства. Таке розуміння молитви інакше розставляє акценти і схиляє до дій. Свята Тереза Авільська вказує, що справжнє зростання в молитві проявляється у зростанні в святості, а це означає практикування чеснот. Ісус сказав, що дерево пізнається за його плодами. Подібним чином і справжнє життя молитвою розквітає у практикуванні чеснот: віри, надії, любові, чистоти, послуху, служіння, смирення і постійної любові до ближнього.
Богородиця Марія є взірцем єднання контемпляції з чинним життям. У Благовіщенні ми бачимо Марію, занурену в молитву, а потім читаємо в Євангелії, що Вона «з поспіхом пішла» до Єлизавети, щоби їй послужити. Марія не замкнулася у своєму містичному світі, а стала споглядальницею в дії.
Вчитися молитви
Вивчення й поглиблення релігійних і богословських знань також спонукає до молитви і може надати їй нового змісту. Свята Тереза Авільська не дозволяла неосвіченим жінкам, які не вміли читати, вступати до її реформованого Кармелю. Причиною було те, що тільки вивчаючи священні тексти, можна розвинути в собі здорове і побожне життя. Неосвіченість провадить до викривлення духовності, а часто також до забобонів, сектантства й релігійного фанатизму. Працю над своїм формуванням у царині молитви варто розпочати з читання 4‑ї частини Катехизму Католицької Церкви. Це духовний шедевр про молитву. В ньому, наприклад, читаємо:
«Молитва — це життя нового серця. Вона ж повинна у кожній хвилині оживляти нас. Однак ми забуваємо Того, Хто є нашим Життям і нашим Усім. Тому‑то духовні отці, за традицією Второзаконня і пророків, наполягають на молитві як ‘на пам’яті про Бога’, та на частому пробудженні ‘пам’яті серця’: ‘Потрібно згадувати Бога частіше, ніж віддихаємо’ (св. Григорій Назіянзький, Богословські проповіді, 1, 4). Але ‘повсякчасна’ молитва неможлива без свідомої молитви у визначених часах: такі моменти стають опорою інтенсивності й тривалості християнської молитви.
Для підтримки безупинної молитви Традиція Церкви пропонує вірним певний молитовний ритм. Деякі з них мають щоденну періодичність: ранкова І Вечірня молитви, молитви перед їдою та після неї, Літургія годин. Неділя, центром якої є Євхаристія, освячується насамперед молитвою.
Цикл літургійного року та його великі свята є основним ритмом молитовного життя християн. Господь веде кожну людину таким способом і такими шляхами, які Йому до вподоби. Кожний вірний, зі свого боку, відповідає Йому згідно з визначеністю свого серця та індивідуальними формами вияву своєї молитви. Проте християнська традиція зберегла три найважливіші форми виявів молитовного життя: усну молитву, роздуми (медитацію) і контемплятивну молитву. Вони мають одну спільну ознаку: зосередженість серця. Ця пильність стосовно зберігання Слова Божого й перебування у присутності Бога робить ці три вияви молитви кульмінаційними моментами молитовного життя» (ККЦ 2697-2699).
На подальших етапах духовного життя варто запровадити постійне користування реколекційною формацією. Щоб заглибитися в духовне життя, хорошою ідеєю буде резервування собі часу на тривалу молитву в межах реколекцій по католицьких осередках. Одним із найвідоміших стилів молитовних реколекцій є ігнатіанські. Найчастіше вони тривають вісім днів. Для тих, хто вже давно йде дорогою молитви, є 40‑денні реколекції, а для забіганих — вікендові зустрічі. Кожна з цих форм несе духовну користь, тому ними варто скористатися.
У межах духовного керівництва потрібно ще звернути увагу на зв’язок молитви зі сповіддю. Глибокий іспит сумління, який також є молитвою, може допомогти в будуванні чистої совісті. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт 5,8). Після хорошої сповіді найчастіше запал до молитви зростає, а людина стає більше схильною виконувати добрі рішення і молиться довше. Потрібно використовувати ці моменти благодаті.
Молитва присутності й прославлення
Другою надзвичайно цікавою справою є «молитва присутності». Всі містики і знавці духовності говорять про так зване «ходження в Божій присутності». Маю на увазі те, щоби кожний день і кожна хвилина нашого життя були віддані Богу через сталий намір. Ідеться про те, щоб усі наші проблеми та всі наші радощі прийняти в дусі віри і з радістю жертвувати їх Богові одразу ж, як прокинемося. Така позиція провадить до глибокого з’єднання з хрестом Ісуса, який не вибирав власного шляху, але повністю підкорився волі свого Отця. Коли хрест людини стає її молитвою, то ми маємо справу з початками споглядальної молитви (контемплятивної). Лише тоді ми виходимо поза діалог «Бог-людина». Така молитва стає справжньою зустріччю (а не тільки розмовами), а кожна зустріч із Богом — збагачує та зміцнює.
Умовою плідної молитви є тільки й виключно віра і стійкість. «Просіть, і дасться вам» (Мт 7,7). Коли людина дбає про свій світ молитви — вона пізнає глибоку міць прославлення, характерну для всіх людей глибокої духовності. Насправді то лише в прославленні людина повністю віддається Богові та Його волі. Від цієї миті вона стає непереможною і входить у світ Духа, який є Любов. Такий погляд на молитву фундаментально перемінює людину, робить із неї нове творіння. Людина віднаходить свободу, а ця свобода схиляє її до ще частішої молитви та ще більшого прославлення.
Прославлення — це форма молитви, в якій людина безпосередньо визнає, що Бог є Богом. Вона взиває до Нього заради Нього самого, віддаючи Йому славу не з огляду на те, що Він робить, але тому, що «Він є». Така людина має участь у щасті чистих сердець, які люблять Бога у вірі ще перш ніж Його побачать у славі. Цією молитвою Дух єднається з нашим духом, щоб засвідчити, що ми — діти Божі; дає свідчення Єдиному Синові, в якому ми були вибрані на синів і через якого прославляємо Отця. Прославлення об’єднує всі інші форми молитви і возносить її до Того, Хто є їх джерелом і метою.
В кожного — своя молитва
На завершення я б хотів зазначити, що в межах духовного керівництва потрібно шукати такі форми молитви, які для конкретної душі найбільше корисні. Не можна тільки нав’язувати форми молитви відповідно до своїх уподобань, але треба мати на увазі можливості та схильності пенітента. Кожний іде до Бога своєю дорогою, тому треба бути обережним у пропозиціях власного досвіду з конкретними молитвами, медитацією, спогляданням чи самим способом молитви. Отець Джон Чепмен OSB мав звичку казати: «Молись так, як можеш, і не молись так, як не можеш».
Уривок із книжки о. Матеуша Шершня CSMA «Духовний довідник. Практичний посібник із мистецтва духовного керівництва».
фінансово.
Щиро дякуємо!
