Роздуми

Сувора правда Великого Посту

16 Лютого 2024, 15:39 13310

Коли починається Великий Піст, а разом з ним відновлюється бажання йти за Христом Його шляхом на Голгофу, я — як і вся західна цивілізація протягом двох тисячоліть — вражена хрестом наприкінці цього підйому. Це місце зустрічі з усім, чого ми боїмося. І, мабуть, найбільша таємниця всіх часів — це те, що на ньому повис Бог.

Протягом багатьох років я споглядала Його фізичні муки, самотність Його спустошеності, Його усвідомлення того, що Його матір дивиться, як Він помирає. Цього Великого Посту роздуми святого Джона Генрі Ньюмена про душевні страждання Христа відкрили мені абсолютно новий шлях молитви. Ньюмен вперше дав мені зрозуміти те, що я вважаю надзвичайно шокуючим: реальність того, що Бог взяв на себе гріх, смертельного ворога самої Його природи.

З дитинства я ритуально просила милості в «Агнця Божого, який бере на себе гріхи світу». Здається, зазвичай я уявляла охайну купу гріхів, схожу на хмиз, прив’язаний до спини ягняти, яке, бекаючи, блукає пустелею. Воно таке білосніжне й чисте, яким тільки може бути ягня. Хмиз на його спині може гнути хребет ягняти своєю вагою, але він не забруднює білизни його шерсті. Картина гарна, але якась дитяча.

Проповідь Ньюмена 1852 року «Душевні страждання нашого Господа під час Його Страстей» відкриває жахливу перспективу для тих, хто любить Ісуса: Його тілесні страждання — ніщо, порівняно з нестерпним болем у Його душі. І ця душевна агонія є наслідком не тяжкості гріха, а того факту, що він є добровільно прийнятим чужорідним вторгненням. Він не просто бере на себе гріх, Він відкриває свою смертну природу атаці ворога [сатани], дозволяючи його лихим діям проникнути в Нього і пронизати Його.

Незрівнянна мова Ньюмена фіксує цей аспект страстей Христа:

«Ось тоді, в ту найстрашнішу годину, став на коліна Спаситель світу… оголивши Свої груди, хоч яким Він був безгрішним, перед нападом свого ворога — ворога, чий подих був чумою, а обійми — агонією. Там Він стояв навколішках, знерухомлений, у той час як мерзенний і жахливий диявол одягав Його дух у мантію, просякнуту всім тим ненависним і огидним у людських злочинах, що щільно облягало Його серце, наповнювало Його сумління, торкалося кожного почуття і проникало у кожну щілину Його розуму; і [сатана] поширив на Нього моральну проказу, аж поки Він майже не відчув Себе тим, ким Він ніколи не міг бути, і ким Його ворог хотів би Його зробити».

Далі Ньюмен описує «вічну чистоту», яка почуває себе «огидним і мерзенним грішником», ураженим кожною краплею цієї «маси тління, що вилилася на Його голову», досвід Ісуса, який дивився на Свої руки і бачив їх змоченими кров’ю мільйонів невинних в історії, дивився очима, оскверненими «злими видіннями й ідолопоклонством», відчував, що Його вуста «осквернені клятвами й богохульствами».

Кожен жахливий гріх, вчинений до того дня і після нього, оселився тоді у Ньому, перебував на Ньому і в Ньому, і їхній сморід відганяв «невимовний мир, який населяв Його душу з моменту Його зачаття».

Не дивно, що під час агонії у Гетсиманії, до того, як Він зазнав першого удару римським батогом, кров прорвалася крізь Його палаючі вени та вийшла крізь пори Його шкіри, вкриваючи все Його тіло і просочуючи Його одіж.

Хоча про це важко думати і важко витримати, ми повинні дивитися на цей образ безмежності Божого милосердя! Ми грішимо, але заледве це помічаємо. Нам комфортно з нашою гріховністю; це було в нас і на нас, відколи ми були створені. Але Найчистіший корчився у чужій агонії, так, неначе це Він був злочинцем.

Однак, як зауважує Ньюмен, Його страждання «набувають форми провини і смутку. Він здійснює покуту, Він сповідається, Він кається…  Він — єдина Жертва для всіх нас, єдина Втіха, справжній Каянник; Він усе, крім справжнього грішника».

Ньюмен нагадує нам, що Ісус не дозволяє Собі померти, доки Він не вип’є чашу — доки не відбудеться повне спокутування — за мої гріхи, за ваші гріхи та за гріхи кожного нащадка Єви, чиї вчинки вкрили наш рід ганьбою.

Потрібна справжня мужність Великого Посту, щоб споглядати той найбільший смуток — Божу смерть. Моя власна сміливість часто підводить мене перед обличчям набагато менш болісних видовищ. Але Христос помер, каже нам святий Джон Генрі Ньюмен, «не від тілесного виснаження чи тілесного болю». Ні, випивши останню краплю, Він забажав, щоб Його змучене серце розірвалося, і лише тоді віддав Свій дух Отцеві.

Це та сувора правда, яку ми маємо тримати перед очима протягом сорока днів.

Переклад CREDO за: Ґрація Крісті, The Catholic Thing

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity