Два роки тому російські війська спробували влаштувати в Україні гітлерівський бліцкриг. За словами російського диктатора владіміра путіна, його метою було викорінення України: як української держави, так і української нації з її самобутньою мовою та культурою.
Бліцкриг провалився завдяки епічному українському опору, відзначеному гомерівськими вчинками хоробрості та підкріпленому чудовою соціальною солідарністю. Така іронія путінської війни: українська нація як ніколи згуртована, її сталева стійкість і воля до перемоги викувані в російській доменній печі.
Ціна, яку заплатила Україна, незліченна. Ніхто точно не знає, скільки загинуло українських військових, резервістів, добровольців, мирних жителів; втрати, звісно, обчислюються сотнями тисяч. Російський спосіб ведення війни, включно з безпідставним знищенням економічної інфраструктури, шкіл, лікарень і культурних центрів, завдав збитків, імовірно, на трильйони доларів; російські війська перетворили Україну на найбільше у світі мінне поле у світі, на розчищення якого знадобляться десятиліття. Близько чотирнадцяти мільйонів українців стали міжнародними біженцями або внутрішньо переміщеними особами; але ні в Україні, ні у сусідніх європейських країнах немає таборів для біженців, бо ті, хто мають будинки, відкрили двері для своїх співгромадян або союзників. (Як нещодавно сказав архієпископ Борис Ґудзяк з УГКЦ: «Взимку 2022–2023, коли путін пошкодив або знищив 40 відсотків української електромережі, ніхто не замерз. Люди буквально ділилися своїм теплом»).
Росіяни не оминули й українських церков: за останні два роки близько шестисот молитовних будинків було пошкоджено або зруйновано. Там, де російські війська окупували українську територію, більше немає релігійної свободи для католиків, протестантів, євреїв, мусульман — і тих українських православних, які не схиляються до московського патріархату, лідер якого, патріарх кіріл, повторює джихадистську мову сунітського і шиїтського ісламу у своїй блюзнірській підтримці геноцидної війни путіна.
Та Україна залишається нескореною.
Ніхто, якщо він має серце і душу, не міг би подивитись коротке дев’яностосекундне відео про поранених на війні українців, не відчувши поваги та захоплення такими людьми: восьмирічний хлопчик зі страшними опіками обличчя бере уроки танців; діти та дорослі з ампутованими кінцівками, більшість із протезами, плавають, бігають, вивчають бойові мистецтва, тримають своїх новонароджених дітей — усе це серед нищівної війни. Проте є американці, включно з законодавцями і одним видатним кандидатом у президенти, які продовжують якимось чином уявляти, що існує морально та політично прийнятний результат цієї боротьби, який не передбачає поразки наміру путіна відновити російську імперію: амбіції, які не зупиняються на кордонах пізнього неоплаканого радянського союзу.
Є також американці, які продовжують заковтувати гачок російської пропаганди разом із линвою та грузилом, стаючи по суті політичними факторами путіна у США.
Російській війні проти України роками передувала масштабна кампанія дезінформації, що використовувала ботоферми для заповнення Інтернету і соцмереж брехнею: наприклад, що тиран-вбивця, який нищить критиків усередині країни і спричиняє хаос за межами росії, якимось чином є захисником «християнської цивілізації».
Американська вразливість до російської пропаганди має довгу, непристойну історію, починаючи з вихваляння більшовицької революції Джоном Рідом і продовжуючи приховуванням Волтером Дюранті з «New York Times» навмисного вбивства голодом мільйонів українців під час Голодомору 1932–1933 років. Зараз ця траєкторія посадових злочинів сягнула гротескного дна, коли Такер Карлсон виступає в ролі підлабузника, дозволяючи путіну абсурдно стверджувати, що Польща сама винна у вторгненні Гітлера у 1939 році.
Сучасний російський пропагандистський шквал вплинув на дисфункційний Конгрес США. Рішуче прагнення України вижити, підкріплене кров’ю, деградувало російську армію, зміцнило НАТО, спонукало Європу отямитись і тим самим зробила значний внесок у безпеку Сполучених Штатів: надзвичайно багатої країни, що у 2022-2023 роках витратила 92 мільярди доларів на ставки на футбол, баскетбол і бейсбол. Політики, які стверджують, що ми не можемо дозволити собі військову підтримку України, чи наполягають, що військову допомогу Україні треба пов’язати з вирішенням їхніх внутрішньополітичних проблем, або помиляються, або не хочуть пояснювати своїм виборцям геополітичні факти життя.
У кожному разі, вони можуть взяти урок у Артура Ванденберга.
Сенатор Ванденберг, республіканський консерватор, який збалансував бюджет, виступав проти багатьох програм під час правління Рузвельта і Трумена. Але коли президент Трумен звернувся до нього з проханням про підтримку плану Маршалла і НАТО, Ванденберг не вимагав натомість скасувати один зі своїх «жупелів» — Національний закон про трудові відносини. Артур Ванденберг був дорослий. Хотілося би, щоб сьогодні у Конгресі їх було більше — солідарних з нашими незламними українськими друзями і союзниками.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, georgeweigel.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
