Негайно розпочати активну співпрацю з міжнародними організаціями, готовими взяти участь у творенні робочої групи, завданням якої буде проведення чесного аналізу позиції Російської православної церкви, щоб це могло стати підставою для початку переслідування тих служителів і мирян РПЦ, чиї слова та проповіді є схваленням і навіть благословенням зґвалтувань, агресії, війни проти народу України — закликають теологи з Центру православних студій Фордгамського університету (Нью-Йорк, США).
Богослови звертаються до предстоятелів найбільших християнських Церков, зокрема — до Папи Франциска та екуменічного Константинопольського патріарха Варфоломея І, до голів міжнародних церковних та релігійних організацій, таких як Всесвітня рада Церков, і до всіх людей доброї волі.
Публікуємо переклад їхнього Відкритого листа.
Його Всесвятості Варфоломею, архієпископу Константинополя — Нового Рима, і Екуменічному Патріархові
Його Святості Франциску, Папі Католицької Церкви
Його Святості Гарегіну, Верховному патріарху і Католикосу всіх вірмен
Його Високопреосвященству Джастіну Велбі, архієпископу Кентерберійському, Примасові Англії та Голові Англіканської спільноти
Превелебному доктору Панті Філібусу Мусі, архієпископу Лютеранської Церкви в Нігерії, голові Всесвітньої лютеранської федерації
Пані пастор Найлі Кассаб Абусаван, голові Всесвітньої федерації реформованих церков
Превелебному о. професору Джеррі Піллею, Генеральному секретарю Всесвітньої ради Церков
Звертаємося до Ваших Святостей та Еміненцій — предстоятелів найбільших християнських Церков і конфесій, просячи дати публічну відповідь на чотири палючі питання, що їх перед усіма християнами поставили серйозні збройні конфлікти, які нині точаться у світі:
1)Використання релігії для виправдання насильства;
2)Несправедливість;
3)релігійний націоналізм;
4)Явна брехня, проголошувана з церковних амвонів.
Агресія Росії проти України ці палючі проблеми поставила знову надзвичайно гостро. Цей конфлікт від перших днів набрав особливого характеру, причиною якого є той факт, що в Росії більшість громадян вважає себе православними християнами. Війська цієї країни вторглися на територію сусідньої України — держави переважно християнської без жодної провокації з її сторони. Окрім того, значна частина громадян обох країн донедавна належали до однієї помісної Православної Церкви.
Ми не будемо серйозно сприймати пропагандистські фрази, що служать виправданню російського вторгнення як заступницької битви Росії з «колективним Заходом». Аналогічні ствердження можна почути з вуст тих, хто називає себе аналітиком, але їхні думки становлять надмірне спрощення. (…)
Християни в усьому світі не залишилися байдужими: об’єдналися з сотнями мільйонів тих, хто хоч і не сповідує християнство, однак для них святість життя й гідність людської особи так само є цінністю. Ці звичайні люди, об’єднавшись, звершили вільний вибір, виявили солідарність із жертвами російського вторгнення. В усьому світі різноманітні спільноти й організації, включно з тими, що вкорінені у християнській традиції, надалі пропонують свою допомогу і підтримку, беручи участь у розв’язуванні практичних проблем, створених російською агресією.
Сьогодні, однак, християни повинні виконувати ще одне архіважливе завдання: пильно шукати переконливих відповідей на запитання про гідність людини, а також даних нам заповідей про захист життя і ставлення до всього творіння. Шукання відповідей повинно включати роздуми про допустимість і виправдання насильства, права на негайну самооборону та участь у боротьбі зі злом — зокрема коли на це дивишся крізь призму Євангелія. Наявність війни при наших порогах показує, що ми все ще шукаємо відповідей.
РПЦ про агресію Росії в Україні
Причиною нашого заклику і прохань до Вас є передусім позиція Російської православної церкви, яка викликає глибоке занепокоєння. Патріарх Кіріл заявив про свою повну підтримку російської агресії. Йому вдалося зробити так, що єдина офіційна російська церква провадить польове душпастирство для військ, які окупували територію України. До того ж, він відкрито демонструє відсутність зацікавленості впровадженням миру і небажання виражати співчуття. Попри свою прив’язаність до потворної мішанини націоналізму й мілітаризму, РПЦ надалі стверджує, що вона — найбільша і найважливіша з Церков східної християнської традиції, і з такої позиції виступає як головний страж «традиційних цінностей». (…)
РПЦ стала інтегральною частиною кремлівської машини пропаганди і насильства. Співпраця РПЦ з російською владою найвиразніше проявилася в релігійному, ба навіть псевдотеологічному обґрунтуванні непогамованої агресії російського режиму проти суверенної України, в поєднанні з постійним благословенням самого вторгнення та уділенням благословень усім його учасникам.
Гріхи виправдання і благословення агресії проявляються не у випадкових словах і вчинках конкретних єпископів чи священників, а в систематичному порушенні євангельських принципів. Ці гріхи відображають головну, ідеологічно єдину позицію всієї РПЦ, сформульовану, керовану та підтримувану патріархом Московським. Публічне вираження антивоєнної позиції — явище надзвичайно рідкісне, бо представники духовенства, які відкрито противляться війні, часто стають обвинуваченими у фіктивних справах по церковних або світських судах. Їм загрожують різні покарання, від заборони літургійних відправ до позбавлення духовного стану. В деяких випадках такі священники були змушені покинути територію своєї країни.
Війна Росії проти України стала найкривавішою війною в Європі від часу вторгнення нацистів у Польщу і розв’язання ними Другої світової війни. Після закінчення тієї світової війни з’явилася надія, що такий жах уже більше ніколи не повториться. Але цей кошмар не тільки повторюється, але цим разом започаткований країною, яка сама тяжко постраждала внаслідок нацистської агресії, зазнала величезних втрат, вийшла переможницею, а пізніше взяла на себе рішучі міжнародні зобов’язання сприяти миру всіма можливими способами.
Протягом останніх двох років християнські благодійні організації в Європі й Америці активно брали участь у підтримці України. Їхні зусилля не обмежуються надаванням адресної допомоги. Вони також противляться російській агресії, відкрито заявляючи про її засудження. Така послідовна підтримка є сильним свідченням тривалої історичної християнської спадщини милосердя і солідарності.
Надзвичайно важливо підкреслити, що президент РФ владімір путін (а разом із ним російські політики та військові) не тільки порушив свої міжнародні зобов’язання. Якщо поглянути глибше, вони допустилися блюзнірства — згрішили проти Бога. А це люди, які називають себе християнами і часто критикують Захід за відхід від християнських цінностей. Попри участь у будуванні нових храмів і монастирів, запалювання свічок, участі в таїнствах і приступання до Святого Причастя, ці люди парадоксально поглиблюють свої гріхи, віддаючи накази вбивати, особисто долучаючись до воєнних злочинів і публічно виправдовуючи діяльність, скеровану проти людей і Творця.
Євангеліє і моральна відповідальність християн
Для нас, християн, які отримали дар Святого Духа, наша моральна відповідальність за життя і розквіт Божого творіння становить частину наших обітниць хрещення і тісно пов’язана з ученням Євангелія та сповідуванням віри в Господа Ісуса як Боголюдину і Спасителя світу. (…) На жаль, брак принципів і аморальність стали поширеним явищем серед багатьох політиків та високопосадовців, що вважають себе християнами, і Росія тут не є винятком. (…) Ситуація набуває додаткового виміру моральної осудності, коли предстоятель помісної Церкви разом із єпископами та багатьма парафіяльними священниками не лише виправдовує агресивну війну, а й активно заохочує християн до війни з сусідніми народами, ба навіть із народом, який вважають братнім. Такий переступ є подвійним гріхом, разючим відходом від наслідування Христа, блюзнірською профанацією, яку звершують усвідомлено, явно і без тіні сокрушення. Ми більше не можемо мовчати перед лицем настільки скандальних учинків.
«Блаженні голодні й спраглі справедливості» (Мт 5,6). Для нас ці слова —заклик не тільки шукати правду і справедливість, але й відкинути всіляку брехню, замовчування і маніпулювання фактами. Злочинці забули про всевидюче око Творця (Пс 139, 7‑12). У нову еру смартфонів та інтернет-комунікації онлайн брехня стала невід’ємною частиною будь-якої гібридної війни, в яку втягнуті державні та недержавні об’єкти.
Замало буде засудити війну в Україні. Не вистачить веліти припинити вогонь і закликати до миру. Нині необхідно відкрито говорити правду про справжню причину цієї війни. Потрібно назвати імена тих, хто її розв’язав, щоб дати справедливу оцінку їхнім злочинним діям. (…) За останні два роки цієї війни в Російській Федерації жоден єпископ не виголосив проповіді про мир, але багато з них моляться і проповідують про перемогу Росії як «Святої Русі» над Україною. Яка ганьба для найбільшої сьогодні православної церкви у світі! Більш того, решта християнського світу вважає за краще мовчати. Чи вже варто сказати, що ми на тому етапі, коли мовчання стає згодою? (…)
Особиста відповідальність очільника РПЦ
Московський патріарх Кіріл (Гундяєв) жодного разу не висловив співчуття українцям, які втратили близьких, були поранені або втратили домівки. Його позиція незмінна навіть перед жахливою реальністю дитячих страждань і смерті. Патріарх не оплакував тих, кого катували та принижували російські солдати. Багато разів він і його духовенство активно заохочували молодь із Росії брати участь у цьому нищівному конфлікті. Замість того, щоб говорити про кількість загиблих, він постійно повторює свої заяви про те, що Росія на боці світла, провадить якусь ілюзорну велику війну проти сил темряви.
Усе це свідчить про глибоке духовно-моральне падіння ієрархії та духовенства Російської православної церкви. Сам патріарх Кіріл (Гундяєв) багато років нехтував своїми пастирськими обов’язками щодо українців, принижуючи їхню гідність, підтримуючи та поглиблюючи розкол всередині Української православної церкви. Він заплющував очі на політичні репресії та численні порушення громадянських свобод і прав людини в Росії, виправдовував їх мовчанням, а часом і відкрито підтримував.
Він підтримував агресивні, антихристиянські настрої російського режиму, які пропагувалися під прикриттям таких маніпулятивних понять, як «русский мир» і «традиционные ценности». Він підтримував державну брехню про «братовбивчу війну» в Україні, складаючи молитви та вимагаючи запровадити їх у богослужбову практику. Зрештою, своєю пастирською практикою та богословським дискурсом він підтримував і виправдовував агресію проти України.
Таке використання літургії, богословського дискурсу та пастирського впливу надало численні приклади того, як патріарх Кіріл разом зі своїми єпископами та багатьма священиками порушував п’яту заповідь Декалогу: «Не вбий». Вони не раз перекручували саму суть християнського благословення, щоб санкціонувати вбивство громадян сусідньої християнської країни. Випадки таких порушень стали надто численними й надто добре задокументованими на YouTube, в X та інших місцях, щоб це можна було вважати випадковостями.
(…) Російська православна церква свідомо зайняла таку позицію та готова її обстоювати. Це доводить віровідступництво цієї Церкви та її бажання проповідувати вчення, відмінне від Божого Слова. Всі християни повинні критично запитати себе: чи вчення, яке публічно і безсоромно проголошують представники РПЦ, насправді є істинним посланням Христа.
Слова про прагнення до миру і молитви за нього без готовності назвати агресора на ім’я, без розмежування злочинців та їхніх жертв, без визнання права країни на захист перед лицем агресії не сприяють встановленню справжнього і справедливого миру.
Пророче служіння і стояння в правді
(…) У часи конфліктів шукання дипломатичних і політичних цілей може затьмарити пророчий голос, яким наділена Церква. Вона часто бере участь у переговорах задля досягнення розрядки або припинення вогню. Однак (…) ці зусилля поки що не дали переконливих результатів. Церковні дипломати занадто часто нехтують євангельською етикою в гонитві за політичними цілями та кар’єрними прагненнями.
Визнаючи, що необхідно зробити все можливе, щоби припинити війну і встановити справедливий мир, ми очікуємо від Ваших Святостей і Високопреосвященств слова, яке є «живим і діяльним, гострішим від усякого двосічного меча» (Євр 4,12).
Пригнічує те, що навіть через два роки після початку конфлікту немає жодного офіційного церковного документа, який би вичерпно засудив війну.
Ще більшим розчаруванням є відсутність послідовного та однозначного засудження російської агресії, у якому повна підтримка цієї війни з боку вищих представників РПЦ була б визнана обурливою і скандальною.
Висловлюємо нашу підтримку тим нечисленним християнським лідерам, які публічно висловилися на цю тему. Їхня стійкість свідчить про відданість правді й справедливості, і ми вдячні їм за зусилля, яких вони докладають для захисту нашої віри. Щиро сподіваємося, що такі прояви моральної впевненості стануть натхненням для подальших спільних дій у ширших верствах християнської спільноти.
Благаємо Вас негайно розпочати активну співпрацю з тими міжнародними організаціями, які готові взяти разом із Вами участь у творенні міжнародної робочої групи. Команди, завданням якої буде проведення чесного та неупередженого аналізу позиції РПЦ, що може стати підставою для порушення судового переслідування тих єпископів, священиків та мирян Російської православної церкви, чиї висловлювання, заяви, свідчення, проповіді, заклики стали схваленням і навіть благословенням для застосування зґвалтувань, насильства, агресії та війни проти народу України. (…)
Церква, яка залишається християнською лише зовні, але втратила дух Євангелія, не може бути Церквою-сестрою тих Церков і спільнот, які слідують Євангелію Господа нашого Ісуса Христа. (…)
Під цим Відкритим листом уже поставили підписи 375 діячів. Автори заохочують усіх людей доброї волі підтримати їхню ініціативу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
