Роздуми над Словом Божим на понеділок IV тижня Великого Посту
Якщо ми уважно подивимося на всі чудеса, описані в Євангеліях, то побачимо, що для здійснення кожного з них Ісус вимагав віри від тих людей, які Його просили про чудо. Віра — це те, чого Бог очікує від нас в першу чергу; Він вимагає її від нас заради нас самих, бо: «Хто вірить у Нього, не буде засуджений, а хто не вірить, той уже осуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина» (Йн 3,18).
Але чудо, про яке розповідає сьогоднішнє Євангеліє, Ісус здійснює саме для того, щоб розбудити в людях віру: «Якщо не побачите знамень і чудес, не повірите!» (Йн 4,48).
Роблячи перше чудо в Кані Галілейський, Ісус вказує на свою муку і смерть: «Що до того Мені й тобі, жінко? Ще не настав Мій час» (Йн 2,4). Подібно і це чудо є вказівкою на страждання і смерть Ісуса Христа. Страждання і смерть близької нам людини є великим випробуванням віри. Тоді легко приходить спокуса не тільки нарікати на Бога, а й відкинути Його. Безперечно, батько цієї дитини страждав, дивлячись на муку свого сина.
Проте ще більшою спокусою стали страждання і смерть Ісуса Христа. Первосвященники і старші піддалися цій спокусі та проклинали Його, тобто Бога: «Первосвященники з книжниками та старшими, глузуючи, говорили: “Інших спасав, а себе самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього. Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо Він Йому любий, бо Він сказав: Я — Божий Син”» (Мт 27, 41-43).
У кожному стражданні криється спокуса дорікати Богові за Його безсилля. Проте в кожному стражданні також криється можливість виявити свою довіру Богові. Не думаймо, що Бог нам зобов’язаний здійснювати чудеса, про які ми Його просимо. Але буває, Він робить у нашому житті чудеса, щоб підкріпити нашу слабку віру, аби в момент вирішального випробування ми мали сили подолати спокусу відійти від Нього.
фінансово.
Щиро дякуємо!
