Можливо, ви все ще зволікаєте зі сповіддю. Бо соромитеся. Бо навіть не пам’ятаєте, коли сповідалися востаннє. Бо вам нема коли приготуватися.
Ви відкладаєте й відкладаєте сповідь, вигадуючи тисячі більш чи менш правдоподібних аргументів. То як зрештою «зібратися», щоби добре підготуватися до Таїнства сповіді?
Насамперед розповім кілька історій.
«На розмову з другом»
Отець Рафал Ґжесяк: Хочу вам сказати, що сповідь насправді окрилює. Я, священник, так само, як і ви, теж сповідаюся і, можу відчувати те саме, що й ви, підходячи до ґрат конфесіоналу. Як собі дати раду з соромом, страхом, спротивом, що з’являється в людині в таку мить?
Коли я підходжу до сповідальниці — почуваюся так, наче це зустріч із другом. Ми домовилися на конкретну дату й час. Я чекаю на цю зустріч, готуюся до неї. В цих стосунках я є такі моменти, коли я мушу щось пояснити або просто вибачитися. Але мій друг ніколи мене не покинув, не розтоптав і не залишив невислуханим.
Так я почуваюся, коли збираюся до сповіді. Готуюся до того, що хочу сказати. Не стану брехати — інколи і в мене серце калатає. І сором мене не раз огортає, бо в наших стосунках я знову напартачив. Але я йду на сповідь, бо стосунки з Ісусом для мене важливі. Я не хочу викреслювати Його зі свого життя, повертатися до нього спиною. Я знаю, що Він — мій Друг, і я розраховую на Його розуміння.
А коли я перебуваю на зустрічі з другом — чи в парку на прогулянці, чи за кавою, — то не мушу нікого вдавати. І так само почуваюся на сповіді. Це — наша розмова. Я люблю Його терпеливість у цих розмовах, як Він дає мені можливість виговоритися. Потім слухаю я. Беру до уваги сказане, інколи навіть коротко записую. Під час сповіді кров Ісуса нас омиває (про це писали святі: Фаустина, Каспер дель Бувало, Падре Піо), хоч я цього не бачу й не відчуваю. Але саме тоді я стаю очищений від гріхів.
Після зустрічі з другом я надалі несу в собі цей час, цю розмову, цю довіру, якою друг мене обдарував, цю радість, що мене хтось зрозумів і я для нього важливий. Те саме я відчуваю після сповіді: з клячника у конфесіоналі я встаю іншим. Збагаченим благодаттю, зміцненим, звільненим. Чую слова: «Відпускаю тобі гріхи в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Йди у мирі». І я встаю і йду без баласту. Не тягну за собою воза гріхів, сміття, смерті, ран. Сповідь мене звільняє.
Розуміння приходить після навернення
Марта, 40 років, дружина і мати: Мій досвід і роздуми, пов’язані з Таїнством покаяння і примирення, змінювалися з плином часу. Пам’ятаю свою першу сповідь перед Першим Причастям. Я не мала якогось особливого усвідомлення значущості цього таїнства, гріхи зачитувала з книжечки про сповідь — навіть ті, яких не скоювала… Священник був винятково терпеливий і тактовний.
Сповіді наступних років асоціюються з суворими повчаннями отця-настоятеля, соромом підліткових переступів і слабким відчуттям чогось містичного. Потім настали роки, коли сповідь була прикрим обов’язком, гарячковим шуканням скрухи, байдужим виконанням чергової покути… пусткою. Перелом настав після навернення…
Тепер я розумію і знаю, що у сповідальниці на мене щоразу чекає Він — милосердний, щасливий від повернення марнотратних дітей… І не має значення, чи в цього Милосердного отця вже лисина й окуляри, чи він скаже розумні слова а чи мовчатиме, чи йому 30 років, чи 80… і що він може навіть недочувати. В кожному слові священника — навіть якщо це тільки одне слово — є Його Слово. Він хоче прийти до мене зі своїм Милосердям саме через цього священника: сумного чи харизматичного, чи старого, чи молодого, з личиною чи без. А я дякую за те, що надалі можу Його перепросити.
Як готуватися до Таїнства сповіді?
Кілька викладених нижче порад допоможуть подивитися на це таїнство з дещо інакшої перспективи.
Прийти і … не відступити
Часто буває взагалі тяжко зібратися і прийти до храму. Бо ж треба підготуватися, зробити іспит сумління, обдумати те, що було поганого, замислитися над своєю мотивацією і над тим, що треба змінити чи виправити. Вдома на це не раз бракує часу, хтось постійно заважає, діти гасають і не дають зосередитися, на телефоні сповіщення раз по раз вискакують, то Фейсбук, то Інстаграм, то ще щось у месенджері… І на все це треба відреагувати, причому одразу і на все, хіба ні?
То як вийти з цього замкненого кола? — піти до храму. А перед виходом вимкнути звук у телефоні. Якщо маєте серйозні підстави не хотіти когось схвилювати тим, що не відповідаєте на повідомлення, — то напишіть цим найближчим, що деякий час будете зайняті. Це дозволить без стресу прожити цей час і зосередитися на тому, що зараз найважливіше. Нічого страшного, якщо ви все ще «не готові»: у храмі сядьте і просто своїми словами скажіть Ісусові про те, з чим не даєте собі ради, що у вас болить, в чому ви розчарувалися, в чому підвели себе самі, що вас дратує, злить і бісить, що робить так, що «вже більше нічого не хочеться»… Скажіть Богові про свої побоювання і страхи, і про те, що, може, боїтеся сказати на сповіді про скоєне зло.
Після щирої особистої молитви можна взяти якусь із книжечок чи брошурок, які часто є у храмах для тих, хто готується до сповіді, або скористатися інтернетом у телефоні — але не для перегляду соцмереж, а для пошуку підказок щодо іспиту сумління.
(До прикладу:
Пропозиції для іспиту совісті
Іспит совісті для молоді
Іспит совісті для молоді (ІІ)
Іспит совісті для дорослих)
Якщо в ході іспиту сумління з’являються сумніви, чи цей учинок є тяжким гріхом, чи ні, то про це варто сказати на сповіді. Визнати скоєне, описати ситуацію. А за потреби, підійдіть до сакристії і запитайте про можливість розмови зі священником, щоб розібратися в сумнівах, перш ніж приступати до таїнства.
Час приготування до сповіді може тривати і годину, й кілька хвилин — стільки, скільки вам потрібно, щоб добре приготуватися.
Є ще такий «буфер», який — на жаль, інколи дуже ефективно — заважає приступити до сповіді: черга. Велика, довга, самий її вигляд знеохочує. Однак ця «страшна» черга може мати і свої переваги. Наприклад, дає час приготуватися. Проаналізувати свою мотивацію: для чого я тут? Щоб укотре «відбубніти» свій обов’язок перед святкової сповіді — чи щоб навертатися і починати все заново? Для когось це може бути першим кроком, щоб відродити в собі чесноту терпеливості… А також можна скористатися ранковим чергуванням священників. Так, доведеться раніше прокинутися. Але воно того варте.
Пам’ятайте головне: у сповіді не йдеться про поспіх чи про «залагодження формальностей».
Змінити підхід
Пастка, в яку ми часто впадаємо, думаючи про сповідь, — це погляд на таїнство з людської перспективи. Хтось може нервувати, «а що про мене подумає священник», із яким ми можемо бути знайомі за інших обставин… Однак це зайві людські страхи. Насправді знайомство зі священником може дати підказку до вдалих способів боротьби з гріхом. Можливо, це буде початком ідеї знайти собі постійного сповідника, який допоможе в регулярній праці над собою?
Допомогти може також думка, що священники теж сповідаються. Вони самі прекрасно знають вашу нехіть і сором, страхи і спротив перед визнанням своїх гріхів, і не будуть вам ускладнювати справу.
Змініть підхід і подивіться на сповідь як на розмову із самим Христом. До конфесіоналу ви вже приходите не на розмову зі священником, а на розмову з Богом у таїнстві. То Христос своїм милосердям хоче вас пригорнути, пробавити і дає шанс розпочати все заново. Ба більше: Він дає вам сили працювати над собою, а коли надійде мить слабкості — то сили її відкинути. Саме у конфесіоналі Христос за посередництвом священника каже, як сильно Він вас любить, аж усе прощає. Він вірить у вас і в те, що ви зможете жити інакше. Що немає такої ситуації, з якої ви не зможете вибратися — якщо лиш захочете це виправити.
Рішення виправитися
Парадоксально, саме це — найважчий момент сповіді. І, певно, саме через нього ми найчастіше відкладаємо сповідь. Ми панічно боїмося, що не впораємося зі сказаним про рішення виправитися і відшкодувати за гріхи. Бо так воно вже є. Вийдемо з храму, повернемося додому, і почнеться… Претензії, сварки, проблеми, нова рекордна кількість повідомлень на екрані смертфона абощо. Перед лицем усього цього треба здобутися просто на вершини терпеливості, спокою, стриманості… любові. Інколи ми думаємо: ну що з того, що я хочу змінитися, якщо інші «допікають» ще гірше, ніж раніше? І відмовляємося, вважаючи, що це понад наші сили. Однак за такого підходу ми забуваємо про найголовніше, про те, що вислизає зі списку «за» і «проти»: приступити до Таїнства сповіді — це благодать.
Господь Бог нас любить і не залишає на самоті в цій баталії за терпеливість і любов до іншого і до себе. У боротьбі з поганими звичками і залежностями Він дає неймовірну силу і допомогу в боротьбі. Згадайте, скільки разів після сповіді, повернувшись додому і зіткнувшись із новою хвилею претензій, ви сприймали їх спокійно. Згадайте ту мить, коли ви стрималися від злослів’я і протиставили поганій звичці прагнення виправитися. Це і є дія благодаті.
Але це ще не все. Згадайте тепер реакцію людей, які помітили зміну вашої поведінки. Може, саме ви надихнете їх своєю поставою до спроб щось змінити в собі? Може, саме завдяки вам і вони зберуться до сповіді, хоча роками не йшли до храму? Це і є благодать. Таким і є Господь Бог. Не бійтеся, будьте якомога ближче до Нього.
фінансово.
Щиро дякуємо!
