За часів св.о.Піо читання Святого Письма серед вірних не було таким поширеним, як сьогодні. Зрештою, немалі труднощі становив сам доступ до священних текстів.
У працях Клеоніси Моркальді — однієї з найближчих духовних дочок Падре Піо, можна знайти красномовне свідчення цього.
«Якось моя дуже побожна подруга принесла мені книгу, яку клариски позичили їй лише на три дні. Це була Свята Біблія. Я скрикнула від радості. Я тримала в руках книгу, яку могли мати лише священники! Я подумала, що перепишу її в товстий зошит, щоб завжди мати при собі Слово Боже. Я працювала день і ніч при світлі олійної лампи без перерви. Однак мені довелося повернути книгу подрузі, перш ніж я закінчила. То були книги пророків. Починалося так: «Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. Віл знає господаря свого, а осел — ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє». Книга так глибоко зворушила моє серце, що я розридалася. Я плачу щоразу, коли читаю її. Я так любила цю книгу, що поглинала її розумом і серцем. Як спраглий олень, я пила слово Господнє. Я сказала: блаженні священники й черниці за те, що мають такий скарб».
Хоча лише Другий Ватиканський Собор 1965 року остаточно завершив у Церкві період обережності щодо доступу мирян до тексту Святого Письма, Падре Піо у своєму духовному керівництві рішуче заохочував до якомога тіснішого контакту зі Словом Божим, вважаючи його надзвичайно цінним. Особливо показовим тут є лист до Раффаеліни Черазе від 28 липня 1914 року, в якому, наводячи приклади і слова різних святих, він писав:
«Жахає мене, сестро моя, шкода, якої завдає брак читання Святого Письма. Повага, яку святий Єронім мав до святих книг, здається неймовірною. Він рекомендував Сальвінії завжди мати в руках благочестиві книги, бо вони — потужний щит, який допомагає відкинути всі нечестиві думки, що мучать людину замолоду. Того самого він навчав святого Пауліна: ‘Нехай Святе Письмо завжди буде в твоїх руках, яке через благочестиве читання живитиме твій дух’. Він закликав вдову на ім’я Фурія часто читати Святе Письмо та книги вчителів, чиї вчення є святими та здоровими, щоб їй не довелося мучитись, вибираючи між багнюкою фальшивок і золотом святого та здорового вчення.
До Деметріади він писав: ‘Люби Святе Письмо, якщо хочеш, щоб Божа Мудрість тебе любила, сповнювала і захищала. Вона насамперед всіляко тебе прикрасить, — додає святий учитель, — покладе коштовності на твої груди, намиста на шию, дорогоцінне каміння у вуха. Надалі нехай священне читання буде твоїм дорогоцінним камінням і твоєю радістю, святими думками та побожними почуттями, якими ти прикрасиш свій дух’. Святий Григорій підтверджує це, використовуючи алегорію дзеркала: ‘Духовні книги подібні до дзеркала, яке Бог ставить перед нами, щоб, дивлячись у нього, ми могли виправити свої недоліки та прикрасити себе всіма чеснотами. Як марнославні жінки часто розглядають себе в дзеркалі, намагаючись видалити кожну ваду зі свого обличчя, і тисячею способів виправляють своє волосся, щоб воно виглядало красивим в очах інших, — так і християнин повинен часто ставити перед свої очі Святе Письмо, щоб виправити помилки та зміцнити чесноти, щоб догодити своєму Богові’.
Я не посилатимуся на інші авторитети. Хочу підкреслити те, яку силу у зміні свого шляху або вступі на шлях досконалості, також для мирян, має святе читання. Просто подумайте про навернення святого Августина. Хто посприяв наверненню цієї великої людини? Це не були не сльози його матері ані красномовство святого Амвросія, а читання священної книги. Кожен, хто читає його «Сповідь», не може не плакати. Яку жахливу боротьбу, які великі конфлікти він переживав у своєму серці, щоб відмовитися від хтивих задоволень! Він казав, що його воля була ніби прикута на ланцюг і пекельний ворог тримав його в путах потреб. Він казав, що переживав агонію, коли відмовлявся від своїх старих звичок. Він також казав, що коли наближався до кінця життя, старі звички й задоволення відволікали його від добрих рішень і казали: «Що, ти залишаєш нас? Відтепер ми більше не будемо з тобою навіки?» Переживаючи внутрішню боротьбу, він почув голос, який сказав: «Візьми і читай». Він одразу ж послухався цього голосу і, читаючи розділ із послання святого Павла, відчув, як його розум миттєво очистився від густого туману, жорстокосердя зникло і його огорнули радість і глибокий душевний спокій. Відтоді святий Августин порвав зі світом, із дияволом, із плоттю і повністю присвятив себе служінню Богу, ставши великим святим, якого сьогодні вшановують на вівтарях. Історія також згадує святого Ігнатія з Лойоли, який під час хвороби, завдяки духовному читанню, до якого він забрався з нудьги, перетворився з капітана земного царя на капітана Царя Небесного. Якщо читання Святого Письма має велику силу, здатну перетворювати людей на духовних істот, — наскільки ж потужнішим має виявитися читання Святого Письма духовно розвиненими людьми, ведучи до ще більшої досконалості?»
У тому ж листі Падре Піо згадує молитовне читання Біблії, заохочуючи саме до такого глибокого читання священного тексту:
«Святий Бернард говорить про чотири кроки або засоби, якими людина йде до Бога і зростає в досконалості. Він пише, що це читання й медитація, молитва і споглядання. Щоб підтвердити це, він цитує слова Божественного Вчителя: ‘Шукайте, і знайдете. Стукайте, і вам відчинять’. Посилаючись на ці чотири засоби або ступені досконалості, він стверджує, що через читання Святого Письма та інших священних і побожних книг людина шукає Бога. Його знаходять через медитацію. Через молитву людина стукає у двері Його серця, а через споглядання вона входить у театр Божої краси. Все відкривається перед очима нашого розуму через читання, медитацію та молитву. В іншому місці автор пише, що читання — це, так би мовити, їжа для душі. Під час медитації людина ‘жує’ цю їжу через роздуми. У молитві пізнається її смак, а споглядання — це солодкість духовного харчування, яке зміцнює та втішає душу. Читання зупиняється на поверхні прочитаного. Медитація аналізує суть речей. Молитва досліджує їх своїми проханнями. Споглядання насолоджується нею як тим, чим уже володієш».
Клеоніче Моркальді, згадана на початку, коли вже мала всі книги Святого Письма, отримала від Падре Піо присвяту на одній з них, — що також може бути заохоченням і керівництвом для нас від святого Стигматика:
«Нехай Святий Дух веде твій розум, нехай він дасть тобі відкривати приховані істини, що містяться в цій книзі, і нехай запалить твою волю, щоб ти їх впроваджувала в життя.
Отець Піо з П’єтрельчіни».
фінансово.
Щиро дякуємо!
