Католика, який вірно тримається за вервичку Розарію, пересуваючи в пальцях його зернята, через усе проведе Діва Марія.
Однак мета цього молитовного паломництва — це не виключно осягнення вічної радості, але також і набування земної повноти життя!
Біблійна обітниця щастя
Непрості це слова, але такі животворні: «Праведному ніякої біди не буде, а злі нещастям повняться» (Прип 12,21; Вульгата: Non contristabit iustum quidquid ei acciderit). Справжньою розрадою, яку сьогодні дедалі менше розуміють, є розуміння того, що все, що відбувається супроти людської волі, діється саме тому, що на це є воля Божа.
Тому що біблійна обітниця щастя полягає не в гарантуванні того, що християни завжди будуть захищені від нещасть (навпаки, через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже — Діян 14,22), а в прийнятті правди, що кожна подія, радісна чи болісна, — це не випадковість. Усі вони настають згідно з мудрим, розумним планом люблячого Бога.
Отець, якого нам явив Ісус, заслуговує на довіру. Навіть коли Його стежки всіяні терням — вони завжди ведуть до якогось добра, навіть якщо його довго не вдається побачити інакше, ніж тільки вірою. Йов побачив це у пророчому видінні, коли визнав: «Навіть якби [Всевишній] убив мене, я буду довіряти» (Іов 13,15). Він довіряв, бо розумів, що Бог хоче не гнітити нас, але освячувати, причому завжди.
Молитва Розарію
Молитва Розарію веде вірного через Радісні й Скорботні таємниці, поєднуючи його власний життєвий досвід із чудесами й стражданнями Ісуса Христа, щоби врешті зосередитися на надії майбутньої слави. «Увечорі плач завітає, а вранці радість» (Пс 30,6).
Католика, який вірно тримається Розарію, через усе це веде Діва Марія — найкраща Провідниця на шляху до неба. Метою молитовної подорожі, однак, є не тільки осягнення вічної радості, але й досягнення повноти земного життя.
Молитва, яка завершує Лоретанську літанію, наприклад, каже: «за славним заступництвом Пресвятої завжди Діви Марії звільни нас від земних скорбот і обдаруй вічною радістю» (…gloriosa beatae Mariae semper Virginis intercessione, a praesenti liberari tristitia, et aeterna perfrui laetitia).
Нагорода в небі і щастя на землі
Схожий заклик міститься у давніх текстах вотивної Святої Меси до Пресвятої Богородиці: «Господи, через Твоє милосердя і через заступництво Пресвятої Діви Марії, Матері Твого Єдинородного Сина, нехай ця жертва принесе нам вічне і дочасне щастя й мир» (Tua, Domine, propitatione, et beatae Mariae semper Virginis, Unigeniti tui matris, intercessione, ad perpetuam atque praesentem haec oblatio nobis proficiat prosperitatem et pacem).
Ці молитви одночасно згадують і нагороду в небі, і щастя на землі. Оскільки теперішній світ є місцем заслуги для майбутнього — до кінця днів вино радості змішуватиметься з гірким на смак миром (міррою) страждань. Однак людина, для якої воля Отця є її власною і яка бажає тільки того, чого бажає Отець, — радіє тому, що все відбувається за Його задумом.
Це означає, що тривалого щастя не можуть дати зовнішні обставини, воно є лише у внутрішній готовності прийняти Божий план. Повнота життя полягає у виконанні Його волі (див. Пс 30,6: «Ласка його — поки життя»; Вульгата: Et vita in voluntate eius).
Неустанна молитва
Сама форма вервиці дозволяє практикувати «неустанну молитву», в якій стає можливим єднання з задумом Отця в кожну мить і за будь-яких обставин. Щоразу, коли стається щось тяжке, під рукою завжди опиняється вервичка із «Псалтирем Марії».
Завдяки Розарію земні події стають посередниками до небесних. Радісні таємниці надихають нас висловлювати вдячність за отриману допомогу, тоді як Скорботні дають нам змогу так змінити душу, щоби в труднощах разом з Ісусом вона могла сказати Богові: Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля! (Мт 26,42). Славні таємниці зміцнюють почуття віри й надії, яка передчуває світло ще навіть у темряві.
Є ще таємниці Світла; значне місце в них посідає сповнення Божого Царства та Його справедливості. Внутрішня структура людини побудована так, що зміни відбуваються поступово. Спочатку насінина відмирає, пускає корінь, дає пагін, а потім повільно росте і підноситься високо над землею.
Повільне зростання приносить тривкіші плоди
З цієї причини дві характерні риси Розарію, тобто систематичність і повторюваність, служать тому, щоб душа дозрівала до принесення Отцю всіх своїх справ. Унаслідок монотонних «Отче наш» і «Радуйся, Маріє» воля єднається з волею. Хоча Бог міг би уділити дар негайної переміни, однак Він робить це дуже рідко — тому що повільне зростання зазвичай приносить довготривалі результати.
Святий Павло, свята Катерина з Генуї, свята Магдалина, свята Пелагія та багато інших отримали досконале очищення в одну мить. Але таке очищення є повністю чудесним, надзвичайним у порядку благодаті, — так само як воскресіння з мертвих у царстві природи. Тому ніхто з нас не повинен цього очікувати для себе. Звичайне очищення і зцілення, як тіла, так і душі, відбувається лише поступово, з великими труднощами і тільки з часом.
Ангели, яких Яків бачив на драбині, що єднала небо й землю (див. Бут 28, 12‑16), не літали, хоча і мали крила; вони у тому сні патріарха піднімаються й спускаються зі сходинки на сходинку. Душу, що піднімається від гріхів до благочестя, порівнюють зі світанком, який не відразу, повільно проганяє нічний морок. Поступове загоєння завжди більш надійне.
Спокійна регулярність «шнурка ласк»
У серці людини криється безліч задумів; але вона залишається неспокійною, поки повністю не довірить їх Божій волі (пор. Прип 19,21). Однак неможливо це зробити, промовивши всього одну молитву. В цьому допомагає повторюваність Розарію. Святі, яких непокоїли турботи, хапалися за вервицю, щоби страхи їхніх сердець могли бути зіставлені з закликом «прийняти цю чашу від Отця».
Спокійна регулярність «шнурка благодатей» поволі формувала їхню довіру: від заспокоєння страху — аж до повного довірення Богові. Яка ж це свобода! — не тривожитися про те, сприятливим чи несприятливим буде майбутнє, на яке людина не має впливу; не пробувати осягнути глибокі задуми Провидіння (начебто ширину неба можна виміряти палицею в руці), але довіряти беззастережно.
На руїнах людських планів не раз виростали «рози» Розарію — з’являлася нова, ширша надія sicut in caelo et in terra (як на небі, так і на землі). Постійно взиваючи Пресвяту Трійцю та Її смиренну слугиню Марію, святі перебували у присутності люблячих Осіб.
Триваліше спілкування з Іншим, запрошення Його у свою щоденність, у кожну, навіть найменше почуття чи подію (навіть якщо це іноді може здатися монотонним), породжує глибшу довіру. Любов усього надіється (1 Кор 13,7).
Уривок із книжки «Жінка з перлиною. Нариси про Діву Марію в світлі католицької духовності», Тинець, Видавництво Бенедиктинців.
Переклад CREDO за: Міхал Ґолембьовскі, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
