Люблін — місто на півдні Польщі; багатьом в Україні він відомий своїм католицьким університетом, де навчається чимало студентів-українців. Саме тут уже три сторіччя проводять свою душпастирську діяльність Брати Менші Капуцини.
Їхня історія в цьому місті сповнена кількастолітньої душпастирської опіки, сповідей, проповідей — а також труднощів, арештів, нерозуміння і невизначеності. Незважаючи на цей трудний шлях, капуцини у сприйнятті загалу — це розуміння, доброта і велика любов до людини.
Брати Менші Капуцини прибули до Любліна 1724 року на запрошення короля Яна Собеського. Початково діяльність було важко організувати, бо вони не мали свого монастиря і спершу затрималися в невеликій капличці, яку їм пожертвували добродії. У 1726-1733 роках, за фінансової підтримки князя Павла Кароля Сангушка, постав перший капуцинський храм, освячений на честь святих Петра і Павла. Від моменту освячення костелу і монастиря єпископом Хелмським Феліксом Шанявським розпочалась активна апостольська праця братів-капуцинів у цьому польському місті.
Завдання, що стояли перед цими братами, не набагато відрізнялися від завдань, які виконували інші монаші ордени: сповідь, недільна проповідь, душпастирство і капеланство. Капуцини від початку своєї діяльності сповідали не тільки мешканців міста, а й людей, які доїжджали з інших міст і містечок. Часом охочих збиралося так багато, що їм доводилося очікувати в багатогодинній черзі. Важко сказати, чим саме був зумовлений «успіх» капуцинської сповідальниці — адже ніщо не вказує на те, що в інших орденах сповідь була занедбана. Варто зазначити, що донині капуцини Любліна (як і інших міст Польщі) активно провадять сповідництво.
Як представники францисканського ордену, капуцини брали участь у душпастирстві. На відміну від інших францисканців (бернардинів і конвентуальних), вони не провадили парафії та не вели катехизації в школах. Їхнє душпастирство полягало у зразково приготовлених і виголошених проповідях, а також в організації урочистостей. Відпуст на спомин першого капуцинського мученика, святого Фелікса Зігмарінгенського (24 квітня), мешканців міста цікавив найбільше. На урочистість збирався натовп, який не вміщався в храмі й території навколо. На жаль, на початку ХХ сторіччя урочистий спомин святого Фелікса залишився тільки в пам’яті істориків і на практиці повністю забутий.
Люблінські капуцини, як усі францисканці, урочисто відзначали спомин святого Франциска — 4 жовтня. Спомин поєднувався з повним відпустом, молитвою адорації, процесією та співом Літанії до Богородиці. Цікаво, що сам відпуст святих Петра і Павла, на честь яких освячено храм, не збирав натовпів. Винятком була урочистість 1825 року, яка припала на соту річницю приїзду капуцинів до Любліна.
У люблінському монастирі капуцинів зберігалися до певного моменту реліквії, картини. Варто зазначити, що брати брали активну участь у патріотичних справах. Це стосується таких подій, як моральна революція 1861-1862 та січневе повстання 1863 року. Капуцини виголошували патріотичні проповіді під Любліном. У костелі патріотичні пісні співала також старша молодь. Невідомо, чия це була ініціатива, самої молоді чи їх заохотив хтось з ченців. Січневе повстання 1863 року теж не пройшло обік. Відповіддю на патріотичні проповіді стали масові арешти братів російською царською владою. Багато капуцинів було страчено. Деяких заарештовано й відправлено до Сибіру.
Указом російського царя в 1864 році проведено реформу монастирів. Люблінський костел капуцинів закрили в ніч із 27 на 28 листопада. Братів зібрали в рефекторії (монастирській їдальні) та зачитали їм царський указ. Потім провели обшук монастиря. Босоніж і без теплого одягу братів вивезли до Ломжі. В Любліні, згідно з царським указом, залишилося тільки троє братів. Найдовше прожив о. Альфонс Ян Кулеша, який опікувався храмом до своєї смерті в 1901 році. Цей капуцин зробив дуже багато доброго для мешканців міста, і прощання з ним стало загальноміською жалобною урочистістю.
Настав період, коли в Любліні не залишилося жодного капуцина, хоча пам’ять про них жила в серцях людей. Люблінський костел не закрили після смерті о. Альфонса, ним заопікувалися дієцезіяльні священики. Царська влада розпродала великий капуцинський сад під приватні забудови. Частину будівель монастиря купили багаті євреї. На місці саду постав готель «Вікторія» (знищений при бомбардуванні міста в 1939 році), універмаг (пізніше розібраний на цеглу) та чинний до сьогодні театр ім. Остерви.
Капуцини повернулися до Любліна в травні 1919 року. Це вже було інше покоління, яке прийшло в орден після спеціального указу про толерантність від 17 квітня 1905 року. Покоління тих, кого вивозили до Ломжі, вже не було на світі. Молодих монахів до Любліна приїхало небагато, бо в розпроданому російською владою монастирі для них місця вже не було. Почалася довга процедура викупу приміщень та добудови нових кімнат. Із допомогою приїхали брати з Голландії та Бельгії, які взяли участь у відновленні капуцинського душпастирства. Брат Гоммар Міхієльс став професором у новоутвореному Люблінському університеті (зараз це Люблінський католицький університет Йоана Павла II); він заснував кафедру канонічного права, яка діє досі.
В наш час Люблінський католицький університет у своєму викладацькому складі мав таких професорів, як о. проф. Анджей Дердзюк — керівник секції морального богослов’я, автор наукових публікацій, та о. проф. Роланд Прейс, історик Церкви, єдиний знавець історії францисканського ордену в Польщі, який написав понад 600 наукових публікацій. Отець Роланд помер після важкої хвороби в березні 2023 року.
Люблінський костел капуцинів святих Петра і Павла. Фото авторки
Катерина Шептицька
фінансово.
Щиро дякуємо!
