Протягом століть філософи намагалися дати визначення поняттю щастя. Стародавні греки сформулювали це прагнення через термін «евдемонія» — складне слово, що походить від грецьких слів «eu» (добро) і «daimon» (дух або керівна сила).
У сукупності поняття «мати добрий дух» означає добре жити. Таким чином, евдемонія — це не просто стан тимчасового задоволення чи матеріального успіху; йдеться про реалізацію свого потенціалу і досягнення глибокого відчуття благополуччя.
Але постає питання: що насправді можна вважати хорошим життям?
Визначення щастя
Стоїки стверджували, що евдемонію слід визначати не в термінах задоволення, а радше у термінах життя згідно з природою та розумом. Для них справжнє щастя досягається головним чином через виховання чотирьох чеснот: мудрості, мужності, справедливості й поміркованості. Стоїки вважали, що зовнішні блага і задоволення не мають внутрішньої цінності; важливим було раціональне використання цих зовнішніх факторів. За допомогою раціонального контролю над своїми бажаннями та емоціями, людина може досягти того внутрішнього миру, який є евдемонією.
Епікур навпаки ототожнював евдемонію із задоволенням, але підкреслював, що найвища форма задоволення полягає не в поблажливості, а у досягненні атараксії — стану свободи від хвилювань і болю. Він стверджував, що найприємніше життя — це життя без страху та тілесного дискомфорту, і виступав за прості задоволення, інтелектуальні заняття та плекання дружби. Все це — щоби максимізувати довгострокове задоволення, мінімізуючи біль і непотрібні бажання.
Концепція евдемонії Арістотеля розглядає її як діяльність душі відповідно до чесноти протягом усього життя. Він, безперечно, визнавав важливість зовнішніх благ, таких як багатство, здоров’я і друзі, але вважав їх радше сприятливими, ніж достатніми. Арістотель стверджує, що справжнє щастя досягається шляхом розвитку інтелектуальних і моральних чеснот, до яких належить розум і належне функціонування людини. Задоволення — це природний наслідок доброчесних дій, а не кінцева мета.
Середньовічний поворот
Незважаючи на відмінності, усі три традиції погоджуються, що добре прожите життя виходить за межі простого гедоністичного задоволення, націлюючись на глибшу, стійкішу форму щастя. Тома Аквінський погоджувався з греками у тому, що справжнє щастя, або beatitudo, — це не просто питання задоволення. Він стверджував, що цей стан щастя виникає внаслідок життя згідно з розумом і досягнення кінцевої мети, яка полягає в пізнанні та любові до Бога.
Ось де точка зору Аквінського розходиться з іншими. У той час як Арістотель вважав, що евдемонія може бути досягнута в цьому житті, Аквінський бачив ідеальне щастя як щось, чого можна досягти лише в загробному житті, у прямому єднанні з Богом. Однак це не виключає можливості відчути «прообраз» справжнього щастя у сьогоденні.
Недосконале щастя
Аквінський постулював, що доброчесне життя веде до своєрідного «недосконалого щастя» (felicitas). Це не розрада, а радше глибоке відчуття спокою, задоволення та мети, яке виникає внаслідок приєднання до Божого плану. Але знов-таки виникає питання: як розвинути це щастя? Що ж, Аквінський визначив кілька ключових елементів.
1.Доброчесність — основа добре прожитого життя. Це може здатися очевидним, але це не зовсім так. Основні чесноти справедливості, розсудливості, поміркованості та стійкості духу — це моральний компас, який спрямовує людей до ухвалення зважених рішень — наріжних каменів добре прожитого життя.
2.Здатність міркувати й розпізнавати істину є визначальною рисою людського стану. Розуміння свого місця у всесвіті та Божому плані дозволяє робити вибір, який сприяє остаточному щастю.
3.Розвиток стосунків із Богом. Молитва, роздуми та життя згідно з Божою любов’ю полегшують зв’язок із джерелом усього блага. Цей зв’язок породжує спокій, який перевершує мінливість земних задоволень.
Переживання справжньої радості
Видно, що перспектива Аквінського зовсім не полягає в очікуванні загробного життя. Йдеться про такий спосіб життя, який дозволяє наблизитися до Бога і відчути справжню радість у поточний момент. Такого задоволення можна досягти через життя, прожите у милосерді, коли ми використовуємо свої здібності у конструктивних цілях або оцінюємо естетичну красу, яка нас оточує.
Прагнучи чеснот, використовуючи розум і розвиваючи стосунки з Богом, ми розвиваємо «недосконале щастя» за Томою Аквінським. Цей тип щастя зміцнює нас у сьогоденні та веде нас шляхом до остаточного задоволення. Хоча досконале щастя може бути поза межами нашого земного досвіду, Аквінський пропонує рухатись до нього, керуючи своїм земним життям із метою, сенсом і основою для тривалої радості.
Переклад CREDO за: Даніель Еспарса, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
