Серед щоденних повітряних тривог деякі київські студентки віднаходять сили і натхнення, допомагаючи бідним.
Разом із сестрами Згромадження Чудотворного Медальйона вони допомагають безпритульним і сім’ям у скрутному становищі, наново відкриваючи для себе співчуття і надію. У Всесвітній день бідних у Ватикані вони допомагали під час обіду з Папою, що відбувся в залі Павла VI. Про них розповідає Vatican News.
«Волонтерство — це одна з речей, які мене підтримують у важкі моменти, — каже 21‑річна Ілона. Вона родом з Вінниччини, але навчається в університеті в Києві. — Після чергової безсонної ночі ти втомлена, але мусиш вставати і йти на лекції, попри те, що ти “не в ресурсі”. І саме наші зустрічі та взаємодія з іншими людьми надихають: бачиш, що вони, як і ти, мають свої проблеми й потреби — але живуть далі, працюють, приходять допомагати бездомним. Тому волонтерство не виснажує мене, а навпаки — наповнює». Ілона приїхала до Рима з нагоди Ювілею бідних, разом із групою волонтерів під керівництвом сестер, що належать до Вікентійської родини. «Ми прибули до Рима з групою паломників на запрошення отця Томажа Мавріча, Генерального настоятеля Згромадження отців-місіонерів, — каже сестра Марта Мешко, яка очолила групу. — Нас запросили допомогти подавати обід, який організували для бідних у Ватикані».
Новий прихисток для безпритульних у Києві
Згромадження марійних сестер Чудотворного Медальйона, засноване у Словенії, здійснює служіння в Києві з 2005 року. Відтоді — а особливо після початку повномасштабної війни — вони допомагають найбіднішим і бездомним.
Окрім участі в обіді бідних з Папою, черниці зі своєю групою паломників (до якої також увійшли троє безпритульних) були активними учасниками урочистої події в межах міжнародної акції «13 домів». Ідеться про проєкт, започаткований 2018 року Альянсом допомоги бездомним Вікентійської родини для того, щоб будувати чи створювати притулки і помешкання для безпритульних осіб. У неділю 16 листопада 2025 року, перед Святою Месою, Папа Лев XIV вручив символічні ключі спільнотам Вікентійської родини в різних країнах світу, де на сьогодні вдалося відкрити доми для безпритульних. Серед тих, хто отримав один із символічних ключів, була також спільнота з Києва.
«Вся Вікентійська родина в Україні, — пояснила сестра Марта, — протягом ріку збирала кошти на будинок для бездомних. Спільними зусиллями, а також із допомогою добродіїв з‑за кордону, це вдалося зробити. Цим ключем ми символічно відчинимо будинок у Києві по вулиці Каменярів, яким опікуватиметься благодійний фонд “ДеПоль”. Приміщення розраховане приблизно на 50 осіб і передбачає різні форми проживання. Наприклад, деякі люди, що прийдуть просто з вулиці, зможуть там переночувати. Вдень це буде як денний центр. Але більшість буде тих, для кого цей будинок стане, так би мовити, житлом підтримки. Тобто людей з вулиці піднімають до того рівня, що вони потім знаходять помешкання, щоб якось налагодити своє життя і могти далі бути самостійними. Отже, це буде, з одного боку, як притулок; а з іншого — як підтримуюче житло».
Під час обіду, на який було запрошено 1300 бідних для зустрічі з Папою
Допомога бідним серед повітряних тривог
У столиці України повітряна тривога, що повідомляє про небезпеку російських обстрілів, лунає майже щодня. Навіть у ніч із четверга 13 листопада на п’ятницю, через кілька годин після того, як наші співрозмовниці вирушили в дорогу до Рима, Київ зазнав масованого російського удару. Дев’ять із десяти районів столиці були уражені. Семеро людей загинули, понад 30 отримали поранення. Багато мешканців залишилися без газу та опалення.
Жити в таких умовах вже само по собі важко; але троє дівчат — Ілона, Анна й Ассана, які приїхали до Рима разом із черницями, не лише не падають духом, а й продовжують навчання в університеті, а у вільний час займаються волонтерською діяльністю в «Товаристві блаженної Марти Вєцької» (українська гілка міжнародної християнської волонтерської спільноти «Товариство святого Вікентія де Поля»).
«Ми допомагаємо бездомним: виходимо на вулицю і роздаємо їм бутерброди й чай, — розповідає сестра Вероніка Вигівська, яка провадить волонтерську діяльність. — Раз на місяць ми проводимо зустріч із сім’ями, які мають дітей з особливими потребами. Наші волонтери — які можуть бути різного віку — присвячують свій час цим дітям: виконують із ними ручні роботи або просто граються з ними».
Фото: Дім Милосердя Київ
Винагорода за добро
Молода сестра Вероніка прийшла до Згромадження сестер Чудотворного Медальйона лише три роки тому. Її привабили простота і злагода, що панували у спільноті сестер. Крок за кроком вона відкрила для себе служіння, яке на перший погляд може лякати — бо сестри, крім роздачі їжі бідним на вулиці, також відвідують лікарні, де допомагають мити бездомних і лікують їхні рани.
«Ця служіння, що здійснюється в харизмі святого Вікентія, — каже сестра Вероніка, — дає можливість відкритися на велику благодать: ти бачиш, що теж можеш бути милосердним до таких уразливих людей, і тоді усвідомлюєш, наскільки Бог милосердний до нас. Це служіння багато чого мене навчило і робить мене щасливою. Іноді приходить втома, виснаження; але йдеш до бездомних — ми робимо їм перев’язки, і вони дякують, благословляють тебе: це винагорода за ці всі старання. Я знаю, що не слід чекати ніякої нагороди і подяки, бо завжди може бути розчарування. Але якщо приходиш без очікувань, то якось завжди Бог тебе винагородить за це добро».
Під час обіду з бідними. Фото: Vatican Media
Студентки: через допомогу бідним зберігати людяність і співчуття
Для Ілони участь у волонтерській спільноті, очолюваній сестрами, є великою підтримкою. «Коли хочеш займатися чимось добрим, але не зовсім знаєш, як це реалізувати, і маєш якісь певні страхи, невпевненості, — то дуже добре мати когось, хто може попровадити, вказати напрямок, у якому можна рухатися», — зізнається студентка.
19-річна Анна, яка навчається на дизайнера, каже, що у волонтерстві кожен шукає і знаходить щось своє. «Я шукала підтримки і, майже випадково, потрапила у волонтерство: мене вразила відкритість сестер, — розповідає вона. — Я продовжувала приходити і сьогодні знаю, що це був правильний вибір».
Для тих молодий людей, хто не наважується допомагати безпритульним і бідним, Анна сказала:
«Звісно, не завжди все йде гладко, іноді хтось може сказати різке слово; але ми — спільнота і ми це переживаємо разом. Не бійтеся, бо цей досвід змінить ваше серце; змінить його на краще. Основне — цього не лякатися, бо завжди є люди, які вас підтримають».
Ассана, також 19‑річна, каже, що для неї сестри та спільнота волонтерів стали родиною. Цей аспект є дуже важливим, особливо під час війни. «Загалом нам, молодим людям, зараз дуже важко, — каже студентка, — бо ми живемо в час війни. Ми бачимо все на власні очі. Складно поєднувати цю реальність із навчанням: щоночі ми прокидаємося від звуку протиповітряної тривоги, але все одно мусимо йти далі. Молодь старається не забувати про війну, але й старається розвиватися, не зупинятися — бо якщо впасти духом, то це до добра не приведе».
Анна додає, що служіння бідним також допомагає зберегти співчуття: «Ми стали черствішими до певних подій, бо наша психіка захищається від щоденних новин про трагічні події. Щодня, на жаль, гинуть люди, і ми нічого не можемо вдіяти, крім як молитись і робити маленькі кроки до перемоги. Бо одна людина нічого не зробить, але разом — можемо багато. Головне — щось робити, не сидіти на місці».
«У такий спосіб, — підсумовує сестра Марта, — смерті наших людей не будуть марними: те, що благородне і добре, має продовжувати жити. Ми, разом із пам’яттю про тих, хто загинув, хочемо продовжувати те, за що вони віддали своє життя».
Фото: Дім Милосердя Київ
фінансово.
Щиро дякуємо!
