Утриматися від пліток і брехні не завжди просто, але кілька способів таки є.
На всіх нас впливає сила слів: слова заохочення та любові, слова, сказані у гніві, або слова критики. Деякі слова на роки закарбовуються у нашій пам’яті, тоді як ті, хто їх промовив, давно забули про них. Висловлена доброзичлива думка може змінити життя, та щоб його зруйнувати — також вистачить кількох фраз.
У своєму посланні святий Яків писав:
…бо всі ми прогрішуємося чимало. Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло. Коли вкладаємо гнуздечки коням у рот, “щоб вони нам корилися, ми керуємо всім їхнім тілом.
А ось кораблі: хоч і які вони величезні та ще й до того гнані сильними вітрами, а кермуються ж маленьким стерном за волею стерника.
Так само і язик: член маленький, а хвалиться великим! Глядіть, який вогонь малий, а запалює величезний ліс! (Яків 3,2-5).
Сказане слово неможливо повернути назад
Як і всіма Божими дарами, ми можемо послужитися язиком на добро і на зло. Та страх спіткнутися не повинен занурювати нас у тишу. Якщо слова можуть нашкодити, то так само вони можуть благословити, втішити, підбадьорити або просто викликати усмішку на обличчі.
Нам слід навчитися добре керувати своїми висловлюваннями, ретельно зважуючи усі слова.
Вимовлене слово вже не повернеш. Звісно, ми завжди можемо вибачитись і щось пояснити, та хіба не було б краще контролювати свій язик вчасно?
«Поклади, Господи, сторожу на уста мої…»
Папа Йоан XXIII мав велике почуття гумору, але не всі свої дотепи висловлював вголос, щоб не образити почуття оточуючих … хоча це трохи позбавляло його життєвої інспірації.
«Поклади, Господи, сторожу на уста мої…»
(Пс. 140, 3): поки ми невпинно «щебечемо» чи навіть обговорюємо серйозні справи, хай ця молитва буде в наших серцях. Вмить вона поверне нас до Святого Духа і налаштує серце та мову. Тож аби уникати словесних ляпів, варто довірити свої думки і висловлювання Господу, щоб Він міг керувати нами через потоки слів.
Уміння говорити не вимірюється кількістю слів
Одні люблять багато говорити, інші — ні, але перші й другі повинні навчитися належно користуватися цим божественним даром. По-перше, слід врахувати особисті якості. Попри свою стриманість мовчазні люди — уважні спостерігачі та хороші слухачі. Але мати дар красномовства теж не так погано, доки він культивується для служіння іншим. Проблема полягає в тому, що часто балакучі люди не дуже хороші слухачі і не зважують ретельно своїх слів. Вони також повинні навчитися казати правду без словесних прикрас. Щодо тих, хто «в рот води набрав», їм треба пам’ятати, що, розтуляючи вуста, вони відкривають своє серце.
Незалежно від нашого темпераменту, здатність говорити не вимірюється кількістю слів, а любов’ю, яку вони передають. Адже вони повинні виходити лише із внутрішньої великодушності людини.