Кардинал Клаудіо Ґуджеротті, колишній Апостольський Нунцій в Україні і нинішній префект Дикастерію Східних Церков, в інтерв’ю для ватиканських медіа поділився думками про завдання Церкви підтримувати надію в людях, не піддаючись спробам зробити її інструментом в руках влади.
Нещодавно, приймаючи у Ватикані учасників 97-ї пленарної зустрічі Ради Організацій (ROACO), що допомагають східним Церквам, яка діє при Дикастерії для Східних Церков, Папа Франциск сказав: «Маю також на думці трагічну драму стражденної України, за яку молюся і не втомлююся закликати до молитви: нехай же відкриються проблиски миру для цього дорогого народу, нехай будуть звільнені військовополонені та репатрійовані діти. Сприяння миру та звільнення ув’язнених є характерними ознаками християнської віри, яку не можна применшувати до інструмента влади».
Спокуса мати Церкву на своєму боці
На думку кардинала Ґуджеротті, пересторога Папи про те, що віру не можна применшувати до інструмента влади, стосується різних аспектів. «Важливість звіщення керигми віри ніколи не має бути підпорядкована будь-якій політичній ситуації, чи то стосується самої Церкви, чи то загальної ситуації або конфлікту з іншими Церквами», — наголосив він, зауваживши, що всі це розуміють, але не завжди легко дотримуватися цього на практиці. Зокрема, християнам у контексті війни важко не покликатися також і на обставини політичного характеру.
«І, можливо, це теж не зовсім правильно, але християнська специфіка полягає не в цьому. Люди не спасаються випуском новин замість проповіді, тому що вони і так бачать трагедію по телевізору. Людям потрібна надія, а єдина надія — це те, що Христос помер і воскрес. Важко це зрозуміти, коли священників забирають воювати на фронт, а парафіяльні громади залишаються вакантними. Хто і що може дати цим людям надію на виживання, якщо не Літургія, Таїнства, молитва, священник, який втішає, який допомагає, одним словом, Божа любов?» — зазначив кардинал Ґуджеротті, підкреслюючи, що для того, щоб так чинити, потрібно вірити в Бога.
«А коли віра стає своєрідним лоском, тоді стається так, що люди, переконані, що це робиться для блага народу, ухвалюють рішення, які ставлять під сумнів здатність самого ж народу до виживання. Інструменталізація завжди стає сильною спокусою влади мати Церкву на своєму боці, а Церкви — отримати якусь вигоду», — додав кардинал.
Завдання релігії — гасити, а не розпалювати ненависть
Ґуджеротті також зазначив, що на Сході завжди було глибоке ототожнення Церкви з національним життям. Більшість східних Церков — глибоко орієнтовані на ідентичність. І цей аспект загострюється у період війни.
«Але не слід забувати, що це також Церкви мучеників, які, щоб не піддатися владі, прожили у власному тілі історію Христа, якого вбила політика віри», — сказав він, звертаючи також увагу на різницю в самій же рефлексії на тему війни. — Тут, на Заході, щодо проблеми війни, її трагізму та правомірності ми прокинулися [лише] у двадцятому столітті. Раніше ми мали щонайбільше посилання на “справедливу війну”. Війна здавалася чимось неминучим, як епідемія. Співалося: “Від мору, голоду, вогню і війни врятуй нас, Господи”. Виразні роздуми про війну зовсім недавно виникли на Заході, але вони майже відсутні на Сході. Іноді війна стає подією, у якій людина відкриває гордість за власну ідентичність і протиставляє її ідентичності інших, і ризик полягає в тому, що релігія іноді стає інструментом розпалювання ненависті, замість того, щоб її гасити».
За словами кардинала Ґуджеротті, чудо полягає не в тому, що Церква виграє війну; чудом є те, що Церква працює на користь примирення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
