Для голландців гези — національні герої. Однак у нинішній Голландії (Нідерландах) вже говорять чесно, що вбивство мучеників із Горкума та інших католицьких духовних осіб було злочином, який обтяжує їхню історію.
На початку липня Церква в Нідерландах згадує мучеників із Горкума — 19 католицьких священників і монахів, яких убили протестанти в ході Вісімдесятирічної війни, що була боротьбою за державну незалежність Голландії. Кілька років тому, з нагоди 450‑річчя смерті мучеників із Горкума, до церковного відзначення долучилися також і деякі світські інститути. Дата 9 липня 1572 року — гірка для католиків, але для народу Нідерландів загалом — радісна подія. Повстанцям, які боролися проти свавільного правління Габсбургів, вдалося вигнати іспанські війська з деяких територій, що в майбутньому привело до встановлення незалежної Голландської держави. Віра, коли її вмішують у політику, стає заручницею. Чи була правда по стороні військ католицької Іспанії? Чи була правда по стороні гезів-протестантів?
На жаль, повстанці-гези не зуміли відділити у своєму сприйнятті католиків Габсбургів від своїх співгромадян-католиків. І ті, хто не погодився зректися католицької віри та послуху папі, заплатили високу ціну. Гези особливо безжалісно вбивали духовенство. Крім мучеників із Горкума, що були офіційно канонізовані, було безліч інших, які не дочекалися слави вівтаря.
Нинішні нідерландці, незалежно від віросповідання, святкують День незалежності, — але пам’ятають також і про непотрібні жертви тієї війни та всіляке зло, яке коїли повстанці, зокрема — масове нищення творів мистецтва (бо воно тоді було «католицьке»). Під час відзначення 450‑річчя звільнення міста Брілле від Габсбургів — першого вільного міста Нідерландів — організатори не забули про католицьких мучеників і проклали в історичному центрі міста маршрут, що вів охочих різними місцями подій 1572 року та приводив до Національного санктуарію Мучеників із Горкума.
Найбільша група канонізованих святих Нідерландів
Дев’ятнадцять мучеників із Горкума — найбільш чисельна група визнаних Церквою святих у Нідерландах за кілька століть. Варто до них молитися, бо за нинішніх обставин вони стають вельми «актуальними» захисниками від втрати віри у ХХІ столітті.
До числа цих убитих за віру належать і дієцезіяльні духовні особи, й орденські: францисканці, норбертанці, один регулярний канонік і один домініканець — св. Йоан Кельнський. Про нього є такий спогад:
«Святий Йоан із Кельна, брат Німецької провінції, був пройнятий величезним співчуттям до католиків, яких тоді переслідувала жорстока ненависть єретиків… На своє прохання отримав дозвіл, щоб піти працювати в парафіях Голландії, які внаслідок переслідувань були позбавлені священників. Виконуючи тяжке й небезпечне завдання, виказав велику ревність і відвагу. Як тільки чув, що якась місцевість залишилася позбавленою слуги Христового, — біг туди, щоб його заступити, щоб уділяти святі Таїнства і втішати переслідуваних. Кілька його братів в ордені долучилися до нього і, на взірець Доброго Пастиря, жертовно і без меж рятували людські душі. Кальвіністи, які їх переслідували своєю ненавистю, врешті їх викрили. Всіх ув’язнили і віддали в руки ворогів; після жорстоких мук вони повисли на шибениці за захист догмату про дійсну присутність Ісуса Христа у Пресвятих Дарах та примату папи римського у Вселенській Церкві. У місці, де вони були замучені, в Горкусі, виросло чудесне дерево, яке мало стільки квітів, скільки жертв там загинуло. Святий Йоан, який спершу не був разом із ними схоплений, подався до в’язниці й там, єднаючись із ними у їхньому визнанні віри, знайшов свою участь у їхніх стражданнях, смерті й короні мучеництва».
Чезаре Фракассіні, Повішення мучеників з Горкума
Смертні, як ми, сильні силою Бога
Мученики з Горкума представляють величезну кількість убитих протестантами з ненависті до віри, кого Церква ніколи офіційно не виносила до слави вівтаря. Незабаром після їх канонізації, яку 1867 року звершив папа Пій ІХ, культ цих мучеників став розвиватися у місці їхнього мучеництва — в місцевості Брілле, на захід від Роттердама. Поблизу луки, на якій їх повісили, збудовано стояння Хресної Дороги і каплицю, а потім, 1932 року, постав кам’яний храм, присвячений їм. Він є метою щорічного національного паломництва, яке завжди відбувається на початку липня.
Хоч санктуарій у Брілле офіційно має назву Мучеників із Горкума, але там згадують також інших постраждалих за віру: св.Едину Штайн, блаж.Титуса Брандсму, а останніми роками — нові сонми мучеників: зі Шрі Ланки, Нігерії…
11 травня в санктуарії офіційно відкрили сезон паломництв та наново інсталювали у вівтарі релікварій мучеників. Мідний релікварій, виготовлений 1923 року, останнім часом перебував на реставрації (звісно, самі реліквії з нього на цей час вийняли). У проповіді на цій урочистості єпископ Роттердама Ганс ван дер Генде поєднав мучеників минулого й сучасності:
«Якщо подивитесь на реліквії мучеників, то з вигляду кісток можете сказати, що вони були звичайними людьми, які мали кістки, як кожен з нас. Одні кістки походять від старшої людини, другі — від молодшої… Реліквії у релікварії вміщають не як на вітрині; це роблять для того, щоб показати нам, що це — конкретні люди, смертні, як ми, і їхня міць походить не від них самих. Але це ті, хто, бувши немічними, як ми, сказали “так”, бо живилися Таїнством Євхаристії та були зміцнювані спільнотою вселенської Церкви, що громадиться навколо Єпископа Рима, Наступника Петра».
Фрагмент релікварію мучеників з Горкума. Джерело: twitter.com/bisdomrotterdam
Далі єпископ сказав: «Під час цієї урочистості молімося за християн в усьому світі, яких нині переслідують і які ніколи не потрапляють на перші шпальти газет. Молімося, щоб вони отримали силу Господа і вистояли, коли Господь їх запитає: “Чи й ви хочете відійти?” Щоб вони, як Мученики з Горкума, трималися своєї віри з тим сяйвом, променів якого ми так потребуємо в нинішньому світі задля ширення Євангелія».
Сплюндрований Ісус із Горкума
Назва міста Горкум (Горінхейм) знана історикам: 1472 року там протестанти-повстанці, яких фінансував Вільгельм Оранський (гези), викрали 19 католицьких духовних, яких піддали тортурам і зрештою повісили. Але не тільки вони стали жертвою протестантських банд. Сплюндровано було ціле місто, спрофановано храми. Жертвою гезів стали святі ікони і статуї, а насамперед — Пресвяті Дари.
В одному з храмів Гостія, яку топтали ногами, почала кривавити в трьох місцях, де її пробили цвяхи з підкованого черевика. Це вразило нападника. Він хотів її підняти — але якась незнана сила не дала цього зробити. Тоді він сказав про все ректорові храму, каноніку Яну ван дер Дельфту, а той відправив чудесну Гостію до Мехелена в Бельгії, який на той час був у руках католиків.
Так почалася довга мандрівка. Мехелен теж став жертвою протестантів, тож Чудесну Гостію потай перевезли до Антверпена. 1580 року офіцер з армії Габсбурга, на ім’я Фердинанд Вайднер, зумів переконати францисканців в Антверпені, щоб віддали йому Гостію, яку він перевіз до Відня, а потім до Праги. Після Вайднера власником реліквії став барон Адам Дітрихштайн, посол імператора Максиміліана ІІ. По його смерті вдова барона подарувала Гостію королю Іспанії Філіппу ІІ Габсбургу. Реліквія потрапила в Іспанію в 1594 році. Король наказав зберігати її в монастирі св.Лаврентія, в межах будованого тоді королівського палацу Ескуріал. Чудесну Гостію вмістили на вівтарі Благовіщення, й там вона перебувала майже століття.
За Карла ІІ Габсбурга, 1684 року, Гостію перенесли до нового, спеціально збудованого вівтаря з сакристії базиліки в Ескуріалі (схоже, на вимогу папи Інокентія ХІ, який давав згоду на поновне освячення базиліки, яку осквернила група лицарів). Ця подія увічнена на картині, яку намалював королівський живописець Клаудіо Коельйо. Нині це полотно служить заслоною, яка закриває Гостію на щодень. Тоді й постала традиція виставляти реліквію для прилюдного вшанування — в останню неділю вересня (або в день Архангела Михаїла, 29 вересня) та на спомин апостолів Юди і Симона. Традиція була перервана тільки двічі: під час наполеонівських війн та іспанської Громадянської війни 1936-1939 років.
Переклад CREDO на підставі матеріалів Adoptuj Kościół w Hollandii
фінансово.
Щиро дякуємо!
