Роздуми над Словом Божим на свято святої Марії Магдалини
Про Марію Магдалину відомо небагато. Її дуже часто плутають з блудницею (Лк 7, 36-50). Проте достеменно відомо лише те, що Ісус Христос вигнав з неї сімох бісів (Мк 16, 9; Лк 8,2), і те, що вона походить з містечка Магдала (4 км від Тіверіади). Марія Магдалина була присутня під час розп’яття Ісуса і в той момент, коли тіло Ісуса знімали з хреста.
Уривок, який читаємо на свято св. Марії Магдалини, розповідає про її особисту зустріч з Воскреслим Ісусом і про те, як ця зустріч перемінює її серце. Вона приходить до гробу, навіть не сподіваючись, що Христос живий, бо має зробити те, що жінки не зробили в п’ятницю з огляду на початок суботи — намастити тіло Ісуса згідно з обрядом похорону. Коли вона бачить порожній гріб, то перше, що спадає їй на думку, що тіло викрали слуги первосвященника, аби, викинувши його з гробу, збезчестити Ісуса. Вона стояла і плакала, бо ще не повірила…
Перед тим як об’явити себе Ісус розпочинає діалог з Марією, запитуючи її про її стан, про її переживання: «Жінко, чого ти плачеш? Кого шукаєш?» (Йн 20, 15), відриваючи її від того, що найбільше може нас зруйнувати в горі: замкнутості і зосередженості на собі і своєму нещасті. Справді, в горі людина дуже часто не помічає навколо себе інших людей. Не може навіть зауважити тих людей, які можуть їй допомогти — в горі людині здається, що існує лише вона та її біль. Саме такий стан є руйнівним для людини. Людина яка переживає біль, не може реально дивитися на світ і спонтанно зосереджується на собі і своєму горі. До такої людини нічого не промовляє. Її не можна моралізувати — лише спитати її про її біль. І лише тоді, коли ця людина відчує, що хтось цікавиться її болем, вона зможе вийти із темниці своєї душі назовні.
Марія висловлює свій біль, а також говорить про те, що треба вчинити, щоб вона заспокоїлась: «Пане, якщо ти Його взяв, то скажи мені, де ти Його поклав; я заберу Його!» (Йн 20, 15).
Ісус звертається до неї її ім’ям: «Маріє!». Лише після цього Марія впізнає свого Вчителя, бо тільки тепер вона повірила у Воскресіння. Увірувавши сама, вона йде і свідчить свою віру Апостолам: «Бачила я Господа» (пор. Йн 20, 18).
Воскресіння Ісуса Христа є центральним пунктом нашої віри і проголошення Євангелія (1 Кор 15, 14). Однак для багатьох людей слова про Воскресіння нічого не значать, бо біль і страждання, яке вони зустрічають у своєму житті, промовляють до них набагато голосніше і здаються більш реальними. Тому мало сказати людині яка не вірить в Бога фразу типу: «Бог тебе любить!» чи «Христос воскрес!» — треба ще зрозуміти ситуацію цією людини, бути з цією людиною в її стражданні.
Воскреслий Христос об’являється нам не в приємний час радості, а біля гробу наших проблем, болів і страждань.
фінансово.
Щиро дякуємо!
