Рут Пакалюк (1957–1998), дружина, мати, конвертитка, активістка руху за життя, інтелектуалка з Гарварду, жінка молитви й дії — ступає на шлях, який може привести її до беатифікації.
Ватикан оголосив, що процес її беатифікації можна розпочинати. Католики, які захоплюються нею, кажуть: хоч багато аспектів її життя здавалися звичайними — сім’я, материнство, волонтерство, — вона проживала їх непересічно.
Для дітей, які жили на схід від шосе 290 у Вустері, штат Массачусетс, Рут Пакалюк була «мамою по сусідству», яка пекла шоколадні кекси для всіх після школи, а її дім був стартовим майданчиком для ігор та розваг. Це підтверджує її чоловік Майкл Пакалюк, професор Бізнес-школи Буша при Католицькому університеті Америки.
Дикастерій у справах канонізацій має за завдання дослідити життя Рут Пакалюк, щоб визначити, чи має Церква колись проголосити її святою. Ця пролайф-активістка навернулася з атеїзму, мала сімох дітей. Вона померла від раку грудей у 1998 році, маючи тільки 41 рік. Тепер Вустерська дієцезія, де вона проживала на момент смерті, отримала дозвіл від ватиканського дикастерію офіційно розпочати процес у її справі.
Префект дикастерюію, кардинал Марчелло Семераро, у листі від 29 вересня 2025 року назвав Рут Пакалюк «Слугою Божою». Ватиканський «nihil obstat» означає, що прихильники її беатифікації довели «репутацію святості» та «важливість цієї справи для Церкви», згідно з документом від 1983 року (Normae Servandae in Inquisitionibus Ab Episcopis Faciendis in Causis Sanctorum). Наступним кроком буде голосування єпископів США щодо початку процесу на дієцезіяльному рівні.
Від атеїзму до католицизму
Рут Ван Коой народилася 19 березня 1957 року на півночі Нью-Джерсі. Вона виросла переважно в Норвуді, була наполовину голландкою, наполовину шотландкою, і в дитинстві відвідувала пресвітеріанську церкву.
У ліцеї Northern Valley Regional High School в Олд-Таппані вона була зразковою ученицею: грала на гобої, скрипці й великому барабані, грала в хокей на траві, співала в місцевих хорах, а також ставила численні п’єси і мюзикли й сама виступала в них. Навчання закінчила в 1975 році.
Коли Рут зустріла Майкла Пакалюка в Гарварді восени 1976 року — вона була атеїсткою — або, як писав її чоловік, «майже атеїсткою», — і переконаною прихильницею легальних абортів. Майкл у той час також не вважав себе віруючим, хоча виріс у католицькій сім’ї. Але вони обоє шукали істину, і це зрештою привело їх до християнства.
Вони одружилися влітку після третього курсу коледжу, в пресвітеріанській церкві. Протягом останнього семестру почали відвідувати католицьку Месу. Рут стала католичкою напередодні Різдва 1980 року, а Майкл повернувся до сповідування своєї віри. Через кілька років вони обоє стали членами Opus Dei.
1982 року, коли Майкл здобував докторат із філософії в Гарварді, Рут, уже як молода матір, заснувала групу захисту життя в університеті. 1984 року вона приєдналася до керівництва організації «Громадяни Массачусетсу за життя» і була її головою з 1987 по 1991 рік. Друзі згадують її як блискучу ораторку. Пітер Кріфт, професор філософії в Бостонському коледжі, писав, що її промови на захист життя були «найпереконливішими, найцікавішими та найвитонченішими, які він коли-небудь чув». Своєю чергою, National Catholic Register опублікував кілька її фотографій з немовлятами у статті про неї, показуючи, що Рут справді «любила бути матір’ю».
На початку 1990-х років Рут організувала кампанію проти програми статевого виховання в державних школах Вустера, запропонованої організацією «Planned Parenthood». У 1993 році вона допомогла здобути перемогу на виборах жінці-матері, що мала подібні погляди. Дуайт Дункан, постулятор її справи про беатифікацію, згадує: «Рут була радше скромною. Вона не була владною, агресивною, не виставлялася. Але коли вона стояла перед аудиторією — могла бути дуже сильною та переконливою».
Їй подобалося бути матір’ю
1988 року сім’я Пакалюків перебралася з Кембриджа до Вустера з чотирма дітьми, де Майкл отримав роботу в Університеті Кларка. Вони жили в бідному районі, в будинку «з 40‑річним килимом і без гарячої води», як згадує Майкл.
Дім Пакалюків став місцем зустрічі місцевих дітей. Рут пекла шоколадні кекси, і всі діти могли їх отримати — за умови, що спершу прочитають книжку. Влітку вона збирала всіх у велику машину й везла до сусіднього озера Белл-Понд. Подруга Рут, Грейс Чефферс, каже, що Рут була теплою, креативною та мала хист об’єднувати молодих матерів. Вона організовувала зустрічі на цвинтарі, де матері молилися Розарій, а діти гралися між алейками.
Повоєнна (і агресивна) культура наполягала, що жінки повинні робити кар’єру; але Рут не мала комплексів щодо цього. «Вона була дуже розумною, але їй подобалося бути матір’ю та піклуватися про дітей. Вона не вибачалася за це. Рут також мала дар виховувати дітей. Її ніколи не обурювала їхня поведінка. Вона розуміла людську природу. Вона знала, що діти можуть погано поводитися, але гнів лише погіршує ситуацію», — каже Грейс Чефферс.
Рут щодня ходила на Месу в соборі св.Павла у Вустері, де працювала організаторкою релігійної освіти парафії. Вона стала відомою завдяки своїй програмі «Вікторина» — конкурсові релігійних знань, який залучав дітей з усієї дієцезії. «Вона вела динамічну програму, поєднуючи радість віри з її потужним посланням», — згадує єпископ Норвіча Річард Рейді.
Без нарікань
1991 року — коли Рут сповнилося 33 — їй діагностували рак молочної залози. Рут хворіла сім років. Її син Макс згадує, що вдома життя тривало майже нормально, поки мати не була прикута до ліжка. «Вона поводилася так, ніби нічого не сталося», — каже він. Рут залишалась активною до кінця, сходячи на гору Вашингтон із родиною; а за два місяці до смерті спустилася з гори, спираючись на палицю. 1998 року, після хіміотерапії, вона подалася на «Марш за життя» до Вашингтона.
Друзі згадують, що вона ніколи не скаржилася. «Я нарікала на важку сумку, а Рут після хіміотерапії просто сміялася. Вона ніколи не скаржилася. А потім вона знепритомніла перед Верховним судом», — згадує Френ Хоган, подруга-пролайфістка. Рут прийняла свої страждання з вірою та спокоєм. «Те, як вона зносила свою хворобу, було героїчним», — каже її свекруха, Валерія Пакалюк.
За місяць до смерті, 23 вересня 1998 року, Рут попросила чоловіка, щоб після її смерті він одружився, і навіть запропонувала кандидатку — Кетрін Гарді, подругу сім’ї та студентку Гарварду. Через рік Майкл і Кетрін одружилися. Сьогодні у них восьмеро дітей, а Майкл і Рут мають 32 онучат.
Чи стане Рут святою?
Її друзі уникають передчасних суджень, але багато хто говорить про неї з переконанням, яке межує з упевненістю. Після її смерті чоловік торкався тіла Рут похоронними образочками; якщо її колись беатифікують і канонізують, це будуть реліквії третього ступеня.
«У мене завжди було внутрішнє переконання, що вона стане святою. Хоча, звісно, неможливо передбачити рішення Церкви», — каже Майкл Пакалюк. Єпископ Рейді додає: «Вона — чудовий приклад і взірець для наслідування. І якщо Рут Пакалюк не на небесах, то я серйозно стурбований власними шансами!»
Під час її похорону, відслуженого перед тисячею присутніх, єпископ описав її словами, які пам’ятає досі:
«Дарувати життя і захищати його. Мати віру і поширювати її. Бути обдарованою і з радістю ділитися дарами».
Фото з сімейного архіву Пакалюків для National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
