Роздуми над Словом Божим на п’ятницю XXV звичайного тижня, рік ІІ
Ми — апостоли в сучасному світі. Ми це знаємо, ми про це говоримо, ми намагаємося ними бути. А якими були апостоли та чого ми можемо у них повчитися?
Чи не замислювалися ви над питанням, що робили учні, коли Ісус молився? Хіба не можна було молитися разом? І відразу в голові виникає певна критика щодо учнів, певне нерозуміння ситуації. Коли чогось не розуміємо або сумніваємося — треба заглибитись у Слово.
«З Ним були учні».
Хоч як дивно, слово «були», вжите у цьому уривку, у Біблії, зустрічається лише 10 разів. У Книзі Ісуса Навина це слово зустрічається двічі, до того ж — в одному й тому самому уривку, що підкреслює важливість подальших слів:
«Лише будь мужнім і вельми хоробрим, щоб достеменно чинити за законом, як наказав тобі Мойсей, слуга Мій. Не звертай від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб тобі щастило в кожній твоїй справі» (ІсНав 1, 7).
«Нехай книга цього закону ніколи від твоїх уст не віддалиться, і розважатимеш над нею день і ніч, щоб пильно виконати все, що в ній написано; тоді бо матимеш успіх у твоїх справах і тоді буде тобі щастити» (ІсНав 1, 8).
Ці два уривки трохи змінюють наше ставлення до учнів: адже вони не просто були фізично присутні біля Ісуса, а перебували, тривали у Слові.
Чи не виникало у вас колись такого відчуття, що ви, можливо, молитесь погано-негарно-неякісно і Господь поставить Вам «незадовільно»? Згадайте апостолів: у сьогоднішньому уривку вони не сказали жодного слова! Вони просто перебували при Ісусі, а Він уже молився за них.
«Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними. А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа, і що Він заступається за святих згідно з Божою волею» (Рим 8, 26‑28).
«За кого Мене вважають люди? … А ви за кого Мене вважаєте?»
Ісус застосував чудовий прийом риторики: після того, як учні сказали, як Його сприймають інші люди, у них вже не залишилося варіантів, щоб вигадати свою власну відповідь. Вони мусили казати те, що насправді думають і що лежить у них на серці.
Схожий засіб Господь використовує і з нами: складні ситуації, питання, на які ми не можемо знайти відповіді. Зустрічалися з таким колись? Не раз ми ставили Господу питання: «Чому саме я, Господи? За що?» Можливо нам потрібно відкинути загальноприйняті шаблони відповідей і моделей поведінки нашого суспільства та поговорити з Господом по щиро, усім своїм серцем.
«Синові Людському потрібно буде багато постраждати, і буде відкинений старшими, первосвященниками й книжниками, і буде вбитий, і воскресне третього дня».
Вони шукали визволителя, реформатора, Того, Хто розв’яже усі їхні проблеми та звільнить від загарбників. Щось нам нагадує, чи не так? Натомість Він говорить їм про смерть, про страждання. Уявімо лише полум’яні очі Петра після визнання «Ти — Син Божий», а потім, як холодний душ для них, — слова Ісуса про майбутню Голгофу. Страждання яке є спасінням. Хрест який дає життя. Чи готовий я, переживши близькості з Богом, почути від Нього, що далі я буду страждати? Як сприйму ці слова? І навіть у складних моментах мого життя, чи пам’ятаю я закінчення цієї фрази: «і воскресне третього дня»?
Іноді ми сприймаємо апостолів, святих чи блаженних як занадто високих, далеких і недосяжних. Однак вони ближчі до нас ніж нам здається. Ми багато можемо від них навчитися. Тільки чи знайдемо час, щоб краще їх пізнати й подивитися на наше життя крізь призму їхнього прикладу?
фінансово.
Щиро дякуємо!
