Інколи в подружжі настають тяжкі хвилини (години…), і це нормально. Я навіть думаю, що потрібно. Бо тоді ми починаємо з’ясовувати, розмовляти про те, якими є наші потреби, що стало приводом до знеохоти…
Тоді ми маємо шанс розвиватися, зростати разом як пара і трудитися над нашими стосунками.
Однак є такі хвилини і поведінка, на які варто звернути особливу увагу.
Тихі дні — тихий убивця
Може, це зараз звучить надмірністю, але по суті — це чиста правда. «Тихі дні» — звучить невинно; але насправді це десятки годин, сотні хвилин і тисячі секунд — змарнованих! Зізнаюся, що за роки подружжя нам із чоловіком не випало такого, щоб ми кілька днів не розмовляли через конфлікт — а конфліктів не бракувало. Щонайбільше ми змарнували годинку часу, ну може — дві. Певно, це така благодать для нас, мати «турбопримирення».
А повертаючись до «тихих днів»… Якщо подружжя, наречені чи пара не розмовляють одне з одним — це означає, що справа не була проговорена, питання залишилися нез’ясованими, і кожне з них живе в переконанні, що правда по його стороні. Протягом цих днів кожне з пари носить у собі цю певність, а потім просто починає знову розмовляти, ну бо жити якось треба.
А потім схема повторюється.
В оптимістичній версії після тихих днів настає конструктивна розмова. Цей тихий убивця небезпечний тим, що може переродитися в тихі тижні, місяці, сіючи спустошення у зв’язку і впускаючи в нього байдужість…
Не піддавайтеся йому! Інколи тиха година чи дві просто потрібні, щоб ущухли емоції, щоб підготуватися до розмови. Але не «тихі дні», а тим більше — тижні.
Чому це вбивця? Бо це вбиває почуття зв’язку, безпеки, почуття буття важливим і коханим, а зрештою — вбиває саму здатність любити.
Що довше наростає це розчарування — то складніше сказати: перепрошую, прощаю, кохаю…
А якщо це сьогодні?
Ви, певно, вже не раз чули, що кінець світу вже близько. І це чиста правда: він наближається з кожним днем. Хоча, певно, всі ми спокійно ставимося до тих «пророцтв», за якими кінець світу мав настати у 2000 році. Або 23 вересня 2017‑го. А поміж цими датами то певно це кілька разів.
Тим не менше, однак, колись це настане. Ви коли-небудь запитували себе: а що як це буде сьогодні? Зі мною таке було. І знаєте що? Я запанікувала.
Бо ж іще стільки всього не сказала стільком людям, яких люблю, і вже стільки наговорила непотрібного… Ну і ще — я не настільки навернулася, щоб уже сьогодні зустрітися з Богом.
Ці думки штовхають мене до дій. Або коли я чую, що хтось із подружжя помирає, і не обов’язково люди старшого віку… Я знаю, це тяжкі теми, — але реальні. Скільки разів ми «на волосинку» проскакували повз такі події — стільки я починала жалкувати про сказані слова, і про несказані, про непотрібні суперечки, прояви егоїзму, вибрики та інші подібні ситуації.
Живи так, наче цей день — останній
Напевно ви чули таку пораду. Мене вона дуже зворушує — коли я її чую. Потім забуваю, і шкода…
Це зовсім не запрошення «пуститися берега» і спалити своє життя в дурницях. Це насправді фраза про Добру Новину: вже сьогодні ми можемо почати все спочатку! Можемо більше любити, більше дякувати, менше нарікати, бути одні до одних добрішими, робити щось для іншого; можемо щодня ставати кращими.
У нас для цього є все, що потрібно. Я з цією метою використовую молитву, таку спонтанну, живу, від себе, — коли є потреба. Часто також прошу свого ангела-хранителя про допомогу, а він мені завжди допомагає.
Переклад CREDO за: Івона Яблонська, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
