У різних традиціях християнського містицизму екстаз часто описуєють як винятковий трансформаційний досвід, під час якого душа виходить за межі фізичних почуттів (або, краще сказати, призупиняє їх) і вступає в інтимне метафізичне спілкування з Богом.
Цей стан, детально описаний великими містиками Церкви (головно святими Терезою Авільською та Йоаном від Хреста), чітко розуміють як божественний дар — а не як завершальний етап власних духовних зусиль. Бог виводить душу за межі тілесних обмежень і вводить у змінений стан свідомості, який часто виявляється у глибокому відчутті миру, осяйній радості і посиленому усвідомленні Божої любові.
Екстаз — це не емоційна чи психологічна подія, а особиста духовна зустріч душі з божественним. У католицькому вченні цей досвід розуміють як піднесення душі Святим Духом.
Містик часто втрачає усвідомлення зовнішнього світу і входить у те, що свята Тереза називала «припиненням почуттів». У ці моменти людина відчуває себе повністю заглибленою у Божу присутність, що дехто описує як неперевершене відчуття миру і краси. Ці переживання, хоч і швидкоплинні, залишають у душі незабутнє враження і поглиблюють її стосунки з Богом до незнаного рівня.
Святі, що переживали такі стани, часто мали ґрунтовні видіння або одкровення під час екстазу. Наприклад, свята Катерина Сієнська, чиї екстатичні переживання добре задокументовані, описувала моменти, коли її душа підносилася на небо, зустрічала Христа і отримувала божественні настанови. Свята Роза Лімська часто перебувала в екстазі годинами поспіль, і її сестри-домініканки помічали, що під час цих переживань вона виглядала повністю відірваною від фізичного світу.
Ці приклади показують, що релігійний екстаз — це не лише особисте переживання, як часто здається свідкам, але й видимий і навіть чудесний знак Божої присутності.
Потреба у проникливості
Церква завжди виявляла проникливість, коли йшлося про такий надзвичайний духовний досвід. Як пояснював святий Тома Аквінський, містичний екстаз може набувати різних форм: від простого припинення зовнішніх почуттів до найвищої форми — прямого споглядання Бога. Кажуть, що у цьому стані душа настільки переповнена божественним світлом, що тіло тимчасово втрачає здатність нормально функціонувати. Однак цей досвід не є метою духовного життя; це лише спосіб залучити душу до тіснішої єдності з Богом.
Справді, великі містики Церкви рекомендують майже не звертати уваги на такі надприродні переживання, нагадуючи, що кінцева мета духовного життя — це не екстаз, а зростання у милосерді.
Важливо також відрізняти справжній містичний екстаз від інших емоційних або психологічних станів, які можуть його нагадувати. Багато богословів і релігієзнавців постійно наголошують, що на деякі псевдоформи квазірелігійного екстазу можуть впливати особисті емоції або навіть злий дух.
Католицьке вчення підкреслює, що справжня перевірка містичного досвіду — це його плід. Якщо досвід веде до більшого смирення, любові та відданості вірі, він вважається істинним. І навпаки, якщо він спонукає до гордині чи розколу, до цього слід ставитися з підозрою.
У наш час концепція релігійного екстазу продовжує бути частиною певних харизматичних християнських рухів (католицьких або інших), де екстатичні практики поклоніння (такі як «падіння у Дусі» або «святий сміх») розглядають як ознаки присутності Святого Духа. Однак Церква стверджує, що справжній екстаз, яким його описують святі, корениться у смиренні, благоговінні та глибокому почутті трепету перед величчю Бога. Знов-таки, містичний екстаз — не те, чого слід шукати заради самого досвіду; це дар, даний віруючим, які шукають Божої слави через споглядальну молитву.
Зрештою, екстаз у християнському містицизмі вказує на божественну реальність, яка чекає на кожну душу. Це передчуття раю, де душа відчуватиме досконале єднання з Богом, вільне від чуттєвих обмежень. Для тих, хто його переживає, екстаз — це момент глибокої благодаті, нагадування про те, що Бог поруч, і Він залучає душу до Його вічної любові.
фінансово.
Щиро дякуємо!
