Святий Йоан Золотоустий, єпископ і Вчитель Церкви

Римо-катол.: 13 вересня (обов’язковий спомин)
Східний обряд: 13 листопада

Цей святий, якого східне християнство залічує до спільного списку зі св.Василієм Великим і Григорієм з Назіанзу, прославився проповідями (що зрозуміло з його імені) і постраждав також через них. Йому не відтяли голову, як Хрестителю через інтриги Іродіади. Але він був вигнаний, потім повернений і знову вигнаний стараннями імператриці Євдоксії.

Народився 347 або 349 року в Антіохії, помер 407 року у вигнанні, по дорозі в «Піфіунт» (нині Піцунда, Абхазія), похований був у Команах. «Комани» у перекладі — «святе місце», тож цілком непогано в такому померти, і тим більше — померти як Золотоустий, прийнявши Таїнства і сказавши на прощання: «Слава Богу за все!»

А за що він возносив Богові славу? Господь Ісус якось сказав до юдеїв: батьки ваші побили пророків, а ви їх прославляєте, і тим підтверджуєте, що теж винні. Йоана Золотоустого ніде так не славлять, як у східному християнстві, що розвинулося під візантійським впливом. А св.Йоан, ставши 397 року Патріархом Константинопольським, звісно, заслужив собі хвалебні рядки в агіографіях — роздавав милостиню, заклав лікарні… При цьому хвалебні рядки не завжди уточнюють, як саме він цю милостиню організував. А він призначив на допомогу вбогим і хворим кошти, які призначалися на утримання патріаршого двору в Константинополі. Будував для бідних будинки і притулки, поставив чотири лікарні за ці гроші. Вочевидь Константинопольській Церкві жилося при імператорові непогано. Пишні прийоми, майно, одяг св.Йоан ліквідував своєю владою: сам жив скромно і цього вимагав від інших; критикував також імператорський двір, бо саме звідти сходила на людей Церкви приваба вигідного життя.

Він був вихований у напівмонашому стилі, коли батько помер ледь не по його народженні, а при мамі він виріс, читаючи релігійну літературу. По смерті мами св.Йоан узагалі кілька років провів у пустині, в постах, молитві та повному мовчанні. Людину такої формації можна було поставити Патріархом за вміння говорити красиві слова про Бога; просто у випадку зі св.Йоаном справа не обмежилася самим лиш красивим говорінням.

Стараннями імператриці було навіть скликано собор, де налаштовані Першою Дамою єпископи — супротивники святого домоглися його відсторонення від патріаршества. Але це не тривало довго, вступився люд Божий. (Сила справжньої демократії таки велика.) Незабаром стався черговий конфлікт, імператриця звеліла поставити собі пам’ятник перед катедрою св.Софії, там влаштовувалися гучні забави — св.Йоан спротивився, і вона скликала черговий синод своїх прихильників, який 404 року знову вигнав Золотоустого з Константинополя.

Перебуваючи на вигнанні, св.Йоан писав численні листи (збереглося 245); залишилося після нього й кілька важливих богословських трактатів — і візьмімо до уваги, що Золотоустим його прозвали не за писемні твори, а за проповіді. Він проповідував через день, а інколи і щоденно. Це був справді ревний служитель Слова. Хоч інколи й надто рвучкий і запальний, особливо коли громив ворогів віри, євреїв, пихатих і зажерливих християн. Але його не можна вважати одностороннім і безжальним «проповідником-обвинувачем». Зрештою, саме він залагодив суперечку-схизму Антіохійського Патріарха з Римом. І він приймав у себе прихильників Оригена, що йому поставили у провину, — але принаймні, засуджуючи неправильне вчення, не долучився до переслідувань інакодумців.

Хрестоносці забрали його мощі з Константинополя до Рима, але 2004 року, за рішенням блаж.Йоана Павла ІІ, їх повернуто Східній Церкві. Нині мощі Золотоустого спочивають у соборі св.Георгія у Фанарі (район Стамбула, колишнього Константинополя).

2004 року відбулося передання реліквій св.Йоана Золотоустого і св.Григорія Богослова: від імені Римської Церкви папа Йоан Павло ІІ передав їх Вселенському Патріарху Варфоломею.