«Ідеться про те, щоб реагувати на долю активно, а не почуватися жертвою». З цим центральним посланням німецький священник-бенедиктинець Ансельм Грюн виступив 18 липня 2025 року в Зальцбурзі.
У своїй лекції на серії заходів «Disputationes» — дискусії про релігію та культуру, автор бестселерів про християнську духовність наголосив: «Коли в мені царює Бог, тоді я насправді вільний. Тоді доля не має наді мною влади».
Релігії та культури людства завжди прагнули кинути виклик долі: чи то за допомогою магії, молитви, пророцтва чи тлумачення. Для о.Грюна одне зрозуміло: доля людини — це більше, ніж просто стійкість. Це духовний виклик, який вимагає свідомої людської реакції, та можливість встановити глибший зв’язок із собою самим і з Богом.
Відомий вислів давньогрецького філософа-стоїка Епіктета («не старайся хід подій підкорити своїй волі — старайся волю підкорити ходу подій, і життя твоє пройде добре»), на думку бенедиктинця, провадить до молитви, яка повністю смиренно приймає Божу волю: «Вели мене, куди хочеш, одягни мене в шати, які Тобі до вподоби».
Отець Грюн також згадав Віктора Франкла — засновника логотерапії. Його ідея, що «свободи реагувати на долю» у людей відібрати неможливо, також є богословськи важливою. Франкл, який пройшов досвід німецького концтабору, показав, що люди можуть осмислювати страждання — наприклад, допомагаючи іншим пережити горе. Отець Грюн описав появу груп самодопомоги для батьків, що оплакують смерть дитини, як конкретний приклад такого «осмислення страждань».
Він послався і на свій особистий досвід. Коли 10 років тому йому поставили діагноз «рак нирки», біблійна молитва Ісуса в Гетсиманському саду додавала йому сил. Молитва «нехай буде воля Твоя» була для нього «не знеохоченням, а вираженням довіри, що все буде добре — незалежно від результату». Він не лише молився про зцілення, але й розумів можливість своєї смерті як «свідка Христа»: «Вже не своїми ділами, а своїм існуванням».
Ісус у Євангелії від Йоана перемінює свою насильницьку смерть на добровільне дарування: «Ніхто його [життя] в Мене не забирає, бо Я сам кладу його від себе» (Йн 10,18). Така позиція наявна в кожному євхаристійному богослужінні — як духовний спосіб боротьби з «тим, що нам заважає».
На прикладі своєї матері, яка залишалася життєрадісною до старості, попри серйозні вади зору, отець Грюн показав, як внутрішня переміна від страждання до жертовності може бути успішною. Позиція матері «жертвувати те, що вона переживає, за своїх дітей та онуків» є вираженням глибокої духовної сили: «Вона почувалася не тягарем, а радше благословенням».
Євангельське «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк 24,26) нагадує нам, що доля хоче відкрити людей «до глибшої таємниці життя, до інших, до Бога». Отець Грюн зазначив: «Якщо я чіплятимуся за свої уявлення про життя, доля мене зламає. Але якщо я дозволю собі відкритися, то знайду нові можливості — і своє справжнє «я».
«Метою такої боротьби з долею є, в кінцевому підсумку, внутрішня свобода й відкритість до Бога», — підсумував о.Грюн. Навіть якщо Бог часто виявляється незбагненним, для богослова залишається зрозумілим: «Незбагненність долі вказує на незбагненність Бога — любові, яка є любов’ю попри все».
фінансово.
Щиро дякуємо!
