Роздуми над Словом Божим на середу ХХХ звичайного тижня, рік ІІ
Сказав Йому хтось: «Господи, чи мало є тих, які спасаються?» Він відповів їм: «Силкуйтесь увійти через вузькі двері, бо багато хто, кажу вам, буде намагатися ввійти, та не зможе»…
Чи не здається вам, що цей уривок — зразок певної естафети або ж марафону в нашому житті? Ви наввипередки прямуєте до Божого Царства, намагаєтеся пролізти крізь тісні ворота, добігаєте до фінішу — а тут просто перед вами зачиняють двері зі словами «Геть від мене!» Хоч, як це не дивно, але саме так більшість із нас сприймають цей текст. І пригадуючи всі свої гріхи, ми мовчки погоджуємося з тим, що саме перед моїм носом Господь ці двері таки зачинить. Та чи насправді саме таку перспективу малює для нас у цьому тексті Господь? Якщо так, тоді Бог — це Суддя із таймером в руках та списком наших «проколів».
Аби розвіяти цей химерний образ Бога, придивимося до тексту та спробуємо увімкнути фантазію. Спробуємо уявити як Бог сидить у цьому будинку, який символізує Боже Царство і де відбувається бенкет. У якій тоді точці ми бачимо себе? На подоланні чергового етапу мегамарафону під назвою «життя» або ж, можливо, в якомусь іншому місці? На допомогу нам приходить сьогоднішній уривок: «Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака, Якова й усіх пророків у Царстві Божому, а себе — вигнаними геть». Якщо раптом під час Великого Суду ми будемо викинутими назовні, то це значить, що зараз ми знаходимося всередині? Жити разом у домі — це бути або хорошими друзями, або ж навіть ближче: родиною. Чи можете ви уявити своє життя не як марафон, а як співмешкання з Ісусом? Це кардинально змінює ракурс стосунків із Господом, бо тоді Він стає для мене не суддею, який фіксує мої провали на «забігу», а Кимось Близьким із ким я живу, кому телефоную, говорю, скаржуся, в кого прошу пробачення, з ким снідаю та вечеряю. І тоді моє щастя — це Його щастя, мої проблеми стають Його проблемами, мої гріхи стають причиною Його сліз.
До речі, говорячи про приймання їжі, ми знаходимо в тексті ще одне підтвердження теорії «співмешкання» з Богом. Ті, кого Господь викидає назовні, кажуть: «Ми їли й пили перед Тобою». Один прийменник, який вирішує все наше життя: адже можна їсти перед кимось, а можна їсти з кимось. Відчуваєте різницю? Діляться їжею з близькими людьми, на вечерю запрошують коханих… Чи такі мої стосунки з Господом? Чи моє життя проходить перед Ним, чи разом із Ним?
Що говорить Господь, коли «марафонці» просять Його відчинити двері? — «Я не знаю вас, звідки ви є». Вас не зачепили ці слова? Бог не каже: «Ви нічого в житті не зробили, ви образили молодших, не зреалізували Мій план на ваше життя». Він просто не знає нас — не знає, «звідки» ми. Може це тому, що ми все своє життя не мешкали в Його домі, не були Його сусідами, а десь долали вигаданий марафон під назвою «Як дістатися до Божого Царства»?
«Бог мешкає разом зі мною, а я з Ним»!