Добрий католик, який (може, і щодня, а може, і не раз за день) молиться Святий Розарій, перебираючи зернята вервиці, знає молитву Ангельського привітання від першого до останнього звуку, не те що слова.
Однак чи часто ми даємо собі можливість помолитися навіть одне «Аве», замислюючись над кожним його словом?
Так, це буде довга молитва. Хоч і короткий текст. Але, може, вона стане кращою…
«Радуйся»
В слові «радуйся» немає дистанції. Є близькість, радість, довірливість. Близькість, рівнозначна зі взаємними обіймами.
Хоча до архаїзмів у молитві ми загалом звичні, та не завжди усвідомлюємо, що сьогодні ми надаємо їм іншого значення, ніж вони мали колись. Перше слово «Ангельського привітання» супроводжує нас щодня. Найчастіше — в листуванні. Ми розпочинаємо (або закінчуємо) листи словами привітання. Хіба що на початок напишемо «вітаю», а в кінці — «будь здоровий». Ці слова означають більше, ніж привітання з якоюсь подією чи побажання фізичного здоров’я. І явно не це було наміром ангела Гавриїла.
В оригінальному тексті вжито слово χαῖρε (хайре). У перекладачів проблема: «вітаю» чи «радуйся»? Припустімо, що перше.
За цієї нагоди відзначмо певну різницю. Говорячи «вітаю», ми висловлюємо певну холодність і дистанцію. Вітаємо перехожих на вулиці; учасників конференції; студентів в аудиторії. У слова «привіт» такої відстані немає. Власне кажучи, годилось би написати «привіт!» Є у цьому певна інтимність, радість, знайомство, близькість, рівнозначна обіймам. Це вітання, наповнене радістю, щастям і очікуванням, яке сповнилося, що так сильно підкреслено в Акафісті до Богородиці, який робить акцент на другому значенні біблійного звертання:
Радуйся, бо через Тебе радiсть засяє;
радуйся, бо через Тебе прокляття зникне;
радуйся, впалого Адама пiднесення;
радуйся, Євиних слiз осушення.
Є щось неочевидне в цьому радісному привітанні. То не людина вітає Бога. То Бог вітає людину. Коли я схиляю коліна, щоб молитися; коли розмірковую над таємницями Розарію; коли роздумую над Святим Письмом — перше слово Бога до мене: «вітаю, радуйся!» Він радіє кожній зустрічі з людиною.
Маріє
Ім’я «Марія» вказувало на знак, який дозволяв морякам визначити місцезнаходження корабля чи відшукати шлях уночі.
Марія, Stella maris, «Зірка моря», донька Вибраного народу. Після імені Ісуса ім’я Марії — найдорожче для християнина.
Марія — Провідниця розарію, яка неустанно вказує шлях до свого Сина. І як у Кані Галілейській до слуг, так Вона каже крізь усі століття до всіх своїх дітей: «Зробіть усе, що Він вам скаже» (Йн 2,5б).
Благодаті повна
«Будь ласка» — кажемо ми, очікуючи доброзичливості від іншої людини. Просимо її про ласку — милість — благодать. Виражаємо прохання і очікування конкретного добра, підтримки, також духовної.
А ще кажемо: «не роби мені ласки» — коли хтось, хто виявляє до нас доброту, чинить це з примусу або підкреслює своїм учинком свою вищість, небажання або навіть хоче нас таким добрим учинком принизити. Ми не хочемо «жити з чоєїсь милості».
Благодать, ласка, якої «повна» Марія, за Ангельським привітанням, — не має нічого спільного з одним і другим. Вона не є відповіддю на прохання людини. І тим більше не є способом принизити людину. Ця благодать — незаслужений дар (гебрейське hen), який має в собі певну чарівність, що променить із кожної краси (грецьке charis).
Благодать, у християнському розумінні, хоч і проявляється часто у різноманітних дарах — духовних, матеріальних, щасливих збігах обставин і всьому тому, чого ми сподіваємося від Божого Провидіння, — є насамперед Особою. Найповніше вона проявляється в Ісусі Христі. Через Нього «благодать та й істина прийшла» (Йн 1,17), об’являючись з усією міццю там, де зацарював гріх (пор. Рим 5, 15‑21).
Марія повністю розуміє безкорисливість Божої благодаті. Тому виспівує: «Велике бо вчинив мені Всемогутній». Роздумуючи над таємницями спасіння — таємницями Ласки, — долучаймося до Її прославляння, повторюючи за Псалмоспівцем:
Про ласки Господні
співатиму повіки,
і по всі роди звіщатиму устами
твою вірність:
«Ласка збудована повіки».
На небі утвердив ти твою вірність.
(Пс 89,2-3).
Господь
Діва знітилася, чуючи слова Ангельського привітання. В Її серці побожної ізраїльтянки жив наказ Мойсея: «щоб ти боявся ЯГВЕ, Бога твого» (Втор 6,2). Близькість ангела могла привести Їй на думку видіння Ісаї, який чув серафимів, що взивають один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил!» (Іс6,3).
Вона ще не знала, що Зачатий буде Господом. Вона ще не знала «слова віри, що його проповідуємо. Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся» (Рим 19, 8‑9).
«Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йн 20,29).
З Тобою
Ангел — небесний герольд Доброї Новини, каже до Марії, що Бог — із Нею. Це усвідомлення Божої присутності додає сил, дає життєву впевненість, підтримує, визволяє від страху, допомагає здійснити спасительний план. «Коли Бог за нас, хто проти нас?» (Рим 8,31).
Це не якийсь дешевий оптимізм — це сповнена довіри надія, що плине з віри.
Марія, усвідомлюючи Божу присутність, запрошує нас, щоб ми з розарієм у руці шукали близькості нашого Господа і Спасителя, оновлюючи в своєму серці Його благодать.
Благословенна
Не обов’язково — з німбом над головою. Радше просто здивована. Після ангела, який звернувся до Неї: «Благодаті повна». А тепер — людина. Родичка. Каже: «Благословенна ти!»
Це титул, який надавали тим, хто уповав на Господа і боявся Господа, хто мешкав у Храмі, хто знаходив у Ньому джерело сили…
Блаженна — щаслива — Та, яка (не бачивши) увірувала, стаючи Матір’ю і взірцем для тих, хто слухає і виконує; для тих, хто не бачив; для тих, хто йде в невідоме; хто похиляється над людською недолею; хто керується Божою логікою; несе Христа до кінців землі й до кінця світу.
Марія не відповіла на привітання Єлизавети. Можливо, смиренно схилила голову, при нагоді помітивши, що дім треба прибрати, що Її допомога тут потрібна… Благословенна у дрібних справах!
Між жінками
Тільки стосовно Марії звичайне слово «жінка», яке відноситься до (умовно кажучи) половини людства, є Її власним ім’ям. Під цим іменем Вона була нам обіцяна вже при падінні прабатьків. А сам Бог, завдяки Її згоді, стає людиною заради нашого спасіння.
Марія, відзначена з‑поміж усіх інших жінок світу, заступається за нас перед своїм Сином. І прагне, щоб через молитву Розарію ми випрошували милосердя для світу, спраглого миру.
Благословенний
Те саме слово? Але сенс інший. Він благословенний — бо «уся повнота перебувала в ньому» (Кол 1,19).
Обіцяне Давидом — «благословенний, хто приходить в ім’я Господнє» (Пс 118,26) — особливим чином виявляється в момент входу в Єрусалим. Єврейські діти підхоплюють стих 25: осанна — спаси, визволи, — поєднуючи його з Псалмом 111. Так постає спів «Осанна Синові Давида», який ми тепер повторюємо під час кожної Євхаристії.
Свідчення Йоана Хрестителя: «Від його повноти прийняли всі ми — благодать за благодать» (Йн 1,16). Марія, а після Неї всі охрещені, є благословенними: бо Отець «благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі» (Еф 3,1). Те саме Ісус скаже про Святого Духа: «з Мого візьме і вам об’явить» (Йн 16,14).
Плід
Ісус — благословенний плід відкритості Марії на прийняття Божої волі та Її згоди на співпрацю з благодаттю (ласкою) Всевишнього.
Євангеліє нагадує, що «кожне добре дерево приносить плід добрий» (Мт 7,17а). Марія — коли «настала повнота часів» (Гал 4,4) — приносить у світ Ісуса, який був зачатий Святим Духом. Це благословенний — щасливий — плід Її відкритості на прийняття Божої волі та згоди на співпрацю з благодаттю Бога. Саме так Бог «учинив Їй велике».
Матір Господа запрошує нас, щоби через Розарій ми робили своє життя більше слухняним, підданим Богу та планам Його спасительного провидіння.
Лона Твого
Це ще один архаїзм. Він з’являється не тільки в Ангельському привітанні: маємо його також у Символі віри. І на цей зв’язок варто звернути увагу.
Латинське ventris (venter, tris) означає «живіт, шлунок, плід». Отже, плодом живота є Ісус — істинна людина. Але в Символі віри йдеться про venturi saeculi — життя вічне! Той самий корінь слова вказує на істинну Людину й істинного Бога. На життя в лоні Отця і на життя, зачате Святим Духом і лоні Марії.
Плід лона у християнському мистецтві часто представляли у так званій мандорлі. Вона має мигдалевидну форму (і звідси її назва), поєднує два кольори: білий — який означає чистоту, і блакитний — що символізує божественну таємницю і Небо. Глибина блакитного кольору також виражає непізнаваність любові Отця, який «так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йн 3,16).
Ісус
Ім’я «Ісус» (Іє-шуа), надане Божому Синові на восьмий день після народження, було синонімом мети, задля якої Він був посланий на землю.
«Центр ваги у “Радуйся Маріє”, шарнір який ніби з’єднує дві його частини, — це ім’я Ісуса» (Rosarium Virginis Mariae, 33). Ісус (гебрейською — «Бог спасає») це власне ім’я Втіленого Слова, яке Йому Бог Отець надав як Його особисте найменування.
Під час Благовіщення ангел сказав до Марії: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус» (Лк 1,31). Святий Йосиф уві сні почув від ангела Господнього, що Марія «породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх». Отож ім’я Ісус, надане Божому Синові, є вказівкою на Його місію, на мету, заради якої Він прийшов на землю.
Діяння Апостолів містять важливе нагадування для нас: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Діян 4,12). Християни Сходу практикують спрадавна знану Ісусову молитву, яка полягає в багатократному повторенні імені Ісус. Загальноприйнятим звичаєм у майже всіх мовах світу стало християнське привітання: «Слава Ісусу Христу!»
Святий Йоан Павло ІІ повчає: «Хоча повторюване “Радуйся Маріє” адресоване безпосередньо Марії, — саме до Ісуса в кінцевому підсумку спрямована любов, разом із Нею та через Неї» (RVM 26).
Свята
Із німбом над головою, зі смиренно опущеним поглядом, із блідими щоками, що вказують на білість дівочої чистоти?.. Надто часто ми асоціюємо святість із зображенням, яке створив той чи інший митець. І ще більше схильні її розглядати в категоріях моральної досконалості.
Чому Вона — свята? Непорочне зачаття не було Її заслугою. Це був вибір Бога, з огляду — як вірує Церква — на майбутні заслуги Ісуса Христа.
Також і Воплочення не було Її заслугою. Воно було прийняттям вибору, попередньо здійсненого Богом. А просування шляхом досконалості — щоденним підтвердженням отриманої благодаті.
Святість — це не моральна досконалість. Це дар, який походить від Бога, і до моральної досконалості провадить. Хоч не сама по собі моральна досконалість становить її мету. Метою святості є з’єднання обдарованого з Тим, Хто обдаровує.
Марія
Церква вшановує ім’я Марії особливим чином. У Годинках до Непорочного зачаття Пресвятої Діви Церква молиться:
Бог обрав Її та понад усе звеличив.
І оселив Її у своєму домі.
З огляду на місію, якою Бог обдарував Марію, Вона — «свята понад святими, найблаженніша. Та, яка навчає нас дороги святості й супроводжує нас на ній» (Gaudete et exsultate 176). Отож святість Марії, джерелом якої є Святий Дух, походить із Її виняткової близькості з Богом. Святий Максиміліан Кольбе казав: «Що мене найбільше живить? Оце ім’я: МАРІЯ! І ви не переставайте ним підкріплюватися».
Беручи до рук вервицю Розарію, прагнімо прославляти Бога через ім’я Марії — Діви і Матері!
Мати
Материнство є подвійним: за тілом і за духом. Народжений тілесно з Марії, Ісус є Сином Людським. Народжений від Святого Духа, Він є Сином Божим. За тілом Марія — Матір Людини. За Духом — Матір Бога.
Біологічне материнство переростає в турботу, оберігає, співстраждає, супроводжує: «з болем серця шукали Тебе» (Лк 2,48). Духовне материнство приймає як своє все те, чим живе Дитина: «Ось син Твій» (Йн 19,26), тому що «Мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і його виконують» (Лк 8,21).
Материнство Марії — взірець для материнства Церкви. Святий Лев Великий пояснював: «Бо зачатий Він був у лоні Пресвятої Діви Марії з того самого джерела, яке відкрив для нас у хрестильниці. Надав воді те, чим обдарував Матір. Міць Всевишнього і тінь Святого Духа вчинили, що Марія народила Спасителя; вони ж роблять так, що хрестильна вода відроджує віруючого».
Божа
У Бога і матір! Господь Ісус як Син Божий має Батька — Бога-Отця, і водночас має Матір — Марію. Вона дала Синові людську природу в часі — людське тіло. Цим життя Марії якнайтісніше пов’язане з життям Сина. «Марія живе тільки в Христі і для Христа!» (RVM 15).
Святий Йоан Павло ІІ зауважує: «З факту, що Марія є ‘Матір’ю Бога’, випливають усі інші аспекти Її місії». Через Марію сповнились обітниці, дані цілому людству, пов’язані з таємницею Відкуплення, — спасительний план Бога. Натомість «через таїнство Христа, на обрії віри Церкви, у повноті ясніє таїнство Його Матері» (Redemptoris Mater, 4).
Молись за нас
Сенс і значення заступницької молитви Марії об’являються на весіллі в Кані Галілейській та в ході дев’яти днів очікування на зіслання Святого Духа. Причому в Кані Її прохання було виражене у словах; натомість у Вечірнику — подібно як під Хрестом — воно виражається в перебуванні: «перебували на молитві» (Діян 1,14).
А що сказати про відвідання св.Єлизавети? Вочевидь, там був Магніфікат… Але чи не були молитвою кілька місяців перебування під одним дахом і надання звичайних послуг? Прання, прибирання, готування, підтримка старшої віком людини — у Божій присутності — це теж молитва.
Бо молитва, як того хоче св. Павло, це насамперед обмін дарами: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» (1Кор 12,7).
Грішних
Грішник — це той, хто скоїв щось зле в Божих очах. Як зауважує св.Йона Павло ІІ, «людина нерідко живе так, начебто Бога немає, ба навіть ставить себе на Його місце».
Натомість стати в правді — це дозволяє нам поглянути вглиб нашого серця і побачити відстань, яка відділяє наші вчинки від ідеалу, та усвідомити, що ми, як створіння неідеальні, все одно прямуємо в напрямку ідеалу. І хоча ми визнаємо в Символі віри: «Вірую… у відпущення гріхів», — однак усвідомлюємо, що у нинішньому світі навіть серед християн поширилась криза усвідомлення гріховності та брак почуття провини.
Сам Творець чинить зусилля, щоб вирвати людину з пастки гріха. Щоби прийняти цей виклик, варто шукати заступників — серед яких особливе місце посідає Мати милосердя, яка заступається за нас перед Богом.
Варто усвідомити цю істину, перебираючи зернята розарію.
Нині
У слові «нині» є наполягання: «Позич мені три хлібини…» (Лк 11,5). Зараз, уночі — не вранці, не завтра. Тепер. Нині.Зараз.
Подібно і з самарянином: «перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином» (Лк 10,34). Одразу.
Біблійне «нині» є гарантією благополуччя людини. «Сприятливого часу я вислухав тебе, і в день спасіння я допоміг тобі. Ось тепер — час сприятливий, ось тепер — день спасіння» (Іс 49,8; 2Кор 6,2).
«Нині» означає «сьогодні». Ісус у Назареті, прочитавши уривок із Пророка Ісаї, сповіщає: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших» (Лк 4,21). У «сьогодні» міститься літургійне «Христос учора і сьогодні, початок і кінець, Альфа і Омега. Йому належить час і вічність. Йому хвала і панування на всі віки віків» — слова, які священник вимовляє, видряпуючи знак хреста на Пасхалі, в обряді освячення вогню перед Літургією Воскресіння.
І в годину
Божий порядок у світі свідчить, що «усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом» (Проп 3,1). Очікування різних моментів людського життя пов’язане зі змінністю і минущістю нашого земного існування. Тому мудрий — це той, хто вміє розпізнати «належний час», «час відвідин» (див. Лк 19,44).
Молитва — це занурення у вічність. Вона дозволяє знайти вічність, приховану посеред часу. Особливе місце має заступницька молитва Марії, яка чуває над кожним зі своїх дітей.
Коли ми вступаємо в розарієвий діалог із Марією, то наші більш чи менш значущі «години» віддаємо під Її материнську опіку, коли плідніше наповнювати години нашого життя любов’ю. Блаженний кардинал Стефан Вишинський нагадує про добре проживання часу, мають перед очима перспективу вічності: «Люди кажуть — ‘час це гроші’, а я вам скажу час — це любов».
Смерті нашої
Три види смерті знаємо: внаслідок гріха, який вводить у смерть; внаслідок умертвіння того, що в нас земне; і смерть біологічну.
Про першу, яка викликає багато запитань, пише св.Йоан (1Йн 5,16). Коментар до Біблії зауважує, що тут ідеться про радикальний вибір темряви й ненависті, і це потрібног трактувати на рівні з гріхом проти Святого Духа.
Павло, своєю чергою, пише про умертвіння того, що приземлене «у наших членах: розпусту, нечистоту…» (Кол 3,5). Тут ми ввіряємо себе Божому милосердю, опіці Тієї, яку називаємо Прибіжищем грішників; зрештою — спільноті Церкви, з надією, що ця смерть дозволить нам скинути з себе стару людину і привдягнутися в нову (пор. Кол 3,9‑10).
Врешті, смерть біологічна. Момент, про який говориться, що людина в мить переходу залишається абсолютно сама. Але це не повна правда. Того, хто переходить на інший бік, супроводжують ангели («тебе до раю хай ангели впровадять»), Марія («Слався, Царице, Мати милосердя») і святі, яких ми прикликаємо за цих обставин у молитвах, які моляться біля помираючого.
Амінь
Останній акорд молитви, формула підтвердження — слово «амінь» (амен, אָמֵן — ‘āmēn), яке виражає «міцність, певність, вірність» (ККЦ 1062). Амен, тобто «нехай мені так станеться», «я висловлюю згоду», «я підтверджую», «я вірую». Коли я вимовляю «амен» — виражаю, як Марія в тиші Назарета, своє «так» стосовно Божого плану, який маю відкривати щодня.
Катехизм Католицької Церкви нагадує: «Вірити — це сказати АМІНЬ словам, обітницям, заповідям Божим; це цілковито довіритися Тому, Хто є ‘Амінь’ у безконечній любові і досконалій вірності» (ККЦ 1064). Якщо в кінці молитви ми кажемо «амінь» — це означає не тільки те, що ми погоджуємося зі змістом сказаних слів і, визнаючи їх правдивими, хочемо їх сповнення, але також що ми прикликаємо самого Бога, який «є АМІНЬ», як свідка сказаного нами.
«Так» Марії змінило хід світової історії, стало вступом до об’явлення великих діл Божих, серед яких найбільшим ділом є Втілення Божого Сина. Нехай Марія підтримує нас, щоб ми з упованням вимовляли наше щоденне «amen» — «так» на славу Божу!
Переклад CREDO за матеріалами:
о.Володимир Левандовський, о.Лешек Смолінський, Wiara