Деякі протестанти критикують доктрину про чистилище, називаючи її «поганою новиною» — на відміну від «доброї новини» про спасіння, об’явленої у Святому Письмі.
Але це хибний погляд. Католицьке вчення про чистилище — це справді добра новина. Чистилище дає втіху віруючим, і робить це різними способами.
1.Чистилище — це розрада для нас, коли помирають наші близькі.
Чистилище дає нам впевненість, що навіть якщо наші близькі не померли у стані досконалої святості, необхідному для неба, ми знаємо, що вони не назавжди виключені звідти. Отець Мартін Жюгі, французький душпастир і вчений, свого часу чудово сказав:
«Ті, що скорботно йдуть за труною, втішаються думками про милосердя Боже; про спокутування легкого гріха та посмертного очищення ран, завданих смертним гріхом; пом’якшувальних обставин, які могли зробити певні гріхи легкими для дорогого їм померлого. Змучене серце, що розривається від жаху за долю любої людини, чіпляється за цю останню надію і знаходить там розраду і певний спокій».
Це добра новина!
2.Чистилище — це можливість подальших стосунків з нашими померлими.
Доктрина про чистилище дає розраду вірним, оскільки вселяє надію на те, що наші близькі, які померли у недосконалому духовному стані, не будуть назавжди відлучені від небес. Але нас може засмучувати думка, що поки дорога нам людина ще не на небесах, ми не можемо з нею спілкуватися і мусимо чекати.
Цей погляд максимально далекий від істини. Фактично, доктрина про чистилище означає, що ми можемо допомагати нашим близьким, замовляючи відправу Меси за них, молячись у їхніх намірах, отримуючи за них відпусти, роздаючи милостиню та чинячи інші справи любові. Це засновано на християнській вірі у сопричастя святих, куди належать і душі в чистилищі.
Святі душі залишаються членами містичного Тіла Христа. Смерть не розлучає їх з нами. Апостол Павло пише:
«Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? […] Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8, 35; 38-39).
З цього випливає, що ми не розлучені з нашими близькими у чистилищі. Ми досі з’єднані з ними благодаттю, отже, наші з ними стосунки можуть тривати. Нам не потрібно чекати, поки вони потраплять на небеса. Це дає віруючому велику розраду. Це точно не погана новина.
Деякі протестанти кажуть, що ми стираємо реальну різницю між видимим (християни на землі) і невидимим (християни в чистилищі) через різні виміри єдиного Тіла Христа. Але насправді те, що існує одне Тіло, не означає, що наші стосунки з кожним його виміром однакові.
Це правда, що наші стосунки з близькими у чистилищі відрізняються від тих, які були тут, на землі. Але з погляду благодаті наші стосунки ті самі, і певним чином навіть кращі, адже вони утверджені в благодаті без можливості відпасти від неї. Ці стосунки дозволяють нам і далі виявляти до них любов, навіть якщо це не той самий вид вираження любові, яким він був під час їхнього земного життя. Ми не чуємо і не бачимо їх, коли розмовляємо з ними. Ми не можемо їх обійняти. Але ми можемо молитися за них і бажати того, що для них добре, тобто, усунення будь-яких перешкод для переходу на небо.
Так, між цими стосунками велика різниця. Але це все одно стосунки!
3.Чистилище втішає нас знанням, що душі у чистилищі можуть молитися за нас.
У нас є вагомі підстави вважати, що душі в чистилищі моляться за нас. Катехизм навчає:
«Наша молитва за них може не лише допомогти їм, а й зробити успішним їхнє заступництво за нас» (ККЦ, 958).
Це вчення обґрунтоване тим, що душі у чистилищі вдосконалюються у милосерді. Оскільки до милосердя належить не лише любов до Бога, але й любов до ближнього, а любов до ближнього виражається у заступницькій молитві, виглядає логічним висновок, що душі у чистилищі виявляють свою любов, заступаючись за нас.
Те, що наші близькі в чистилищі моляться за нас, це втішна думка. Їхня молитва за нас і наше особисте прохання про їхні молитви є одним із способів підтримувати з ними стосунки.
Це чудово — знати, що у нас є непохитні у милосерді друзі, які постійно моляться за нас. Бо святий Яків каже: «Ревна молитва праведника має велику силу» (Як 5, 16).
4.Чистилище вселяє віру, що наші молитви допомагають нашим померлим близьким.
Розрада, яку ми можемо дати душам у чистилищі, своєю чергою дає розраду нам. Святий Тома Аквінський навчає, що любити — це бажати комусь добра так само, як ми бажаємо його собі.
З цього визначення любові випливає, що добро, яке відчувають душі у чистилищі, коли усуваються їхні перешкоди до неба, є й нашим власним добром. Це означає, що їхня розрада є нашою розрадою; їхнє джерело радості є нашим джерелом радості. Католик відчуває особливу радість у молитві за своїх померлих, хоча би завдяки певності, що він ще може щось зробити для людей, яких він любив на землі.
Переклад CREDO за: Карло Бруссар, Catholic Answers
фінансово.
Щиро дякуємо!
