Хоч сам був протестантом, та любив католицьке вчення про чистилище. Льюїс показує нам, чому це не «тимчасове пекло», а радше тренувальний табір для раю…
Це трохи смішно й дивно, що Клайв Стейплз Льюїс, який був затятим протестантом, пропагував цінність чистилища. В одній зі своїх останніх книжок він пише: «Я вірю в чистилище». Пояснення цього можна знайти в «Листах до Малкольма», які вийшли незабаром після його смерті. Це добірка листів до вигаданого друга.
Наші душі вимагають чистилища
Льюїсові сподобалося те, що Данте представив у «Божественній комедії» в розділі «Чистилище». Йому не подобався спосіб, у який пізніші письменники зображували чистилище — він називав це «тимчасовим пеклом». Письменник називав це «римською доктриною», не розуміючи, що є різниця між ученням Церкви й тим, як люди його представляють. Він відкинув таке бачення чистилища — й більшість із нас погодились би з Льюїсом! Те, що понаписували ці автори, справді похмуре порівняно, скажімо, з енциклікою Spe salvi папи Бенедикта XVI.
Льюїсу подобалась ідея чистилища як місця очищення. Сенс цього йому допомогла зрозуміти довга поема Джона Генрі Ньюмена «Сон Геронтія».
І тут ми підходимо до однієї з причин, чому книжки Льюїса такі важливі й корисні для католиків, попри весь їхній протестантизм. Розуміння Льюїса було католицьким: ти маєш бути тим, ким тебе створив Бог. Церква не просто хоче, щоб ми були спасенні від гріхів, — вона хоче, щоб ми стали святими!
Суть у тому, що Бог, роблячи нас святими, спасає нас від наших гріхів. Церква знає, що освячення — не магія, що нам треба буде змінитися і це буде боляче. Це не просто питання закриття боргів. Ідеться про те, щоби стати людиною, яка не впадає в борги.
Льюїс це добре розумів, і тому, хоч і був протестантом, католицька обітниця чистилища йому подобалася.
«Наші душі вимагають чистилища, — пише Льюїс до Малькольма. —Чи були б ми щасливі, якби Бог сказав нам: це правда, сину, що твоє дихання смердить, а з твого дрантя капає багнюка і гниль, — але ми тут милосердні й ніхто тебе за це не лаятиме й не уникатиме тебе, увійди в радість». Льюїс так не думає.
Письменник певний: ми би воліли сказати Богу, що краще спочатку очистимося, навіть якщо це болітиме. Ми хочемо чистилища, бо знаємо, що потребуємо очищення. Ми дивимось на Ісуса, який є досконала Доброта, — і відчайдушно прагнемо самі бути досконалими, хай би чого це коштувало, хай би скільки часу це зайняло. Ми хочемо бути такими, як Він.
Це не буде легко. «Я припускаю, що процес очищення зазвичай передбачає страждання», — каже Льюїс. Це говорить йому християнська традиція, але він також знає це з власного досвіду. «Справжнє добро, яке я отримав у житті, переважно було пов’язане зі стражданнями».
Проте він продовжує такими словами: «Однак я не вірю, що страждання є метою очищення. Я можу повірити, що люди — не набагато гірші й не набагато кращі за мене — страждатимуть більше чи менше… Лікування буде таким, як нам потрібно, незалежно від того, буде нам трохи боляче чи дуже». Бог очистить нас так, як ми цього потребуємо, і ми самі будемо цього хотіти, навіть якщо це не буде приємним.
Допомогти зрозуміти цей досвід, що приносить як винагороду, так і труднощі, пов’язані з її здобуттям, Льюїсові допомагає певний образ. Це як вирвати зуб. «Я сподіваюся, що коли зуб життя буде видалено і я отямлюся, — голос скаже: будь ласка, прополощіть рота. Це й буде чистилище. Це полоскання може тривати довше, ніж я можу зараз уявити. Його смак може бути більш вогненним і гострим, ніж це могла би витримати моя нинішня чутливість».
Добре, слуго добрий і вірний
Коли я вперше це прочитав — мені дуже сподобалося, бо Льюїс образно пояснив те, що я раніше дуже мало розумів. Навіть коли я сам ще був щойно наверненим і досить молодим протестантом, мені подобалася ідея чистилища. Озираючись назад, я можу підтвердити, що бачив це так, як описує Льюїс.
Один мій знайомий із нетерпінням чекав на початок навчального табору морської піхоти. Решта нас думали, що він божевільний. Він немовби не міг дочекатися, щоб розпочати лікування каналів всіх своїх зубів! Але він не був божевільним. Він не просто хотів бути морським піхотинцем: він хотів бути справжнім солдатом. По суті, він хотів витерпіти труднощі табору, бо хотів почути відповідник похвали «добре, слуго добрий і вірний», який кажуть морським піхотинцям.
Те, що пише Льюїс, — не таке глибоке чи насичене, як вчення папи Бенедикта. Також його думки не повністю католицькі. Але він пояснює чітко — ба навіть трохи виразніше, ніж святої пам’яті вислужений папа, — чому ми повинні цінувати обітницю чистилища. Письменник показує нам, чому чистилище — це зовсім не «тимчасове пекло», а радше навчальний табір для рекрутів до раю.
Переклад CREDO за: Девід Міллз, Aleteia
Титульне фото: храм св.Петра in Gallicantu — місце, де Петро тричі зрікся Христа, перш ніж заспівав півень. Збудований на місці палацу Каяфи. На дверях барельєф із Петром та Христом. Фото: Генрик Пшондзьоно/ Gość Niedzielny