Швидко і пунктуально прибути до місця молитви — це духовна справа, а не тільки необхідна вимога.
«У годину Святого Офіцію, щойно залунає сигнал, треба покинути все, що мав у руках, і з найбільшим поспіхом побігти; однак поважно, щоб це не було нагодою для жартів.
Нічого не можна ставити вище за Божественний Офіцій.
Якщо хтось прийде на нічне чування після ‘Слава Отцю’ псалма дев’яносто четвертого, який із цієї причини буде промолений неспішно і поволі, — повинен не своє місце зайняти в хорах, але останнє. Або піде туди, де абат визначить місце для таких недбалих, де його зможуть бачити абат і вся спільнота.
Він залишиться там, доки по закінченні Божественного Офіцію не відпокутує публічним спокутуванням.
Саме тому ми вирішили, що вони мають стояти на останньому місці або зосібна, щоб виправилися через сором, що всі на них дивляться. Бо якби залишилися поза храмом — міг би знайтися такий, хто би ліг і заснув або, сидячи поза храмом, зайнявся плітками і зладнав нагоду для злого духа. Отож нехай входять усередину, щоби не все втратили й могли виправитися.
На денних Годинах — хто прийде на Божественний Офіцій після стиха і ‘Слава Отцю’ першого псалму, рецитованого після стиха, нехай займе останнє місце, згідно з приписами, які ми щойно подали.
Нехай не наміряється з’єднатися з хором, який співає, перш ніж виконає спокутування, — хіба що абат йому дозволить, прощаючи. Але й тоді він винен спокутування за свою провину».
Св. Бенедикт, Правила.
Розділ 43 — «Про тих, хто спізнюється до хору чи до столу», 1‑12
Чеснота пунктуальності
Маємо тут від початку поєднання двох принципів, викладених у першій частині Правила: принцип послуху («щойно залунає сигнал, треба покинути все») з принципом першості літургійної Служби Божої: «Нічого не можна ставити вище за Божественний Офіцій». Замало визнати тільки другий принцип, щоб «не спізнюватися», коли спільнота збирається на молитву, — треба мати ще чуття послуху, завдяки якому «з найбільшим поспіхом побігти» у відповідь на знак, що приходить з‑поза мене, на відміну від моїх власних хвилинних бажань чи неохот.
Швидко і пунктуально прибути на місце, де наша спільнота включиться (!) у Діло Боже — це, отже, дія духовна, духовна вправа, а не тільки необхідність дотримуватися правил. Повага (gravitas), про яку згадує Правило св.Бенедикта, — це теж не якийсь специфічний спосіб пересування (наприклад, дрібцювати), а спосіб бути сформованим у розумінні, що служіння Богу починається вже з моменту прямування до місця молитви, у приготуванні.
Читайте також:
На скільки можна запізнитися на Месу, щоби ще прийняти Причастя? Чи спізнюватися — це гріх?
А що робити з непунктуальними?
Однак що нам робити, коли хтось спізниться? Святий отець Бенедикт мислить із батьківським реалізмом: він повинен водночас забезпечити всій родині захист молитовної зосередженості, щоб її ніхто не розбив; вочевидь також потрібно захистити гідність Діла Божого — молитви, яку спільнота вже розпочала; і також — last but not least! — треба потурбуватися про «гальмівного».
Тому насамперед — просте питання: коли спізнення стає спізненням? Цікаво: Правило не стверджує, що вічним-пізнім є кожен, хто прийде на молитву після самого «старту» (наприклад, запізниться на заклик «Господи, прийди мені на допомогу», яким розпочинається Літургія годин). Загалом беручи, св.Бенедикт виходить із того, що ті, хто має бути на молитві, прийдуть на хори разом, скликані дзвоном (вочевидь на одні години монахи прийдуть «як належить», процесією, а на інші — наприклад, Малі години, — вони просто зійдуться з різних сторін, кожен від своєї праці). Однак ось знову, батьківський організаторський реалізм Правила: хоча молитву треба розпочати точно о визначеній годині (не чекаючи, аж коли всі зійдуться), — однак припускається, що сам початок молитви ще є тим часом, коли можна без проблем до неї долучитися, приходячи на своє місце в хорах. Отож Правило передбачає — трохи немовби всупереч нашим вимогам пунктуальності, — що перший у Літургії годин псалом ще є тим часом, коли можна встигнути, якщо хтось затримався і не прибув на «старт» (написано навіть про 94 псалом із початку Утрені, що з огляду на такі причини його потрібно молитися «неспішно і поволі»). Після так промоленого першого псалму — кажу про власні спостереження — монахи в хорах «стають щільніше», займаючи вільні місця неприсутніх.
Отож той, хто спізнився, — це той, хто не тільки не прийшов на «старт», але не встиг і на читання першого псалму цієї Літургії годин. Тоді справа стає серйозною: не годиться й пробувати протиснутися на своє місце (бо воно вже точно зайняте), а треба смиренно стати немовби збоку — навіть якщо в монастирі це все одно буде одне з місць на хорах. Згідно з духом та літерою Правила, для запізненого передбачено певні жести покути і потребу примирення. Найпростішою покутою буде саме по собі стояння обік, не на своєму місці (хоча для декотрих цього замало…), натомість возз’єднання зі спільнотою зазвичай відбувається через простий жест перепрошення з боку винуватця і примирення — з боку абата.
Якщо ми усвідомимо, що тут ідеться не про якісь другорядні формальні питання, а про серйозне ставлення до життя — напевно захочемо перенести щось із цієї «інструкції» Правила у життя поза монастирськими мурами. Може, без штучного копіювання монаших приписів у сімейному житті, зате з застосуванням розумних принципів і розсудливих рішень.
Переклад CREDO за: Павел Мільцарек, Aleteia