19 грудня 2024 року Дикастерій у справах канонізацій повідомив про дату й місце урочистої беатифікації (проголошення блаженним) отця Петра Павла Ороса — священника Мукачівської греко-католицької єпархії, якого вбив радянський міліціонер.
Беатифікація Слуги Божого відбудеться 3 травня 2025 року у c.Білках. Урочистість очолить Його Еміненція кардинал Гжегож Рись, архієпископ митрополит Лодзький (Польща), член Дикастерію Божественного культу і дисципліни Таїнств. Це буде перше в історії Закарпаття проголошення блаженним саме на нашій Срібній Землі, зазначає сайт Мукачівської греко-католицької єпархії.
5 серпня 2022 року Папа Франциск прийняв на аудієнції кардинала Марчелло Семераро, префекта Дикастерію в справах канонізацій, та затвердив для проголошення декрети цього відомства стосовно деяких беатифікаційних процесів — серед яких на першому місці був Слуга Божий Петро Павло Орос.
Біографічна довідка
Петро Орос народився 14 липня 1917 р. у с. Бірі (Угорщина) в сім’ї греко-католицького священника. Втративши батька в 1919 році, разом із братом Іваном та мамою Петро опинився у с.Березниках Свалявського району, де проживав дідусь — священник Кирило Раковський. 1921 року родина Оросів переїхала в Керецьки. 1926‑го, маючи всього 9 років, Петро Орос залишився круглим сиротою — померла мати.
Петра забрала на виховання родина о.Сабова зі Скотарського. У 1937 році Петро Орос закінчив гімназію в Хусті, й цього ж року вступив до Хустської духовної семінарії, яку успішно закінчив 1941 року.
28 червня 1942 р. Петро Павло Орос прийняв ієрейські свячення. Свою душпастирську діяльність розпочав сотрудником у с.Великі Ком’яти Виноградівського району. 19 грудня 1944 року, за свідченням о.Стефана Бендаса, владика Теодор Ромжа, передбачаючи наступні утиски з боку радянської влади та розуміючи необхідність переходу єпархії в підпілля, в якому може й сам загинути, таємно висвятив Петра Ороса на єпископа. 1946 року о.єпископ Петро був призначений на вільну парафію у с.Білках Іршавського району.
1948 року місцеві органи влади вдаються до різних методів впливу, щоби схилити о.Петра до переходу в російське православ’я. Йому, як і всім іншим священникам, які не поступилися переконаннями, заборонили виконувати душпастирське служіння. Але він залишився вірним своєму покликанню, продовжував підпільно зі своїми вівтарними братами оо.Іваном Маргітичем, Іваном Романом та Іваном Ченгері таємно обслуговувати греко-католицьких вірників Іршавщини й Виноградівщини.
Непокірність священника дратувала можновладців. На початку 1953 року його заарештували й відправили до Ужгорода, у слідчий ізолятор КДБ, де він перебував під арештом понад два тижні. Влітку 1953 р. поблизу Імстичівського мосту міліціонер намагався заарештувати отця Петра, але йому пощастило зникнути між верболозом. На зворотному шляху з Імстичівського монастиря, де він підпільно відправив Службу Божу, біля мосту на річці Боржаві, вперше пролунали два постріли. Цього разу мимо. У постійній небезпеці, без відпочинку, сну та надійного притулку для отця Петра наближався день його мученицької смерті.
Напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1953 року, в с.Великі Ком’яти він відслужив велелюдну Святу Літургію, сповідав, причащав. Того самого дня вирушив пішки на залізничну станцію в с.Сільце. Тут його заарештував міліціонер і повів у напрямку с.Заріччя. Поблизу хреста пролунали два постріли — о.Петра було вбито.
Тіло розстріляного відвезли до моргу Іршавської лікарні, через кілька днів потай від людей закопали між терням поблизу с.Кам’янське Іршавського р‑ну. Пізніше останки відкопали працівники міліції та КДБ і вивезли в напрямку Іршави.
фінансово.
Щиро дякуємо!
