Є такі «християни» — і їх зовсім не так мало, — що практикують езотерику та різні види окультизму. Однак у цій статті ми розглядатимемо інші питання. Ми запитаємо інакше: чи християнство — це релігія езотерична?
Чи містить християнська віра якусь таємничу доктрину, зарезервовану для еліти «втаємничених»? Відповідь буде заперечна: ні, нічого такого не існує.
Чимало езотеричних сект, а також авторів і мислителів-інтелектуалів, пов’язаних з окультизмом, заодно з розенкрейцерами та представниками різноманітних масонських лож — переконані, що християнство має «нерозкриті секрети» стосовно віри, і тримаються переконання, що існує щось таке, як «езотеричне християнство».
Правда в тому, що таємних віровчительних істин, знаних виключно групі втаємничених, у християнстві ніколи не було — ні в минулому, ні сьогодні. Це гола фантазія деяких прихильників езотерики, які дошуковуються таємниць у кожному символі й доктрині. Цю тенденцію нині посилює «масовий езотеризм» нью-ейджу — і ще повісті Дена Брауна, хоча їхній зміст є виключно літературною вигадкою.
Чимало з тих, хто вважає себе християнами, насправді учнями Христовими не є — бо неможливо вірити у Христа і водночас триматися того, що суперечить Його вченню, як, наприклад, реінкарнація. Основою віри християн є прийняття того, що Бог об’явив, а не того, що Він щось приховує. Тим, хто вірує у Христа, Бог уже об’явив усе, що є необхідним для спасіння людства.
Чи у християнстві немає жодних таємниць?
Звісно, кожна інституція має таємниці, які стосуються питань, що вимагають особливої уважності й стриманості. Й тільки в сьому сенсі можна говорити про «таємничість» Церкви. Однак стосовно істин віри християнство є екзотеричне — тобто відкрите для всіх. Воно постало й розвивається як релігія, об’явлена і адресована всім без винятку, вселенська (Мт 28,20 і далі), місійна й вільна від таємниць.
Магістерій (Учительство) Церкви складається з відкритих, публічно доступних документів, які може прочитати кожен охочий. Офіційні декларації і доктрина — загальнодоступні. Все, що стосується вчення й віри, — оприлюднене, і немає нічого, що треба було би приховувати. Езотерика, тобто елітарна духовна позиція, суперечить природі християнства.
Протягом століть виникали (і зникали) тенденції до поєднання гнози й езотерики з християнством. Це були, до прикладу, гностицизм у перші століття нашої ери; алхімія і каббала, що розвивалися в Середньовіччі; окультні рухи періоду Ренесансу (XVI століття). Ці течії стали натхненням для численних інтелектуалів, а також митців.
Їхньою метою було створення «езотеричного християнства» або ж «християнської езотерики» — що привело до постання християнського синкретизму. В підсумку цього символи і поняття, запозичені з алхімії та езотерики, можна знайти в багатьох творах літератури та образотворчого мистецтва, і навіть у середньовічних храмах.
Однак ми ніколи не мали справи з езотеричним християнством — навіть попри той факт, що там і тут з’являлися особи, які вважали себе християнами, а при цьому старалися за допомогою езотерики надати нового значення істинам християнської віри, реінтерпретуючи її символи і вчення. То були сповідники «християнського езотеризму», який сам у собі є суперечливим поняттям.
Риси західної езотерики
Хоча протягом століть постало чимало різнорідних езотеричних рухів, можемо назвати кілька їхніх спільних характерних рис.
1.Рівнозначність, або ж збіжність (коінциденція) між елементами видимого і невидимого всесвіту. Наприклад, езотерики повсюди посилалися на 7 металів, 7 планет, 7 частин тіла, 7 чакр тощо. Читаючи Святе Письмо, вони відшуковували такі збіжності заради езотеричної «екзегези».
2.Прихильники езотерики вірять, що всесвіт і вся природа — це живий організм, оживлений спільною космічною душею (таємним вогнем або енергією).
3.Творча уява і посередництво символів: езотерики стараються встановити контакт із Вищою Істотою через уяву або ж особисте посередництво. Це відсилання до різного роду посередництва в контактах із Богом — дуже чітке. Про нього свідчать, наприклад, ритуали, символи, запозичені з усіх можливих релігій, мандали або навіть прийняття існування різних гаданих «духовних істот».
4.Досвід трансмутації. Цей алхімічний термін у цьому контексті стосується осягнення нового життя й існування завдяки «ініціації».
Є ще інші риси доповнення, які не обов’язково наявні в усіх відомих на сьогодні езотеричних рухах, але характерні для більшості з них. Однією з таких рис є практика осягання гармонії: прагнення поєднати різноманітні філософські та релігійні традиції, зокрема Сходу і Заходу. Сюди можна зарахувати безпосереднє переказування вчителем учневі езотеричних теорій і практик. Часто це набирає форми проходження ступенів ініціації або кроків розвитку.
Однією з ключових доктрин є пантеїзм, який закладає єдність дійсності. Всі речі й істоти — живі, трактуються як еманації Бога, у зв’язку з чим стирається межа між Творцем і створінням.
Прихильники езотерики стоять по стороні трансцендентної єдності всіх релігій. Це означає, що з погляду езотерики всі релігії однакові на їх найглибшому (втаємниченому, тобто езотеричному) рівні. Саме це спільне «містичне» ядро релігій, а не їхні зовнішні ритуальні форми чи доктрини, важить найбільше.
Однак кожен, хто ретельно вивчає історичні релігії та зосереджується на суті їх доктрин, знає, що релігії дуже й дуже відрізняються. Ствердження, яке лиш поверхово виглядає правильним, що всі релігії рівні і всі вони у своїй суті однакові, є надзвичайно поверховим і випускає з уваги найглибшу суть кожної релігії. Загалом беручи, спільним для багатьох релігій можуть бути зовнішні форми прояву та загальнозобов’язувальні етичні принципи — але не суть віри.
Початки: світ фантазії
Хоча прикметник «езотеричний» (тобто прихований, таємний) у мові знаний віддавна і має багато значень, — іменник «езотерика», саме в нашому розумінні, досить новий і з’явився у ХІХ столітті в контексті сучасних окультних рухів.
Погляд на історію західної традиції езотерики показує, всупереч ствердженням її прихильників, відсутність ідеологічної тяглості. Сході ідеї та реінтерпретації релігій з’являлися в різні історичні періоди — однак вони залишалися ніяк не пов’язаними.
Попри те, що гностичні доктрини відступали в тінь на цілі століття, — вони залишили свій відбиток на Середньовіччі: через герметизм алхімії, через каббалу, через певні філософські школи. Амбіції гностиків сягали прагнення вплинути на західне християнство, ставлячи його в опозицію до православ’я. Конфронтація була неминучою, оскільки синкретизм тих рухів загрожував «розведенням» християнської віри водичкою сторонніх вірувань, перетворенням її на псевдорелігійну мішанину — як це було в XVI столітті.
Також і сьогодні метафізичні рухи, new age і постмодерністські секти стараються показати, що християнство — це езотеричний містицизм, раціоналізований церковними ієрархами. Іронічно, що ця версія езотерики суперечить історичній езотериці, яка твердила, що окультне знання є елітарним, а рух new age перетворив його на популярне серед мас.
Початки езотерики — зовсім не такі глибокі в часі, як це представляє езотерична література. Попри те, що чимало рухів цього типу виникли в період Відродження, — вони старалися показати, що мають раннє походження. Тому посилалися на стародавню міфологію (як, наприклад, деякі масонські ложі, передусім — розенкрейцери).
Я говорю про «деякі масонські ложі», оскільки багато членів лож визнають, що масонство як таке бере свої початки від середньовічних гільдій будівельників (mason — будівельник, муляр), а зовсім не від Вавилонської вежі, Храму Соломона чи Ордену Храму (темпляріїв, від templum — храм).
Одним із випадків сум’яття, викликаного езотеричною літературою, є «Corpus Hermeticum». Цей текст, знайдений Марсиліо Фічіно у XVI столітті, написаний не раніше ІІ і не пізніше IV століття нашої ери, посилався на гнозу, алхімію, філософію Сходу, езотерику і неоплатонізм — на еклектичний світ релігій і філософських течії, характерних для Александрії ІІ=ІІІ століть після Христа.
Хто пише про езотерику — старається наголосити, що це дуже стара книжка. Дехто навіть береться стверджувати, що вона походить із VI століття до нашої ери. Насправді ж цей текст постав на тисячу років пізніше.
Езотерика невпинно посилається на свої «прадавні корені»; проблема в тому, що їх немає. Отож вона силкується вивести своє походження зі стародавності, творячи міфологію, яку вигадує заново для кожного нового покоління своїх прихильників.
Рене Ґенон і обман теософії
Езотерик Рене Ґенон був великим інтелектуалом новочасного (ХІХ-ХХ століття) окультизму; його поважали як за ерудицію, так і за наукову чесність. Він викрив сотні фальшивих «таємних товариств», яким вдалося обдурити своїх послідовників по всій Європі.
Ґенон розкрив і засудив обман, створений «винесеною на вівтарі» окультизму Оленою Блаватською та її Теософського товариства. Однак людська пам’ять — коротка й вибіркова (що дуже корисне і сприятливе для обманів різних псевдопророків, наприклад, сучасного спіризизму), а люди — такі легковірні!
Демаскувавши обмани й фантазії західної езотерики, Рене Ґенон покинув її, набувши переконання, що справжні знання й езотерична традиція містяться єдино лиш у релігіях Сходу.
Одним із проявів нинішньої культурної кризи є відродження гнози й езотерики — про що свідчить успіх текстів, присвячених таким темам, як магія, євангельські апокрифи, всілякі порадники, сонники тощо. Якби люди знали реальну історію езотерики — вона би втратила більшу частину своєї магічної сили приваблення.
А що з тими, хто називає себе «християнським езотериком»?
Багато сучасних езотериків посилаються на щось, що називають «християнською езотерикою» Це, однак, не більше ніж їхня власна інтерпретація християнства. Подібним чином вони інтерпретують певні давні філософські течії або релігії Сходу, з яких запозичують потрібне відповідно до власних уподобань — необережно і легковажно.
Християнство ніколи не було езотеричним, а його місійний характер робить його відкритою релігією з універсальним посланням, як мінімум — не обмеженим для еліти вибранців, які вишуковують невидимі світи.
Неможливо заперечити, що історія знає випадки осіб, які приймали суспільний вимір християнства і водночас вдавалися до езотеричних практик; сьогодні їх також можна зустріти. У Середні віки гноза і магія відроджувалися і обдурювали навіть тих, хто офіційно визнавав чи християнство, чи юдаїзм, чи іслам.
Сьогодні, перед лицем езотерики для мас, ми повинні себе запитати, чи християнство не занедбало понад міру свого власного виміру таємниці й містики? Може, ми трохи передали куті меду з раціоналістичним допасуванням до нових часів, через що люди, які прагнуть сенсу й досвіду Таємниці, звернулися в бік магії, окультизму та ірраціональності?
Переклад CREDO за: Міґель Пасторіно, Aleteia
Читайте також:
Як Католицька Церква ставиться до апокрифів?
фінансово.
Щиро дякуємо!
