Чи донат на ЗСУ можна зарахувати до милостині — а чи це є нашим обов’язком? Чи насправді виключно важливо, що ти їси у піст, щоби піст «відбувся», а чи навпаки — неважливо, що ти їси, головне, щоб був хорошою людиною?
На запитання CREDO відповідає єпископ Павло Гончарук, ординарій Харківсько-Запорізький.
Зрозуміти суть посту
Насамперед, потрібно зрозуміти, що таке піст.
Це, перш за все, прислухатися до свого серця. Чого воно потребує? Воно потребує взаємин із Богом. Прямих стосунків. Тому варто нагадати, що піст розпочинається з молитви. Не просто «відбарабанити обов’язкове», а стати на розмову з Богом.
Ставай на розмову з Богом.
Починай слухати своє серце.
Не бійся подивитися у своє серце.
Просто зараз дай сам собі відповідь: як ти насправді почуваєшся, у своєму серці?
Вийти в пустелю
Досить часто люди втікають від того, що відчувають у власному серці. Бо їм щось непросте пригадується… Тому щира молитва — це початок посту.
Зазирни у своє серце.
Вийди у свою пустелю.
Пізнай свої страхи.
Які твої розчарування?
Може, твоя віра слабка?
А може, ти вже й не віриш?
В усьому цьому стань і звернися до Бога у щирій молитві.
Іти думкою
Далі роздумуй над тим, що Бог зробив. Замислись — скільки Бог зробив для тебе!
Як ти це використовуєш?
Що ти з цим робиш?
Притуплені емоції
Ми живемо у стані війни. Може статися так, що через це наші емоції притуплені. Бог так створив нашу психіку, що вони «вимикає» деякі функції, щоб людина не з’їхала з глузду.
Треба стати перед Богом також у відкритості цього: Господи, я нічого не відчуваю…
Практики посту
Піст розпочинається від того, що я приходжу до свого серця.
Потім — молитва.
Далі — практики посту: втілення.
Хто є поруч зі мною?
А як моїй дружині зі мною живеться?
Як моєму чоловікові зі мною?
Як моїм священникам зі мною? (Запитую себе як єпископ.)
А як моїм парафіянам зі мною? (Запитую себе як священник.)
А як моїй мамі?…
Можна підійти і запитати цих найближчих людей, тих, із ким бачимося на щодень: слухай, як тобі зі мною?
Запитати себе, коли ти з цією людиною востаннє розмовляв.
Коли ти востаннє когось вислухав?
Милостиня, тобто добрий вчинок. Не гроші
Милостиня — це побачити поруч себе людину. Проявити до неї любов, бо в ній є Христос.
Покликання посту — це зустріч із Богом. Пошук Його, запрошення Його у своє серце; а від зустрічі з Ним змінюється якість мого життя. Бо якість нашого життя базується в любові.
Піст як звільнення
Наше життя «прописане» в любові. Але щоб любити, треба бути вільним. А чи я вільний — тобто чи я над собою паную?
Подивлюся, чи паную я над собою. Наприклад, не буду сьогодні їсти. Яка буде реакція?..
Знаєте, найбільше їсти хочеться тоді, коли є піст. В інший час можна цілий день бігати, бути зайнятим, щось перекусити, аж увечері згадати — о, я ж не поїв сьогодні! Але коли Попільна Середа…
Піст це не дискомфорт
Тобто: суть посту — не в тому, чи я їв, а в тому, чи я над собою працюю.
Чи можу я не дивитись телебачення?
Не сидіти в комп’ютері?
Чи я ще володію собою?
Суть посту не в тому, що Бог хоче від нас якогось дискомфорту. Він хоче, щоб ми були вільні. Тому я від чогось відмовляюся не щоб відмовитися, а щоб «тренувати свободу».
Божий бонус
Ми відмовляємося від чогось, щоб отримати більше часу.
Більше часу для себе. Для пізнання себе.
Більше часу для Бога.
Більше часу для ближнього.
А до цього всього Бог ще дає «бонус»: це все не просто відмови, це добрий учинок!
До посту треба підходити по‑іншому: не як просто до виконання правил. Щоб не було «я тут пощу, а довкола мене всі плачуть». Бо я для них став покутою.
Справжній піст — це насититися Богом.
Донати — це не милостиня!
Правильний піст проявляється у моїх стосунках із людьми. Веде мене до людей. До турботи, до чинної любові. Тому донати на ЗСУ — це ніяка не милостиня!
Ми, суспільство, відрядили військових, щоб вони нас захищали. І ми зобов’язані їм допомагати. Коли ми їм допомагаємо — жодної милостині не чинимо. Ми їм винні!
фінансово.
Щиро дякуємо!
