Протягом усього його понтифікату пріоритетом для святого Йоана Павла ІІ було відвідування будинків пристарілих і лікарень, де він дякував похилим віком за їхні молитви.
З плином часу і мірою погіршення стану здоров’я святий Йоан Павло ІІ дедалі більше замислювався над роллю людей похилого віку. Одне з його останніх послань, великопісне послання 2005 року, приділяло їм особливу увагу.
Святий Йоан Павло ІІ вважав, що на похилих віком слід дивитися не як на тягар для суспільства, а як на велике надбання:
«Необхідно підвищити обізнаність громадськості, що люди похилого віку у кожному разі є надбанням, яке слід цінувати. З цієї причини необхідно посилити економічну підтримку та законодавчі ініціативи, які дозволять не виключати їх із суспільного життя».
Зокрема, Папа рішуче засуджував ідеї про те, що стареньких слід вбивати через евтаназію або асистоване самогубство:
«Людське життя — це дорогоцінний дар, який потрібно любити і захищати на кожному його етапі. Заповідь “Не вбий!” завжди вимагає поважати та підтримувати людське життя, від його початку до природного кінця».
Публічне старіння святого Йоана Павла ІІ саме собою було потужним свідченням, оскільки Папа показав, скільки має внутрішньої сили, незважаючи на свою тілесну слабкість.
Він вважав, що старість — це час, коли ми всі можемо повніше споглядати таємницю смерті й хреста:
«Якщо старіння з його неминучістю сприймати спокійно у світлі віри, воно може стати неоціненною нагодою для кращого розуміння Тайни Хреста, яка надає людському існуванню довершеного сенсу».
Часто нам хочеться втекти від старості, хочеться здобути «вічне життя» на землі. Але ми маємо навчитися приймати таємницю смерті — і то у такий спосіб, щоби визнати її єдиною дорогою до вічного життя.
Ми можемо спробувати обдурити смерть і шукати «еліксир», який подарує нам нескінченну молодість, але врешті-решт нас спіткає розчарування. Старість прийде до кожного з нас, і це частина земного життя, яка має свою велику цінність.
Бути старим нелегко, це пов’язано з великим болем і стражданням. Але добра новина, хай навіть ми не завжди вважаємо її доброю, полягає у тому, що старість повніше об’єднує нас з Ісусом на хресті, і ми можемо цілковито з’єднатися з Ним у Його останніх стражданнях.
Чим старшими ми стаємо, тим більше наближаємось до Ісуса, який запрошує нас піднятися на дерево хреста й віддати духа у єдності з Ним. Доречно, що святий Йоан Павло ІІ міркував про старість під час свого останнього Великого Посту — бо настав час піднятися на хрест і з’єднатися з Ісусом у Його стражданнях і смерті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
