Папа Лев XIV зустрівся з єпископами, які прибули до Ватикану в межах Ювілейного року, й заохотив їх свідчити про надію прикладом власного життя. Він розглянув кілька аспектів цього свідчення, наголосивши: пастир є видимим принципом єдності, мужем віри, надії та пастирської любові. Наприкінці промови Папа звернув увагу на чесноти, які мають бути особливо притаманні єпископу.
У середу, 25 червня 2025 року, Святіший Отець Лев XIV зустрівся в базиліці Святого Петра у Ватикані з єпископами, які здійснюють прощу в межах Святого Року. Звертаючись до присутніх, він подякував їм за зусилля, яких вони доклали, аби прибути до Риму з паломництвом, добре розуміючи, наскільки великими є вимоги єпископського служіння. Папа нагадав, що він, як і кожен пастир Церкви, передусім є овечкою у Господньому стаді. Аби провадити Церкву, слід «дозволити Ісусові, Доброму Пастирю, глибоко оновити» себе — і таким чином «повністю уподібнитися Його серцю і таємниці Його любові». Про це повідомляє Vatican News.
Проповідувати надію — означає плисти проти течії
Лев XIV звернув увагу на слова з Послання до Римлян: «Надія не розчаровує» (Рим 5,5), — які часто повторював Папа Франциск і якими розпочинається булла Spes non confundit, що проголошує Святий Рік 2025.
«Ми, як єпископи, є першими спадкоємцями цієї пророчої спадщини, яку маємо зберігати та передавати Божому людові — не лише словами, а й власним життям», — зазначив Папа. І додав: «Іноді проголошувати, що надія не розчаровує, означає плисти проти течії — навіть у болісних ситуаціях, які видаються безнадійними. Але саме в такі моменти стає особливо очевидним, що наша віра й надія походять не від нас самих, а від Бога».
Пастир — свідок надії
Святіший Отець підкреслив, що пастир свідчить про надію власним життям, міцно закоріненим у Бозі та повністю присвяченим служінню Церкві. Далі він запропонував розглянути кілька аспектів цього свідчення.
«Насамперед єпископ — це видимий принцип єдності в місцевій Церкві, довіреній йому», — наголосив Папа. — «Його завдання — будувати сопричастя між її членами та зі Вселенською Церквою, сприяючи різноманіттю дарів і служінь, даних для її зростання й поширення Євангелія». Для такого служіння єпископ отримує особливу Божу благодать у момент рукоположення, і саме вона його підтримує.
Другий аспект Лев XIV окреслив так: єпископ — це муж, який живе богословським життям. «Це людина, що цілковито відкривається натхненням Святого Духа, Який наповнює її вірою, надією та любов’ю й розпалює ці дари в різних ситуаціях і викликах щоденного життя».
Єпископ — муж віри, надії та пастирської любові
Папа далі назвав єпископа мужем віри, згадавши Послання до Євреїв, де перелічено родовід «свідків» віри, й особливо зосередився на постаті Мойсея, якого Бог покликав вести народ до Обіцяної землі. Про нього сказано: «був непохитний, як той, хто Невидимого бачить» (Євр 11,27). «Це чудовий образ мужа віри — того, хто завдяки Божій благодаті бачить майбутнє, споглядає мету і залишається непохитним у час випробувань», — зазначив Святіший Отець. — «Так само і єпископ у своїй Церкві діє як заступник, бо Дух підтримує полум’я віри в його серці».
Лев XIV також охарактеризував єпископа як мужа надії. «Особливо в скрутні моменти життя людей єпископ допомагає їм не впадати у відчай: не лише словами, а й своєю близькістю», — сказав Папа. Він підкреслив, що пастир перебуває поруч із сім’ями, які переживають труднощі та не отримують належної підтримки, з молоддю, розчарованою порожніми обіцянками, із самотніми літніми людьми й тими, хто має важкі форми інвалідності. Пастир не пропонує легких рішень, а вказує на досвід спільнот, які прагнуть жити Євангелієм у простоті та солідарності.
Нарешті, богословське життя єпископа найвиразніше проявляється у пастирській любові. Святіший Отець пояснив: «Чи то проповідуючи, чи відвідуючи громади, чи слухаючи священників і дияконів, чи приймаючи адміністративні рішення — у всьому він черпає натхнення та силу з любові Христа-Пастиря».
Важливі чесноти для єпископа: розсудливість, убогість, стриманість
Папа Лев XIV також згадав інші чесноти, необхідні єпископу: пастирську розсудливість, євангельську убогість, досконалу стриманість у целібаті й людські чесноти. «Пастирська розсудливість — це практична мудрість, яка допомагає єпископу приймати рішення в управлінні, у взаєминах із вірними та їхніми об’єднаннями», — пояснив він.
Святіший Отець підкреслив, що єпископ покликаний свідчити про Господа Ісуса життям убогості: «Бідні мають бачити в ньому батька й брата і ніколи не відчувати незручності, коли приходять до нього або заходять до його дому». Він також зазначив, що життя єпископа позначене целібатом як особливою формою убогості, що виражається в чистоті серця та поведінки.
Насамкінець Папа нагадав про людські чесноти, які отці Другого Ватиканського Собору згадують у декреті Presbyterorum Ordinis (3): «До них належать справедливість, щирість, великодушність, відкритість розуму й серця, здатність радіти з тими, хто радіє, і страждати з тими, хто страждає, а також самоконтроль, делікатність, терпеливість, розсудливість, велика відкритість до слухання і діалогу, готовність служити», — сказав Папа. — «Ці чесноти можуть і мають розвиватися за прикладом Господа Ісуса, з допомогою благодаті Святого Духа».
Наприкінці зустрічі Лев XIV побажав присутнім, аби Пресвята Діва Марія та святі апостоли Петро й Павло випросили для них і для їхніх спільнот потрібні благодаті — особливо дар бути мужами сопричастя. «Нехай кожен священник, без винятку, відчуває батьківство, братерство і дружбу свого єпископа, — побажав він. — І щоб цей дух сопричастя підтримував священників у душпастирському служінні та сприяв зростанню єдності в місцевій Церкві».
фінансово.
Щиро дякуємо!
