Ще 1984 року папа Йоан Павло ІІ був стурбований культурними змінами, які ведуть до втрати відчуття гріха. Він стверджував, що сучасна людина страждає на «деформацію совісті», яка розвинулася під впливом секуляризму.
Відтоді минули десятиліття, і ця деформація лише прискорилася. Сьогодні ми так сильно боїмося виносити моральні судження, що сама ідея провини як порушення об’єктивного стандарту зникла. Нас раз у раз запевняють: якщо ми просто слухаємо свою совість, то не можемо вчинити неправильно.
Не знаю, як ви, а я мушу зізнатися, що навіть не потребую такого «заохочення», щоб виправдовувати свої вчинки. Я майже завжди вважаю, що маю рацію. Я ніколи не буваю «поганим хлопцем». Якщо подумати, ніхто з нас у глибині душі не вважає себе «поганцем». У нас завжди є виправдання. Ми завжди герої. Я можу легко переконати себе, що дію згідно з совістю, — незалежно від того, як мої вчинки сприймають інші. Це означає, що я цілком здатний відкидати почуття провини за скоєний гріх. Мене можна назвати людиною зі знехтуваним сумлінням (lax conscience).
Йоан Павло ІІ визначає це омертвіння совісті як величезну проблему. «Коли совість слабшає, — пише він, — відчуття Бога також тьмяніє». Він також цитує одного зі своїх попередників, Пія XI, який сказав: «Гріх століття — це втрата відчуття гріха».
Сповзання в апатію
Для когось величезною проблемою є скрупульозність (надмірна тривожність через дрібниці); але я припускаю, що для більшості з нас набагато більшою спокусою є нехтування. Я знаю людей, які не сповідалися понад рік і досі не можуть пригадати за собою жодного гріха. Їм не спадає на думку нічого, що вони могли зробити не так. Навіть я — за всієї своєї твердосердості й зарозумілості — визнаю, що не завжди відповідаю ідеалу. Мені є з чого сповідатися. Кожному з нас є з чого.
Звісно, вся наша культура проповідує протилежне, наполягаючи, що гріх — не реальний, а єдина моральна межа — це розпливчастий намір не шкодити іншим. Навіть зашкодити комусь — це нормально, якщо це тільки не було вашим наміром.
Сьогодні кожен — святий; а це, на мою думку, означає: ніхто не святий.
Це звучить дуже гарно — практикувати етику типу «не суди» і «слухай своє серце»; але насправді це лише капітуляція перед посередністю. Брак самопізнання й відповідальності нікому не йде на користь — особливо нам, грішникам, що потребують морального стандарту, якого можна прагнути. Без цілей ми дрейфуємо у бік апатії. Без визнання провини ми втрачаємо надію.
Шлях у нікуди
Духовне життя не може процвітати, якщо ми уникаємо конфесіоналу. Хтось може думати, що як він щодня молиться Розарій і робить пожертви, то у нього все гаразд. Святий Максим Ісповідник має іншу думку: «Доки ми перебуваємо в гріху, тобто порушуємо божественні заповіді Христа, ми можемо бути якими завгодно благочестивими, читати всі молитви святих… але це нікуди нас не приведе». Можна прикидатися скільки завгодно — та зрештою, якщо ми не визнаємо своїх недоліків і не дозволимо Господу судити і прощати нас, ми ніколи не матимемо з Ним справжніх стосунків і не пізнаємо самих себе.
Ось чому знехтуване сумління свідчить про серйозну духовну хворобу. Це симптом життя у запереченні. Оригінальне латинське слово lax пов’язане зі слабкістю або надмірною широтою — визначення, що нагадує вчення Господа про широку дорогу, яка веде до загибелі. Якщо ми хочемо пізнати себе, ми повинні зосередитися і пройти крізь вузькі ворота, взяти на себе відповідальність, відкинути гординю і страх, стати підзвітними. Це складний шлях, але це шлях надії і щастя. Саме так ми зцілюємо старі рани й відкриваємося до зростання.
З огляду на це, буває важко повністю зрозуміти свої вчинки та мотиви. У чому ми можемо стати кращими? Де ми щодня грішимо в дрібницях? Коротко кажучи, як скласти повний список гріхів для сповіді?
Ось кілька практичних порад.
1.Практикуйте іспит совісті
Є безліч варіантів іспиту совісті. Їх можна знайти в інтернеті, у молитовниках чи духовній літературі. Базуючись на Десяти заповідях, хороший іспит пропонує підказки для пам’яті і конкретні приклади того, як ми можемо грішити в повсякденному житті. На мою думку, ця практика стимулює нашу пам’ять і виявляє гріхи, про які ми могли й не здогадуватися.
- Іспит совісті для молоді
- Іспит совісті людини, заваленої роботою
- Іспит совісті для подружжя
- Іспит совісті за св.Йосифом
- Іспит совісті для дорослих
- Іспит совісті згідно з заповідями
- Іспит совісті за святим Шарбелем
2.Просіть Бога навчити вас більшого про самих себе
Молитва до Святого Духа з проханням про прозріння — це простий, але необхідний крок для підготовки до сповіді. Бог знає нас краще, ніж ми самі, і Його світло осяює нашу затьмарену совість.
3.Читайте Катехизм і життєписи святих
Ми не можемо викорінити гріх, якщо не знаємо, що це таке. Ми зобов’язані формувати свою совість за допомогою правильної інформації.
4.Докопуйтеся до прихованих мотивів
З часом мета полягає в тому, щоб залишити позаду очевидні великі гріхи. Але з чого сповідатися, коли вони зникають? Розмірковуйте над менш очевидними гріхами, прихованими мотивами, негідними думками і невпорядкованими уподобаннями. Мета — не скрупульозність, а чутливість. Чим більше ми любимо Бога, тим більше прагнемо віддати Йому всього себе, і тоді навіть малі гріхи нас турбують.
5.Практикуйте чесність
Ми не зможемо бути чесними у конфесіоналі, якщо не готові бути чесними з собою. Згадувати свої гріхи боляче. Це ніяково. Це роз’ятрює старі рани. Але ми не можемо рости і розвиватися, доки не будемо готові подивитися їм в обличчя.
6.Уявіть, що ви на смертному ложі
Гріхи, які здаються нам не такими вже й важливими, можуть набути іншого значення, якщо поглянути на них з іншої перспективи. Можливо, ми готові жити у гріху, але чи готові ми у ньому померти? Знаючи, що ми ось-ось постанемо перед Творцем, чи захочемо ми прийти до Нього в нечистоті?
*
Я даю ці поради не тому, що суджу когось іншого або вважаю себе ідеальним. Ці поради потрібні мені так само, як і будь-кому іншому. І я хочу ще раз наголосити: сенс сповіді не в тому, що Бог суворий і гнівний. Сенс у тому, що Бог любить нас і хоче нам пробачити. Він бажає, щоб ми чесно визнали свої недоліки, аби ми могли від них звільнитися. Це наш шлях не лише до щастя в майбутньому житті, але й до справжньої самореалізації в цьому.
Переклад CREDO за: о.Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
