Зустрічаючись у межах Апостольського візиту в Іспанію з парламентарями, Папа закликав політиків повернутися до моральних витоків законотворчості.
А вранці 8 червня 2026 року, безпосередньо перед своїм візитом до іспанського парламенту, Папа зустрівся з прем’єр-міністром іспанського уряду Педро Санчесом, повідомляє Vatican News.
Третій день IV Апостольської подорожі Папи Лева XIV розпочався приватною Месою в каплиці Апостольської нунціатури в Мадриді. На території диппредставництва також відбулась його зустріч із прем’єром Санчесом. Вона тривала близько 20 хвилин і її зміст не потрапив у медіа. Після зустрічі з прем’єром Папа вирушив до Паласіо-де-лас-Кортес — осідку Конгресу депутатів, нижньої палати парламенту.
У своїй промові він торкнувся таких тем, як захист людського життя від зачаття до природного завершення, підтримка сім’ї, справедливе врегулювання міграційної кризи, а також важливість політичного плюралізму без дискредитації опонентів. «Гідність передує будь-яким поступкам з боку держави», — наголосив Лев XIV. «Закон набуває своєї справжньої величі не лише завдяки тому, що його офіційно ухвалили; він набуває її тоді, коли — окрім того, що є чинним за формою, — може постати перед гідністю людини й витримати це випробування не соромлячись».
«Моя присутність між вами хоче стати жестом близькості до Іспанії в межах взаємної співпраці та словом на служінні, наданому людській особі», — сказав Святіший Отець, підкреслюючи у світлі своєї першої енцикліки, що Церква «крокує разом із людством». «Будь-яка законодавча діяльність зрештою стикається з вирішальним питанням: яке уявлення про людину лежить в основі законів і який тип суспільства ці закони формують», — зазначив Папа.
Тривала й багата традиція
Щодо цього Іспанія володіє особливо багатою пам’яттю, сказав Лев XIV. Від творів Сервантеса до духовної глибини святої Терези Авільської, від великої юридичної традиції — Іспанія «вміла дивитися на людину як на щось більше, ніж просто елемент соціального, економічного чи політичного порядку», визнаючи в ній «створіння, відкрите на істину, обдароване свободою та спонукуване спрагою вічності». Тому пам’ять веде до Саламанки й думки, яка там визріла.
«В тому університеті, 500 років тому, коли відкривалися нові світи й безмежні можливості у стосунках між народами, деякі викладачі зрозуміли, що не можна апелювати до розуму, щоб надати легітимності тому, що сила чи власні інтереси подавали як вигідне. Так вони ввели в історичне осмислення питання про непорушну цінність кожної людської істоти і про моральні межі влади. Треба визнати, що суспільство і сама Церква не завжди відповідали інтуїціям, які знаходили відгук у їхній власній християнській традиції», — зазначив Наступник св.Петра. Передчуття totus orbis —людської спільноти, ширшої за будь-яку особливу владу, «дозволило ствердити існування юридичних і моральних звʼязків між народами». Так сформувалося мислення, яке пам’ятає про те, що «влада завжди включає відповідальність», а кожна людина є носієм прав і обов’язків.
Нові можливості й старі виклики
Це «питання Саламанки» й надалі супроводжує зусилля тих, хто працює в громадській сфері, — в часи, коли нові світи відкриваються не на мапах, а в технологіях, економіці, біомедицині, цифровому світі. Прогрес пропонує захопливі можливості; але «технологія сама в собі не є нейтральною». Це вимагає замислитися над тим, «яке місце в наших рішеннях займає людська особа».
«Це розуміння ґрунтується на фундаментальному твердженні: кожне справді справедливе суспільство базується на визнанні непорушної гідності людини. Ця гідність випереджає будь-які поступки з боку держави і не може підпорядковуватися мінливим суспільним настроям чи коливанням поточної більшості», — наголосив Лев XIV. Християнська віра проголошує цю гідність на підставі Одкровення, а людський розум може розпізнати її як вимогу, прописану в істині про людину.
«На цій підставі я маю сьогодні нагоду звернутися зі спокійним і рішучим словом до тих, на кого покладено серйозну відповідальність за правове регулювання суспільного співіснування», — вів далі Папа, запитуючи: «Якщо перестати визнавати життя як фундаментальну цінність, яке майбутнє можуть мати наші суспільства?» Чи можна назвати справедливим суспільство, «яке залишає в тіні ненароджену дитину, літню особу, хворого»?
«Захист людського життя не є питанням окремих інтересів чи конфесійних переконань: це мета цивілізації. Кожне людське життя має бути визнане й захищене від зачаття до його природного завершення, за будь-яких обставин його існування». Лев XIV додав, що своєрідною «соціальною формою людської гідності» є спільне благо.
Сім’я, виховання, мігранти
У цьому контексті особливої важливості набирає сім’я — «природний фундамент громади». Там, де сім’я має підтримку, «зміцнюється також духовна й соціальна стабільність держав». Співпраця у цій царині повинна шанувати «першочергове та невід’ємне» право батьків обирати освіту для своїх дітей, відповідно до власних моральних, культурних і релігійних переконань.
Зауваживши, що ствердження людської гідності «не може залишатися абстрактним», коли численні люди змушені покинути все в пошуках миру, безпеки і майбутнього, Папа звернувся до теми міграції. Ця дійсність виходить за межі «суто демографічного чи економічного прочитання», бо «де людська особа зазнає дискримінації через своє походження», там «серйозно порушується універсальний принцип однакової гідності всіх людей».
«Становище мігрантів та біженців вимагає такого підходу, який ставить у центр уваги людей, усуває причини, що змушують їх залишати свої домівки, та виходить за межі простого регулювання міграційних потоків», — сказав Папа, пояснюючи, що «жодна країна не може впоратися з таким викликом самотужки» — а це означає «необхідність скоординованої, солідарної та ефективної відповіді, здатної гарантувати захист, прийняття і реальні можливості інтеграції».
Безпека народжується зі справедливості
Наш світ переживає «глибоку духовну й культурну кризу», яка проявляється у різних формах насильства, поляризації та взаємної недовіри. На міжнародному рівні мир «вимагає дипломатичної сміливості, етичної відповідальності та бачення майбутнього, що ґрунтується на пошані самовизначення кожного народу та на обов’язку держав розв’язувати суперечки мирними шляхами, наданими міжнародним правом».
«Зброя може забезпечити тимчасове затишшя, але ніколи не зможе забезпечити справжнього і тривалого миру». Лев XIV назвав тривожним те, що переозброєння в різних частинах світу знову подається «як неминуча відповідь на нестабільний міжнародний контекст».
«Справжня безпека натомість ґрунтується на справедливості, терпеливому діалозі, пошані до міжнародного права й політиці, яка ставить життя народів понад інтереси тих, хто наживається на війні», — наголосив Папа.
Міжнародна спільнота покликана визнати «незамінну цінність діалогу як терпеливого шляху до справедливих і тривалих угод, заснованих на дотриманні договорів, прозорості дипломатичних дій та щирому бажанні віддати перевагу миру над застосуванням сили».
Як підкреслив Папа, також і в самих суспільствах потрібно підтримувати «культуру взаємності». «Політичний плюралізм не повинен перетворюватись на постійне дискредитування опонента. У зрілому суспільстві також і конфлікт може стати кроком до миру, коли розбіжності пом’якшуються завдяки порозумінню та спрямовані на визнання потреб, прагнень і здібностей усіх».
Свобода, зазначив Папа, це можливість розпізнати добро та вільно його прийняти. В цій перспективі «легітимна автономія земного порядку» ніколи не повинна розумітись як «ворожість до релігійності». І захист таємниці сповіді як важливого елементу католицької віри вписується «в ширший контекст релігійної свободи».
Технічні рішення й моральне оновлення
Вказуючи на картини, що прикрашають залу Кортесів — прийняття Євангелія та Декалогу, Папа зауважив: «не змішуючи політичного порядку з релігійним», ці символи запрошують визнати, що «сучасна свобода була приготована тривалим вихованням сумління, глибоко позначеним християнською традицією».
Саме в цій «внутрішній школі» народи навчилися, що право повинно служити добру, а справедливість обмежує силу. Лев XIV запросив парламентарів «підвести погляд угору». Не для того, щоб віддалятися від дійсності, — а щоб нагадувати собі, що «кожне рішення влади стосується реальних людей». Тому, поряд із технічними відповідями й законодавчими реформами, «потрібне також моральне оновлення».
«Іспанія може багато чого запропонувати на цьому шляху. Вона має мову, що поєднує континенти; культурну, правову і духовну традицію, яка зуміла налагодити діалог між вірою та розумом, правом і сумлінням, єдністю й різноманітністю. (….) Нехай же Іспанія й надалі залишається країною зустрічей, культури, солідарності та надії», — побажав Святіший Отець.
Тривалі овації законотворців стали відповіддю на це слово Папи, звернене до всього народу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
