Піст як трапеза

Роздуми над Божим Словом на суботу ХІІІ звичайного тижня, рік ІІ

«Того часу підходять до Ісуса учні Йоана й кажуть: “Чому ми й фарисеї багато постимо, а Твої учні не постять?”» Навіщо існує піст? Як відповів сам Ісус: піст – це сумування за відсутнім Нареченим. Це час очікування і приготування на зустріч із Улюбленим Божим Сином, час духовних сліз.

Учні Йоана та фарисеї багато постили саме в очікуванні на прихід Месії. Дивно, що учні Йоана Хрестителя ще й досі не розпізнали Ісуса Христа, Того, на Кого їхній учитель вказав двічі при хрещенні над Йорданом і назвав Ягням Божим, що забирає гріх світу (пор. Йн 1, 29. 36). Дивно, що книжники та фарисеї, які мали ключі знання Святого Писання, людям замикали Царство Небесне, самі не входили й не дозволяли ввійти іншим (пор. Мт 23, 13). 

Не час плакати й сумувати, коли присутній Той, Хто витирає кожну сльозу з обличчя (пор. Одкр 21, 4). Наречений вже стояв серед них, і весільна світлиця була відкрита. Кожний вже запрошений до радості та любові на бенкеті Божого Сина. Слово стало хлібом для голодних і вино Нареченого було щедро дароване на весіллі у Кані Галілейській. І дійсно сумно, що й надалі ті, хто тримався старого, питали про піст у Нареченого, який приносив нове.

Що для нас означає старе і нове? Чому Ісус говорить про латки, полотно та одяг? Старе полотно – це Адам, старе життя, стара людина, подірявлена гріхами та зношена провинами. Нова одежа – це Христос, в якого ми перевдягнулися на Святому хрещенні. Хто пришиває Ісуса Христа лише як латку, як додаток до старого життя, той роздирає і старе, і нове.

Подібно й молоде вино – це всеохоплюючий вогонь Божої любові, серце Нареченого. Старі бурдюки – це голодні душі, зачерствілі в пристрастях та байдужості до Божих дарів. Не можна постити від Бога, коли Він запрошує до столу Свого Слова та Євхаристії. Є бенкет святіший за стриманість: «Скуштуйте й подивіться, який добрий Господь. Блаженний, хто до нього прибігає». (Пс 34, 9).

Коли Наречений був узятий, тоді настав час посту. П’ятниця – день розп’яття – став днем жалоби та смутку. Маємо також адвентовий піст перед Різдвом та час Великого посту перед Пасхою. Піст потрібний особливо тоді, коли смак спокуси вабить міцніше, ніж Слово, що походить із Божих уст. Ми постимо, щоби приборкати пожадливість очей, пожадливість тіла та гордість цього світу й повернути радість перебування із Нареченим.